Спецпроект

"Крамола. Инакомыслие в СССР при Хрущёве и Брежневе 1953-1982"

Якими словами нетверезі радянські люди ненавиділи рідну Радянську владу? Що писали на виборчих бюлетенях? Антигерой № 1 - "дорогий Микита Сергійович" - "Первая пуля Хрущёву в лоб!"

Що читаємо? Наукове видання "Крамола. Инакомыслие в СССР при Хрущёве и Брежневе 1953-1982" (Москва, видавництво "Материк", 2005). Збірник розсекречених документів Верховного Суду і Прокуратури СРСР, які зберігаються в Державному архіві РФ. 430 сторінок.

Редакційна група під керівництвом В. Козлова, яка протягом трьох років переглянула 70 тисяч справ, цією публікацією намагається подолати "хворобу дисидентоцентризма" в науці та публіцистиці. Тобто, коли описується тільки діяльність правозахисників, їхніх асоціацій, видань тощо, але ігнорується слід в новітній історії діяльності звичайних радянських людей - "подобные люди не оставили своих мемуаров, и не создали мифов о себе, не эмигрировали на Запад и не написали, и не могли написать собственной истории. Они вышли из народа и, освободившись из заключения, снова растворились в нём либо безвестно сгинули где-то в исправительных лагерях и колониях". А саме вони складали основний масив засуджених.

Що цікавого? У післявоєнний час в СРСР було засуджено за звинуваченням у проведенні "антирадянської агітації та пропаганди" та "розповсюдженні наклепницьких вигадок, що ганьблять радянський державний і партійний лад" 8124 людини. Упорядникам вдалося створити електронну базу даних засуджених, до якої увійшло близько 5 тисяч імен.

Сталін помер у березні 1953-го, але за інерцією ще кілька місяців радянські органи штампували вироки для тих, хто не шанував вождя. Скажімо, був засуджений студент-медик, який у приватній розмові спересердя кинув, що йому "все одного за кого голосувати - хоч за Сталіна, хоч за собаку". Інший - адміністратор ансамблю пісні й танцю Північного флоту - називав вибори "ляльковою комедією". І теж їхав за Урал, але не за фахом працювати, а кайлом махати.

Стереотипний суспільний міф про "ліберала" Хрущова і "консерватора" Брежнєва не витримує перевірки цифрами. Пік репресій припав на 1957-1958 рр. - це відгомін революційних подій (у термінології судових документів - "контрреволюційного заколоту") в Угорщині. За ці два роки було засуджено близько 3,5 тисяч осіб, тобто 41,5% всіх покараних антирадянщиків післясталінського періоду. Оце так ХХ з'їзд, оце так "відлига"...

Чи не найбільше "антирадянських проявів" фіксувалося в дні, коли календар ряснів червоним, - зокрема, в дні виборів. Адже, стимулюючи високу явку (зазвичай - 99,9%) влада спокушувала різними делікатесами, які "викидали" в буфетах неподалік виборчих дільниць. Плюс загальна атмосфера єдності народу та партії призводила до того, що чи не другий чоловік воле виявлявся... напідпитку. Звідси й чимала кількість ексцесів.

У 1950-му ніде не працюючий естонець голосно співав безпосередньо біля скриньки - "Трумене, прийди до мене і врятуй від червоного пекла".

У 1957 р. робітник-лісозаготівник в нетверезому стані погрожував комуністам, казав, що в США життя краще, а інший - співав популярну серед кримінальників антирадянську пісню "Как хороша вечерняя столица".

У Молотівській (Пермській) області нетверезий 30-річний шахтар, раніше суджений за сприяння Організації українських націоналістів, заявив, що 28 років носить кайдани. А якийсь п'яничка в Волгодонську нецензурно лаяв Хрущова і закликав замість нього голосувати за Булганіна та Малєнкова.

У 1969 р. у Кустанайській області 27-річний зоотехнік влаштовував бешкети на дільниці, обзивав всіх "власовцями" та "бендерівцями", вигукував, що готовий вбити хоч десятьох росіян, Москву під час війни відстояли казахи й "азиаты вам ещё покажут!" тощо.

Були й відверто оруелівські випадки. Латиш, співробітник Ризького зоопарку, який тільки-но репатріювався з Австралії, не вписався в радянське життя - відмовився вступати в колгосп через малі гроші, які платили селянам, вимагав вигнати з профспілок комуністів, не ставав на облік у військкоматі. На додачу ще й відмовився голосувати на виборах (1961 р.), говорив, що вони "неправильні".

Звичайне хуліганство групи, що перебувала під дією оковитої, у день виборів стає антирежимним політичним актом - "бросались камнями в избирателей".

Звісно, фіксувалося й чимало свідомих антивиборчих дій. Так, у 1955-му в Харківській області раніше репресований за обвинуваченням у належності до куркулів, зривав агітаційні плакати. Це пояснювалося протестом - адже сільська виборча дільниця знаходилася у будинку, який колись належав його родині.

1957 р., киянин Берман від імені "Союза за освобождение человека" кинув листівку - "Получите бюллетень! Зачеркните в нём всё и опустите в урну!".

У 1970 р. викладач Ужгородського університету, "український націоналіст", виготовив і розіслав 40 листівок з інструкціями як вести себе на виборах.

В місті Асбесті Свердловської області на стовпі біля дільниці з'явилася рукописна листівка - "Голосуємо за Америку!". А на воротах одного будинків у Таллінні з'явилася стара газета з портретом Гітлера.

У 1982 р. у Харкові колишній пілот цивільної авіації був затриманий за контрагітацію - закликав не голосувати - безпосередньо на дільниці.

24-річна молдавська сектантка, намагаючись спалити бюлетені, кинула в виборчу скриньку підпалену ганчірку.

У Миколаєві двічі - у 1957 та 1958 рр. - невідомий кидав до скриньок вірші власного авторства:

"Кого ты выбирать идёшь
С лицом измято-кислым,
Ведь 40 лет напрасно гнёшь
Ты спину, раб без мысли...".

З Ленінградської області - "Сволочи, мучители народа, кровопийцы! Всё равно вы погибнете рано или поздно. Сколько верёвочка не вьётся, конец ей будет. Запомните это". В іншій листівці писалося, що Сталін - це грузинський єврей, і "жизни не будет, пока евреев мы всех не истребим, как это делали немцы". Автор цих закликів був знайдений і покараний 10-ма роками позбавлення волі.

1962 р. у Києві член партії Лоскутов заплатив 4 роками свободи за летючку, де було - "Да здравствует ленинское правительство без болтуна и предателя Хрущёва. Да здравствуют Молотов, Ворошилов, Маленков и так далее. Где мясо, молоко и другие продукты?".

Взагалі, виникає враження, що найпопулярнішим героєм антирадянської народної творчості був перший секретар ЦК КПРС "дорогий Микита Сергійович". Не злічити адресованих йому тисяч написів на виборчих бюлетенях - це ще один популярний спосіб висловити своє "фе!" владі. І це при тому, що існувало побоювання, що всі бюлетені якось помічені секретними чорнилами. І, мовляв, "вычеркни или напиши что-нибудь" - відразу вирахують.

У 1959 р. у Горьковській (Ніжегородській) області - "Первая пуля Хрущёву в лоб!.. Башку сорвать ему первому в КПСС". А це в Рязані - "Болван Хрущёв уйди. Люди презирают тебя. Имей совесть. Дай дорогу тем, кто боролся и борется! Свободу Молотову и Маленкову!.. Презренный кукурузник, сгинь!".

1958 р. - Вологда - "Товарищи! У Хрущёва скоро будет ребёнок, именно из-за того у него пузо стало більше, чем у бабы беременной".

1954 р. у Сталіно (Донецьку) - напис на бюлетені - "Подлые красные фашисты. Да здравствует Аузенхауер!" (дослівно). Автор був вирахуваний і отримав 5 років.

За три роки під час виборів до місцевих рад з'являється листівка - "Смерть коммунизму... Вечная слава рабочим Венгрии, павшим в боях с коммунистической диктатурой... Да здравствует народная демократия!... Коммунисты, откажитесь от своих идеалов, дайте народу жизнь".

Послання владі на бюлетенях - оригінальний епістолярний жанр. Що вимагалося - знизити ціни на хліб, випускати більше дитячих товарів, взуття, підняти пенсії, покращити житлові умови, зробити благоустрій вулиці тощо. Так було і в шістдесятих, і через двадцять років, у 1987-му.

Фраза. "В третьем издании «Словаря русского языка» С.И. Ожегова, подписанном в печать через неделю после смерти Иосифа Сталина [березень 1953], слово "инакомыслящий" (имеющий иной образ мысли) вообще было отнесено к категории устаревших".

Джерело: портал tsn.ua

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.