Михайло Горинь: «Я ризикую, але буду виступати з останнім словом гостро»
Горинь Михайло Миколайович (17 червня 1930, с. Кнісело Жидачівського району Львівської області — 13.01.2013, Львів).
Український дисидент, політв'язень, політик.
У 1962 році Михайло Горинь став одним із засновників Львівського клубу творчої молоді "Пролісок", активно поширював самвидавні тексти.
У серпні 1965 року заарешований за "антирадянську агітацію та пропаганду", засуджений до 6 років таборів суворого режиму. Покарання відбував у мордовських таборах, але за пропаганду й поширення самвидаву серед в'язнів 1967 року отримав ще 3 роки ув'язнення у Володимирській тюрмі.
1976 року взяв активну участь у розробленні основоположних документів Української Гельсінської групи. Коли засновники УГГ були заарештовані, видавав її інформаційний бюлетень.
25 червня 1982 року Михайло Горинь був засуджений на 10 років таборів особливого режиму та 5 років заслання, визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Друге ув'язнення відбував у таборі ВС-389/36 у с. Кучино Чусовського району Пермської області, через проблеми зі здоров'ям був помилуваний 2 червня 1987 року (реабілітований 1990 року).
У вересні 1988 року Горинь очолив Робочу групу захисту українських політв'язнів, брав участь у багатьох нарад демократичних рухів тогочасного СРСР. Наступного року обраний головою секретаріату Народного Руху України, був головою політради та співголовою НРУ. З 1990 до 1994 року був депутатом Верховної Ради України, очолював підкомісію зв'язків з українцями, що проживають за межами України, ініціював та організував багато загальнодержавних акцій, покликаних утвердити незалежність України.
Помер 2013 року у Львові, похований на Личаківському цвинтарі.
— ...Я пішов у бібліотеку. Мені вдалося знайти кілька збірників праць, слідчих і судових справ людей, які брали участь у народницькому русі сімдесятих років. Був час, коли народники теж ішли в народ. Проте були різні форми роботи. Але їхні організації існували недовго. Згодом вони почали вести пропаганду підпільно, бо виявилося, що за тоталітарного режиму вести леґальну антидержавну роботу неможливо. Адже час їхньої діяльності був короткий — два-три роки — і арешт.
Переглянувши судові справи, я поїхав до Києва й розповів це Світличному. Арифметика проста. Якщо в діях кагебістів спрацює досвід царського жандармського управління, то нас братимуть у 1964—1965 роках. 1962 + 2 = 1964, 1962 + 3 = 1965. А Іван на це відповів: "То крутімо колеса!" Отже, ми були свідомі того, що довго не протягнемо. І справді, моє передбачення було унікально точним: через два роки, у 1964-му, приїжджає з Києва Іван Драч і каже: "Михайле! Я розмовляв з полковником КГБ і він сказав, що вас будуть брати".
Ну, ми поховали все, приготувалися: будуть обшуки, будуть брат́и.
Повне інтерв'ю читайте у книзі "Дисиденти".
