Спецпроект

Підсумки імперій: занепад, розпад і відродження

Американський політолог, професор Ратґертського університету Олександр Мотиль на історичних прикладах Османської, Габсбурзької, Російської, Німецької імперій, СРСР розглядає закономірності виникнення, розвитку, занепаду, розпаду та відродження імперії як політичної системи.

Американський політолог, професор Ратґертського університету Олександр Мотиль на історичних прикладах Османської, Габсбурзької, Російської, Німецької імперій, СССР розглядає закономірності виникнення, розвитку, занепаду, розпаду та відродження імперії як політичної системи.

З-поміж усіх можливих методологій дослідник вибрав структурний підхід, що дав змогу зосередитися на структурно-інституційній спадкоємності та на її впливі на постімперські відносини ядра і периферії. Саме в імперіяльній структурі, на Мотилеву думку, закладено ключ до розуміння того, чому зв'язки між центром і периферією поступово слабшають, що надалі спричиняє крах усієї системи.

Імперія, за означенням автора, це ієрархічно організована політична система, що має втулкоподібну будову - як колесо без обода, у якій центральна еліта і влада домінують над периферійними елітами і спільнотами, діючи як посередники в їхніх важливих узаємодіях і спрямовуючи потоки ресурсів від периферії до центру і знову до периферії.

Попри важливість періодів зародження та могутности імперії, найбільшу авторову увагу привернула її завершальна фаза - зникнення. Прискіпливе Мотилеве дослідження значно урізноманітнює уявлення про способи й чинники розпаду імперської структури - від поступового виснаження до швидкого, подеколи несподіваного краху.

Втім, чи не найцікавіше у книжці - це твердження про те, що окремі імперії мають шанс на порятунок, і за певних умов здатні відродитися. Приміром, автор пропонує уважніше придивитися до сучасної Росії, яка вже була імперією за часів Романових і свого часу зуміла переродитися в імперію совєтську:

«Незалежно від того, чи знайдуть читачі теорію переконливою, вони можуть бути по-дитячому вражені тим, що книжка залишається доречною, зокрема її теза про те, що Росія може спробувати відродити імперію.

Недавні події - починаючи від газової війни проти України у січні 2005 року і завершуючи вторгненням до Грузії у серпні 2008-го - виглядають підтвердженням висновків книжки. Звісно, книжка також доводить, що Росія є надто слабкою, щоб утримувати імперію, і що будь-яка така спроба, отже, веде до безславного кінця й уможливлює державний крах».

Книжка може правити за добре теоретичне підґрунтя вивчення імперій і в історичному, і в політологічному, і в соціологічному вимірі.

Джерело: видавництво "Критика"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.