Це інтерв'ю із Сергієм Набокою я записав 1 листопада 2002 р. у кав'ярні на Хрещатику, неподалік офісу радіо "Свобода". Говорили ми довго, залишилося дві повні касети його голосу. Сергій легко погодився розповісти – "все, що пам"ятаю, старий" – для майбутньої книги про український самвидав кінця 80-х років. У роки оксамитової національно-демократичної революції йому довелось водночас бути і громадським діячем (голова Українського культурологічного клубу), і політиком (член Всеукраїнської координаційної ради Української Гельсінської Спілки), і, ясна річ, журналістом.

Імперія, яка ніколи не була до кінця засуджена й покарана за свої злочини в минулому, сьогодні повертається у своїй потворній, абсурдній реінкарнації держави-терориста. Спроби умиротворити агресора, призвели до катастрофічних наслідків – він знову чинить масові вбивства, депортації, зґвалтування і грабунки в самому центрі Європи в ХХІ столітті, реалізовуючи цілеспрямований, неприкритий, "ідеологічно обґрунтований", підкріплений псевдоісторичними наративами та дегуманізуючими формами пропаганди, акт геноциду української нації. Але, як показує історія, крах тиранії – неминучий

Чи є смішними тези Путіна на історичну тематику? Чим відрізняються міфічний та справжній Степан Бандера? Хто і коли напише наукову біографію провідника ОУН? Як українцям працювати з непростими сторінками минулого?

18 грудня Михайлині Хомівні Коцюбинській (1931-2011) виповнилося 90 років. Вона була близьким та вірним другом Євгена Сверстюка, Івана, Леоніди та Надійки Світличних, Івана Дзюби та інших шістдесятників. Її біографію можна прочитати на сайті ХПГ. Ми публікуємо інтерв’ю з Михайлиною Хомівною, взяте Євгеном Захаровим ще у 1997 році

Фотоапарат, у котрому досі може знаходитись плівка із повстанськими світлинами. Чорна вишивана сорочка українського підпільника. Унікальні роботи підпільного художника Ніла Хасевича. Цілий ряд досі невідомих документів українського підпілля. Це лише невелика частина знахідок, що цьогоріч виявили на Тернопільщині та передали до музею. Де і як був знайдений цей архів? Хто його заховав 70 років тому? Та які білі плями нашої історії можна буде закрити завдяки його матеріалам?

Навколо Музею Голодомору-геноциду розвивається один із найсерйозніших скандалів за всі часи. Установа стала майданчиком поширення інформації, яка не підтверджена ні у суді, ні є консолідованим рішенням науковців – а саме, що під час геноциду у 1932-1933 роках загинули 10,5 мільйона осіб, серед яких 4 млн – діти.

Громадський діяч Іван Гречко розповів про міжвоєнне дитинство та дорослішання у часі війни. Поділився про те, як брав участь у відродженні УГКЦ та співпрацював з отцем Володимиром Стернюком, про долучення до заснування Народного руху України, і головне – як став патріархом львівського колекціонування й зібрав найфундаментальнішу в Україні колекцію ікон на склі.

2 грудня 1991 року сталася історична подія в польсько-українських стосунках – Польща, першою в світі, визнала незалежну Україну, після того, як днем раніше, український народ підтвердив на референдумі Акт проголошення незалежності України. Це було найкраще завершення бурхливого й надскладного ХХ століття в українсько-польських стосунках

Заведено вважати, що Польща прийняла хрещення 14 квітня 966 року. Та ця подія досі овіяна численними міфами та легендами. Публікуємо інтерв’ю Бартломєя Ґайоса з істориком Ґжегожем Пацом про те, як насправді християнство вкорінювалося на польських землях

Легенда української рок-музики, актор, учасник гурту "Мертвий півень" про львівське дитинство, юнацьких кумирів, чикагські заробітки та переїзд до Харкова.

Для того, аби вшанувати пам’ять жертв масових вбивств, ми маємо сьогодні влаштовувати нові війни? Чи ми свідомо згадуємо минулі непорозуміння, аби обґрунтувати сьогоднішні? Я взагалі втрачаю розуміння, навіщо це все. Якщо Бабин Яр перетвориться на місце війни між українцями і євреями, нехай віртуальної війни... Якщо ми не можемо дійти згоди на цвинтарі... Це як штовхатися на похороні, хто першим підійде до труни, чи влаштувати бійку на кладовищі, якого небіжчика нести першим.

Наприкінці листопада, нас, третину батальйону точно, чоловік 200 десь, сформували у колону з бронетехніки, і повністю екіпіровані, вирушили на Піски… І виходить що перший обстріл у моєму житті, артилерійській. До того, так, люди на руках в мене умирали, безумовно, але це було ще на Майдані. На війні трошки по-іншому було, ніж на Майдані. Хоча, і там, і там психологічний бар'єр був подоланий. Коли людина втрачає життя. І ти від безсилля, не можеш нічого зробити. От, тому знову і знову старався вчасно надавати допомогу, щоб врятувати людину. Крім того, мене було призначено медиком роти, інструктором роти