Якщо це має бути український проект, то його слід робити істинно українським. І фінансування повинно бути українським, і розробка концепції українська за допомогою запрошених спеціалістів. Держава повинна брати активну участь у цьому, а також в інших великих проектах (рос.).

Жуліки почали шантажувати й оббирати всіх наших хлопців. Ми, молоді, вирішили об’єднатись і оголосили війну жулікам. Ми їх настільки настрашили, що коли прибували нові жуліки, то просили розстріляти їх на місці але не відправляти у нашу зону.

Не варто виправдовувати акції "Вісла". Це був комуністичний злочин. Сьогоднішні польські дискусії не так про минуле, як про сьогодення: це дискусія про те, яким має бути теперішня польська держава – чи має до своїх громадян застосовувати громадянські критерії (рівність усіх перед законом без огляду на національність), чи теж національні.

"Ми не хочемо створювати другий Яд-Вашем чи другий Аушвіц-Біркенау. Наше завдання — створити унікальну й корисну інституцію. І в першу чергу — таку, яку хочуть бачити тут в Україні".

"Мене тягне в це місце. Справа в тому, що мій дід був есесівцем". — "Чому ти це сказав! Мого діда вбили в Аушвіц, в Освенцімі", — майже прокричала Ґабі. Через годину нащадки ката і жертви йшли по вулиці і мовчали. А через рік Ґабі й Уве побралися.

Литовський правозахисник Стасіс Каушиніс про роботу в Білорусі та про те, чому його країна допомагає Україні (рос.)

Культуролог Олесь Зарецький про унікальний характер своєї матері Алли Горської і про те, чи здійснюються в сучасній Україні мрії шістдесятників.

У листопаді 2016 року учасники дисидентського руху радянських часів зібрались у Львові, щоб відзначити сорокаріччя створення Української Гельсінської групи. Учасником групи, а також співзасновником Української Гельсінської спілки 1988 року, був і львів’янин Богдан Горинь.

Дисидент Василь Овсієнко про мишку, яка допомогла вирвати ріпку радянської влади.

У житті кінорежисера була історія, про яку він мусив мовчати майже 50 років і розповів лише у стрічці "Катинь", котру 2008 року номінували на "Оскар". Картину можна було назвати "Харків", і тоді вона б стала цілком автобіографічною. У цьому інтерв’ю Анджей Вайда роповідає, які сцени фільму були найособистішими...

Волинь у 1943-му була абсолютним пеклом. Майже усі євреї та роми були знищені. На додачу – УПА почала вбивати поляків, а поляки почали чинити репресії у відповідь. Але у цьому страшному місці в той час знайшлись люди, які постали на вершині людяності. Вони ризикували своїм життям, щоб урятувати сусіда, або хоча б якось йому допомогти.

Розмова про "бандерівське" молоко, її земляків, "червону людину" і... Путіна. "Відчуття трагічні: щось насувається, і протистояти ми не в змозі".