Спецпроект

"Степан Бандера у документах радянських органів державної безпеки (1939-1959)"

Провідника ОУН було бездоказово звинувачено, що він нібито бив вагітну дружину ("жена Бандеры является самой несчастной женщиной на свете"), ґвалтував чужих дружин, наказав ліквідувати Миколу Лебедя, "самого близкого сотрудника, с которым он во времена Польши сидел вместе в тюрьме"...

Видання "Степан Бандера у документах радянських органів державної безпеки (1939-1959)" під загальною редакцією історика Володимира Сергійчука. Це тритомник, в якому вміщено 230 документів. Останній том містить матеріали з 1950-х років, про які загалові майже нічого не відомо.

Що цікавого? У жовтні 1959 р. агент КДБ Богдан Сташинський виконав замовне убивство провідника ОУН. Про це нині вже відомо все - хто і як. Але півстоліття тому московська "Литературная газета" пером Володимира Бєляєва, відомого письменника, викривача "украинско-немецких националистов", реагує на подію - "Так бесславно, весьма прозаической смертью, какой обычно кончается (или кончают) существование всех предателей, оборвалась карьера обер-изменника, старого врага украинского народа. Мавр сделал своё дело, мавр может уйти, - решили давние хозяева фюрера украинских националистов. Они прикончили его в том самом Мюнхене, где начинал свой путь Адольф Гитлер...".

Наступник і продовжувач справи Ярослава Галана цитує прокомуністичну пресу, з якої виходить, що Бандера був ліквідований за наказом екс-командира батальйону "Нахтігаль" Теодора Оберлендера, членами т.зв. "синдиката вбивць". І це при тому, що поліція вже точно знає про залишки ціаністого калію на обличчі жертви... Ще не написані тонни пропагандистських книжок і статей, публіцист Бєляєв першим топтався по свіжій могилі на цвинтарі "Вальдфрідгоф".

У 1951-1953 рр. радянські спецслужби "прийняли" 27 парашутистів, зокрема чільних емісарів - Мирона Матвієйка від провідника Закордонних частин ОУН (ЗЧ ОУН) Степана Бандери та Василя Охрімовича від керівника Закордонного представництва Української Головної Визвольної Ради (ЗП УГВР) Миколи Лебедя.

Першим потрапив до рук чекістів шеф Служби безпеки ЗЧ ОУН Матвієйко. Його скинули з британського літака із завданням відновити зв'язок із тодішнім керівником підпілля ОУН Василем Куком. Цінну здобич відразу переправили до Москви, де з ним працював сам Павло Судоплатов - убивця Євгена Коновальця, головний спєц з українських справ. Невідомо, які методи використовували органи, але язик чільний націоналіст розв'язав дуже швидко. І виклав усю інформацію, яку знав. За це йому зберегли життя і він помер буквально за сім років до незалежності, спокійно доживаючи віку в селі на Львівщині.

Дотепер українофобська преса рясно цитує спогади Матвієйка, особливо ті моменти, де Бандеру бездоказово звинувачено, що він нібито бив вагітну дружину ("жена Бандеры является самой несчастной женщиной на свете"), ґвалтував чужих дружин, наказав ліквідувати Миколу Лебедя, "самого близкого сотрудника, с которым он во времена Польши сидел вместе в тюрьме" тощо. Цікаво, що нещодавно упорядник книги професор Сергійчук побував у Мюнхені, де зустрівся з деякими згаданими Матвієйком людьми. Всі вони категорично заперечили "казки" колишнього оунівця.

Отже, важко іноді зрозуміти, де правда, а що вигадка, якою він заробляв собі амністію. В одному місці бачимо його опис Бандери як... "галицкого еврея", в іншому - як "армяноедальный тип". Хто бачив фотографії лідера ОУН - сам вирішить як ставитися до подібних відкриттів. Кук, заарештований трохи згодом, казав про Матвієйка на допиті - "Я особисто вважаю, що як есбіст він дуже слабий і до такої роботи цілком непідходящий. На мою думку, він людина поверхова, легковажна, не серйозна".

Екс-шеф СБ показав, що Бандера дав йому доручення придивитися до Кука та, якщо він не виявиться "твёрдым сторонником", створити нове керівне ядро ОУН та очолити його. А від Ярослава Стецька мав завдання створити бюро Антибільшовицького блоку народів для координації дій з іншими поневоленими комуністичним режимом народами. І все це робилося з розрахунку на швидку війну між західними демократіями та Сталіним, "англичане, по заявлению Бандеры, обещали ОУН предоставить Украине так называемую самостоятельность".

У багатьох партійних та гебістських документах стверджується, що розкол між ЗЧ ОУН і ЗП УГВР був спричинений конкуренцією не особистостей, не поглядів і світоглядних позицій, а двох іноземних розвідок - відповідно британської та американської. Повідомлялося це здебільшого так - "...В 1947 году группой членов т.н. "Закордонного центра" ОУН во главе с Лебедем, по указанию американской разведки, составила оппозицию к Бандере и начала вести против него активную борьбу".

Насправді, все почалося 1946 р. На Міттенвальдській ("Альпійській") конференції ОУН спалахнув конфлікт між Лебедем, який вважав, що провід ЗЧ ОУН має визнати своє підпорядкування УГВР, та Бандерою, який наполягав, що навпаки - УГВР повинна підпорядковуватись ОУН. Конкуренція йшла, передусім, за визнання Краєм - адже боротьбу можна було виграти не в еміграції, а на рідних землях. Тож, керівник ЗП УГВР Микола Лебідь послав в Україну Охрімовича, який теж мав завданням знайти й схилити на свій бік керівника "воюючої України" Кука. У Мюнхені не розуміли, що відбувається на батьківщині - протягом 1945-1951 рр. на захід через радянський кордон змогли дістатися лише 6 кур'єрів.

Чекісти, треба визнати, грали роль "разводящих" майстерно. Від імені Кука була сфабрикована і перекинута на захід заява, що він вважає дії крила Бандери "шкідливими" й довіряє представляти інтереси крайовиків ЗП УГВР.

Після 91-го року останній головнокомандувач УПА пояснював, що, попри певні ідеологічні розходження (директива від 1950 р. про необхідність зняти у всіх у документах ім'я Бандери й не називати себе більше бандерівцями), подібних листів і телеграм не надсилав. Активно використовуючи ім'я керівника підпілля в тактичних іграх з Мюнхеном, чекісти водночас готували й заходи із компрометації Кука перед товаришами, "чтобы он мог быть ликвидирован самими главарями ОУН".

Тим часом, глава ЗЧ ОУН спирався на вістки з Краю, згідно з якими йому присягнув "Львівський крайовий провід ОУН". Тепер відомо, що цей провід існував лише як інструмент в радіоіграх. На підставі отриманої інформації Бандера заявив, що централізованого керівництва підпільного руху в Україні вже немає - у відповідь Микола Лебедь звинуватив Бандеру в розколі організації і "перенесенні гризні в оунівське підпілля на Україні".

Бандера був вимушений під тиском документів за підписом Кука погодитись не на одноосібне керівництво організацією, а на урядуючу трійку, разом із Левом Ребетом і Зеноном Матлою. Останні в 1954 р. вийшли з проводу ЗЧ ОУН - так створилася третя гілка націоналістичного руху, т.зв. "двійкарі".

Аналогічно до свідчень Матвієйка, є питання до і до протоколів допитів Охрімовича. На питання, хто входить в УРДП - партію, яку створив письменник Іван Багряний, емісар нібито каже - "объединяет в настоящее время бывших советских граждан - невозвращённых на Родину и изменников Родине в Великой Отечественной войне советского народа с фашистской Германией". Чи могли бути такі формули з радянського новоязу у мові щойно заарештованого націоналіста?

Станом на листопад 1953 р. з 18 членів Центрального проводу ОУН живим і на свободі залишився один Василь Кук. Взагалі на території західних областей УРСР діяли "20 бандгрупп численностью в 2-3 человека каждая", усього 105 підпільників. За сприяння перевербованих оунівців в травні 1954 р. захопили і Кука. Заарештований взяв на себе відповідальність - "Фактическим руководителем ОУН являюсь я, Кук, поскольку являюсь руководителем ОУН в западных областях Украины".

Кук у тюрмі на Володимирській, 33 дає таку характеристику Бандері - "большой организатор, но себялюбивый человек... способен на мелкие интриги". В іншому місці, власноручно уточнює - "Інтелектуально досить розвинутий, здібний, багато читав і працював над собою. Добрий організатор, практик. Любить владу, керівництво, вождівство".

З донесення сексота про родину Бандер дізнаємося, що один із двоюрідних братів лідера націоналістів був членом Компартії Західної України, сидів за це в польській тюрмі, а в 1939-1941 рр. був головою міськвиконкому в м. Стрий Львівської обл. Цікаво, що бургомістром після приходу німців став інший Бандера - Йосиф. І хоча він виїхав в Англію, спецслужба шукала його ще в 1957 р.

Багато років стежили і за рідними сестрами Бандери - Мартою, Оксаною та Володимирою. Органи знали, що підпілля ОУН фінансово допомагало Володимирі Давидюк (Бандері), яка жила на Івано-Франківщині. Причому очевидно, що агент КДБ доносив із її найближчого кола. Хто він - ми так і не дізнаємося. СБУ суворо тримає чимало таємниць своєї попередниці.

Фраза. "В своїх політичних поглядах [Бандера] відстоює і обороняє скрайно правий націоналізм: приватна власність і приватна вільна господарська ініціатива - у економіці; вождизм і диктатуру партії - в державному устрої; християнізм - в світогляді і ідеології".:

Джерело: портал tsn.ua

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.