"Из НКВД в СС и обратно". Неймовірна історія Авеніра Беннігсена

Що читаємо? Ізраїльський історик Арон Шнеєр, відомий як автор двотомника "Полон", записав 20 годин розповідей радянського розвідника, який всю війну прослужив у військах СС під іменем Авеніра Беннігсена. З довгих розмов з "Александром Петровичем Челидзе", він так попросив звертатися до нього, й народилася книга "Из НКВД в СС и обратно" (Москва, видавництво "Параллели", 2005).

Що цікавого? Народився герой книги у 1912 р. у Росії, мав німецько-російсько-грузинське походження. Прапрадід його матері – той самий Беннігсен, який під час Вітчизняної війни 1812 р. був начальником головного штабу російської армії. Батько симпатизував більшовикам, прийняв революцію. Кілька родичів працювали в ЧК, дядько очолював ЧК Горської республіки на Північному Кавказі. З дитинства знав Климента Ворошилова, Михайла Фрунзе, Лева Троцького, Авеля Єнукідзе, інших видатних діячів більшовицької партії.

Зробімо зупинку. Оскільки ім’я оповідача нам автор не називає (виглядає, що він і сам не знав) деякі читачі вчепилися за цю ниточку. Адже нині, дякуючи Googl'ові, можна дізнатись і не такі дрібниці як імена функціонерів радянських спецслужб.

Так, ось – головного чекіста Горської республіки у 1921-1922 рр. звали Хусківадзе Кронід Сократович – так само як і дядька героя книги. Подальший пошук виводить на радянського мультиплікатора, народного художника Грузії Авеніра Хусківадзе, який був автором популярних мультфільмів як-от "Приключения Самоделкина" та "Свадьба соек".

Судячи з усього, радянський розвідник і художник-мультиплікатор, який намалював, зокрема, і цей мультфільм "Свадьба соек" (1957) - це одна і та сама людина

Авенір-розвідник теж добре малював – вчився на художника в Тбілісі та Ленінграді. Отже, версія, що Авенір Хусківадзе та Авенір Беннігсен – це одна й та сама людина, майже доведена.

Історія оповідача доволі типова для чекістів тієї доби. В 1934 р. студента викликали в обком комсомолу і зробили пропозицію, від якої не прийнято було відмовлятися. Починається навчання в ГПУ – "от шифровального дела до умения кидать нож, хотя настоящему разведчику это не нужно… рассказывали мне, что такое Германия, читали немецкие газеты, показывали немецкие города…главное, умению работать с людьми".

На індивідуальних заняттях молодому чекісту віддавали свій час керівники спецслужби – Сергій Шпігельглас, Артур Артузов, Анатолій Пузицький. Між іншим, в кінці 30-х, після чистки керівництва, "органи" перейшли від індпідготовки до занять у групах. Відтак майбутні нелегали перезнайомилися між собою, згодом це призвело до низки провалів.

Галичани в Іспанії. Як рота імені Шевченка з фашистами воювала

"Лучшая легенда – это правда". В 1936-му почалася війна в Іспанії і тут в НКВД згадали, про німецьку гілку Беннігсенів, які до революції підтримували добрі стосунки з кавказькими родаками.

Розвідника відправляють "добровольцем" в одну з інтербригад, де він і "дізнається", що одного лиховісного дня його батьки репресовані. Однієї ночі їх забрав "чорний воронок" і.. відвіз жити на Далекий Схід – "кто будет интересоваться, куда в 37-м году девался замнаркома [земледелия]".

Отже, сину "ворогів народу" нічого не лишається як бігти до франкістів, а потім і до німців. Баварські родичі з радістю прийняли втікача і, оскільки мали вагу в суспільстві, підтвердили "кому треба", що це їхній племінник – "принимали меня, как спасённого из ада".

Влітку 1937 р. Беннігсен подає рапорт про зарахування у збройні сили. Його перевіряють і переводять в Іспанію, звідки й втік, у танкову групу. Звідти знову у Німеччину, де з радянського офіцера прискореними темпами роблять німецького: "коллеги меня жалели и относились с симпатией, как к человеку, который 20 лет с лишним вынужден был жить у чёрта в лапах".

"1-ая Русская бригада СС "Дружина". Як російські наці стали антифашистами"

В 1939-му нелегала скеровують для проходження служби в танковий батальйон СС дивізії "Адольф Гітлер". Брав участь у польській та французькій кампаніях, був тричі поранений. Загалом за сім років у мундирі есесмана отримав два Залізних Хрести І та ІІ ступенів, останнє звання – штурмбанфюрер СС.

Чекіст дуже високо цінує офіцерські традиції німецької армії, відсутність дідівщини, повагу до молодших офіцерів з боку генералів. "Когда Паулюс оказался в кольце и перешёл на конину и две картошки, то многие немецкие офицеры добровольно перешли на такой же паёк до капитуляции в Сталинграде. Приказа на этот счёт не было, более того, на фронте запретили подобный шаг. Однако это считалось проявлением рыцарства и коллегиальности по отношению к своим товарищам там".

Радянська пропагандистська листівка

За його словами, під час війни німці втратили офіцерів у 18 разів менше, ніж Червона Армія.

"Почему Рокоссовский выделялся? Матом не ругался. За одно это его солдаты любили. А Конев, он же кроме мата и палкой прохаживался. Да если бы немецкий генерал, фельдмаршал, сам Браухич, замахнулся бы на немецкого унтер-офицера, не то что лейтенанта… Тот бы достал пистолет и пристрелил бы его. И суд чести оправдал бы".

Беннігсен вважає, що непорівнювана з іншими країнами жорстокість нацистів до мирного населення була спровокована діями диверсантів зі спецслужб – "Что, партизанское движение само началось? Спровоцировали, а немцы попались…".

1939-1945: Неписана історія. Розкажіть, як ваша родина пережила Другу світову

Після комісування у зв’язку з важким пораненням як істий арієць подає прохання скерувати його хоч у тилову частину, аби працювати для перемоги Райху.

У лютому 41-го за допомогою аристократичних родичів знаходять більш-менш тепле містечко – у Регенсбурзі, де був завод з виробництва літаків "Месершмідт", який ще мав філію у концтаборі Флосенбург.

Беннігсен стає арбайтсдінляйтером – відповідальним за набір робочої сили на Сході, це давало можливість вільно пересуватися, в тому числі по концтаборах і окупованих територіях СРСР – "теперь я совершенно свободно совал нос в любое военное производство потому, что самолёту нужно всё".

Весь зв'язок із "великою землею" за п’ять років війни, коли він носив есесівські руни – це буквально 6-7 контактів. На питання – чи не мало, відповідає – центр так не вважав.

Автор книги, портретів головного героя наразі не знайти

В грудні 44-го повернувся у військо, у Ваффен СС ("это покрывшие себя славой боевые части, а охранные – "мёртвая голова" и каратели – части, покрывшие себя позором и бесславием"), як доброволець, хоч міг цього не робити, бо був воєнним інвалідом.

Після війни працював у радянській місії з реевакуації громадян СРСР, виконував "особливі доручення" партії та уряду на території Франції та Бельгії.

Розповідає страшні речі. Скажімо, тільки в одному з радянських репатріаційних таборів – Бауцені – з квітня по грудень 1945 р. загинули 2,5 тис. осіб – "Сводили счёты… Убивали бывших полицаев, поваров, тех, кто имел малейшее отношение к делёжке продовольствия в немецких лагерях… Находили только трупы. А кто убил, искать бесполезно. В миг собралась толпа: растерзали, разбежались…".

Деякі спогади та оприлюднені розвідником факти потребують перевірки.

Микола Кузнєцов, він же Пауль Зіберт. Посмертна доля агента "Пуха"

Якщо з’ясувати, чи справді ніякого Миколи Кузнєцова не було, а був пруський дворянин-антифашист Пауль Зіберт, поки не можна – ФСБ надовго засекретило його досьє, то інша красива історія – про французького генерала Моріса Жанена – легко перевіряється. Офіцер, який видав есерам адмірала Колчака не наклав на себе руки, ніби не витримавши обструкції та зневаги, а помер своєю смертю аж у 1946 р. Мемуари цікаві, але це не скасовує необхідності перевіряти факти.

Повертаємось до змісту книги. У кінці війни масово здавалися в полон ті, хто в силу різних обставин потрапив у власовські, козачі частини. Їх, на відміну, від німців масово розстрілювали, навіть не відправляючи в табори. Тільки в зоні відповідальності І Українського фронту за півроку до падіння Берліну було ліквідовано "при попытке к бегству", тобто безсудно – 17 тисяч осіб. А фронтів скільки було?..

Одна із газет, яка закликала "співвітчизників" повернутись на соціалістичну батьківщину, обіцяючи їм "золоті гори", а не концтабори - як це було насправді

Специфіка роботи з колишніми громадянами Російської імперії відрізнялась від конвеєрного повернення на соціалістичну Батьківщину радянських громадян. "Мы вопросов типа: чем родители занимались до 17-го года – не задавали. Мы целовали, обнимали и пожимали руки (з посмішкою). Вопросы задавали на своей территории, то есть уже в своей оккупационной зоне и далее. А здесь, голубчик ты мой, как твоё здоровье? Куда хочешь ехать? Какие проверки сейчас? Война кончилась". Головне було заманити емігрантів в червоний сектор. Далі наступала черга колег "с чистыми руками"…

Логіка в роботі "евакуаторів" не завжди була присутня – "Тот, кто вкалывал добросовестно на немецком оборонном заводе, спокойно проходил проверку, а непокорный беглец мог загреметь, как человек подозрительный, в ссылку, а то и в лагерь лет на пять, в лучшем случае".

На початку 50-х Беннігсен працював у Франції під прикриттям роботи торговим аташе.

Натякає, що частина депутатів Національних Зборів прониклася любов'ю до Радянського Союзу не просто так – "злые языки говорят, что за доллары, некоторые – за золотые пластины… В эти 50-60-е годы оставалось [со времён войны] слишком много искренних друзей. В 70-е уже чёрта с два".

Докладно оповідає як робив свій внесок у розбурхання розколу між Францією та США, що закінчилося виходом Парижа з НАТО.

В квітні 1989 р. після кривавого розгону радянськими військовослужбовцями мирного пікету на проспекті Руставелі в Тбілісі здав в ЦК партії партквиток і нагороди. Згодом емігрував до Ізраїлю з родиною. Помер у травні 2000 р., похований на горі Сіон на християнському кладовищі.

Фраза. "Я знаю, кто такие немцы. Я с ними из одного котла жрал, спал с ними на одних нарах, как говорится, в одной упряжке был. Рисуют немцев садистами? Нет! Они не садисты, это гораздо хуже. Образ врага, который создали в лице немцев, не дотянул до настоящего. Настоящий немец хуже в 100 раз, был страшнее потому, что он не был садистом, но он был послушным роботом… Вы не знаете, что такое немец!".

Джерело: tsn.ua