Спецпроект

"Поляки у Львові 1939-1944. Повсякденне життя"

"У 1940 році мешканці Львова були на межі своїх сил. Постійний страх перед депортацією, виселенням з будинків, постійні ревізії, постійний голод та холод, арешти - все це ввело частину населення у повну апатію, а декого - у звірство. Поступово Львів охопив масовий психоз страху...".

Книгу "Polacy we Lwowie 1939-1944. Życie codzienne" (видавництво "Książka i Wiedza", Варшава, 2000 р.) написав польський історик Ґжеґож Грицюк.

Професор Вроцлавського університету Грицюк спеціалізується в історії Східної Європи, новітньої історії, політичної історії XX ст., досліджує польсько-українські стосунки у XX ст.

Тема щоденного життя львів'ян під радянською та німецькою окупацією довгий час залишалась поза вивченням істориків або висвітлювала однобічно. Наведені у книзі факти, можуть змінити уявлення читачів як про радянську владу, так і про німецький окупаційний режим.

У Львові провели урок про першу радянську окупацію Галичини

Автор на підставі українських, німецьких і польських архівних джерел характеризує щоденне життя мешканців Львова під двома окупаціями, ставлення до окупантів з боку поляків, українців та євреїв, національні взаємовідносини під час війни.

Висвітлено політику радянського та нацистської режимів, політику в галузі культури та освіти, ставлення мешканців до радянської і німецької окупаційної влади. Все це робить книгу неймовірно цікавою та захопливою як для істориків, так і для людей, які пов'язані зі Львовом.

Радянська техніка на вулицях міста Лева

Радянська окупація міста розпочалась 22 вересня 1939 р., коли східна група військ під командуванням комкора Філіпа Голікова увійшла до Львова. Польські офіцери та солдати були роззброєні та заарештовані. Більшість солдатів відпущено, а офіцерів вивезено залізницею у Старобільськ, де пізніше було розстріляно.

"Година папуги". Перша книжка про українські сторінки Катині

Відтак у Львові розпочалась радянізація та українізація. Всі написи на трамваях, зупинках, магазинах були написані українською мовою. Поступово перейменували вулиці у місті.

Від перших днів радянської влади у Львові встановлено радянську символіку, бюсти та пам'ятники Сталіну та Леніну. Українську мову впровадили до адміністрації і шкіл. З навчальних закладів почали звільняти поляків та приймати українців. Університет Яна Казиміра перейменовано на університет ім. Івана Франка.

Війська НКВД по захопленню міста, розпочали арешти військових та політичних діячів. Відбулись акції по виселенню частини мешканців Львова до Сибіру.

Від 1940 р. активізувались арешти членів ОУН. У Львові під час радянської окупації у в'язницях перебувало в три рази більше людей від ліміту всіх місць (до 5 000 осіб).

Розстріли в'язнів в червні-липні 1941 року. Як це було (ФОТО)

Портрети радянських вождів Сталіна, Ворошилова, Молотова, Хрущова на ратуші

Мешканців Львова вразив низький рівень освіти та культури у радянських людей, не тільки у простих солдатів та урядовців, але й у вищого командного складу. Так новоприбульці майже не використовували хусточки для носу, не поступались жінкам місцями в трамваї, не пропускати в дверях жінок, у приміщенні могли перебувати в шапках.

Офіцери та солдати часто уживали слова "давай", а свої розмови розпочинали від вигуку "ха". Антипатія до радянських військових була настільки сильною, що навіть обличчя здавались неінтелігентними, "наче з брили витесаними".

Радянське цивільне населення, яке прихало слідом за військовими, мало зовсім іншу манеру одягатися, яка різко відрізнялась від польської своєю убогістю та сірістю. Більшість приїжджих швидко намагалась "підправити" собі одяг і на початку скупала "дешевий", за радянським мірками, одяг та тканини.

Один із найвідоміших радянських пропагандистських плакатів часів "Золотого вересня"

При підході німців до Львова підрозділи НКВС "нашвидкоруч" замордували заарештованих у тюрмах. За тиждень було розстріляно до 3500 осіб. В більшості це були українці і поляки.

Останні частини радянської армії вийшли з міста 30 червня 1941 р. о 2-00 в ночі. За кілька годин у Львові було вставлено німецьку владу. Впроваджено комендантську годину від 21-ї години до 7-ї ранку.

Визволення чи окупація? Німці і українці в 1941 році

Всю зброю, яка була у цивільного населення було наказано здати протягом 12 годин до районних відділів української міліції. Заборонено продавати алкогольні напої, вільно збиратись, проводити демонстрації, та вуличні походи.

Заборона вуличних походів не стосувалась тих, хто підтримував Рейх

Всі магазини повинні працювати за чітко встановленим графіком: від 8-00 до 11-00 і від 16-00 до 17-00. Заборонено підвищувати ціни на продукти першої необхідності. За порушення вимог погрожували смертною карою.

Складними залишались і умови життя мешканців Львова. Хліб можна було купувати щодругого дня, м'ясо раз на три дні, жир та цукор раз на місяць, муку та крупи один раз на 10 днів, а інші товари - раз на тиждень. Пошук хліба став щоденною справою містян.

"3 липня, четвер. Вийшли ми рано по хліб, але без результату. Вогонь у місті був такий сильний, що про пошук хлібу не було й мови.

4 липня, п'ятниця. Стали в чергу за хлібом, нас записано до списку осіб яким повинні видати хліб тільки завтра.

5 липня, субота. Черга за хлібом дужа, хлібу привезли мало. На наші номерки хлібу не вистачило.

6 липня, неділя. Знову невдалі спроби знайти хліб у Львові.

7 липня, понеділок. Тільки після обіду вдалось нам знайти трохи хлібу....

За 5 тижнів німецької окупації ми дістали 1 літр та два рази по 0,5 літра молока, 2 рази по 80 грам масла, 2 рази по 4 яйця, 3 рази по 1 кілограму макаронів та сіль".

До розстрілів польських професорів причетні українці - польська преса 

Вночі з 3 на 4 липня 1941 року заарештовано, а зранку 4 липня розстріляно двадцять трьох професорів Львівського університету і Львівської політехніки. Розстріли виконані були спеціальною групою поліції та СД під керівництвом бригаденфюрера СС Карла Еберхарда Шенгартха.

Для євреїв від перших годин німецької окупації впроваджено чітко визначені години купівлі товарів у магазинах - від 15-00 до 17-00. Пізніше виділено окремі магазини, де дозволено купувати виключно євреям. Також євреям заборонили виїздити з міста. Під кінець липня 1941 р. на львівських євреїв окупанти наклали контрибуцію в 20 млн. рублів.

"Людяність у безодні пекла. Поведінка місцевого населення Галичини в роки "остаточного розв'язання єврейського питання"

За часів німецької окупації Східна Галичина стала резервуаром робочої сили для економіки Третього Рейху. Коли агітація для добровільного виїзду не спрацювала, нацисти використовували інші методи збільшення кількості остарбайтерів: скажімо, шляхом полювання на молодих людей на вулицях під час відвідин кінотеатрів та громадських місць.

Німецька влада вміло маніпулювала національним питанням. Під час окупації настільки загострилось полько-українське національне протистояння, що єдиним врегулюванням такої ситуації було усунення когось з супротивників. У 1944 році поляки ще не вірили в те, що це будуть саме вони...

Генерал-хорунжий Юрко Тютюнник. «Народження моє припало на самісінький Великдень…»

На Великдень, 20 квітня 1891 року народився майбутній член Центральної Ради, український військовий діяч, повстанський отаман, командувач Другим зимовим походом генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник. В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України зберігаються унікальні документи про його життя і діяльність, особисте листування, рукопис книги "Зимовий похід 1919–1920 рр.", а також світлини, які досі ще не публікувалися.

Чому «Пушкіни» в публічному просторі - це ворожа російська пропаганда

Оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь. Виправдовував воєнні злочини російської армії. Заперечував право українського, польського, народів Балтії на державність. Паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Його ім'я нині ворог використовує як ідеологічну зброю: "Херсон — полуденный край России",— банер з цією цитатою розвішували на біл-бордах росіяни під час окупації Херсону. Мова піде про одного із найвідоміших ідейно-культурних маркерів російського імперіалізму — письменника Алєксандра Пушкіна.

Не товариш. Фантастичні вибори великого 1990 року

Моментально з бридливістю повертаю посвідчення: «Заберіть це! Я їм не товариш! Я член Української Республіканської партії». І – о, диво! – для мене, єдиного із 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова "товариш"!

Степан Скрипник. Хорунжий Армії УНР, депутат, патріарх

У 1940–1980-х роках резидентури кдб срср у Канаді і США широко практикували оперативні заходи з компрометації через так звану прогресивну пресу визначних українських діячів, які активно боролися за духовне і національне відродження. Одна з таких операцій була спрямована проти тодішнього митрополита Української православної церкви Канади, а невдовзі – УПЦ США, у майбутньому – Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Мстислава.