Василь Овсієнко: «Україна ніколи не припиняла опору тоталітарному режиму»
Овсієнко Василь Васильович (8.04.1949 р., с. Леніне (тепер Ставки) Житомирської області).
Український політв'язень, член Української Гельсінської Групи, публіцист, історик дисидентського руху.
Заарештований 5 березня 1973 року за "антирадянську агітацію та пропаганду", наприкінці того-таки року засуджений до 4 років таборів суворого режиму. Перебував у мордовських таборах, де брав активну участь в акціях протесту. У 1976 році потрапивши на "профілактику" в Київський КДБ, не визнав своєї вини. Звільнишись, підтримував листування з іншими політв'язнями, дописував у "Хронику текущих событий". За таку діяльність був попереджений прокуратурою про кримінальну відповідальність. У 1978 році клопотав про виїзд із СРСР, але дозволу не отримав. Член Української Гельсінської групи (УГГ) з 1978 року, публіцист. Загалом був засуджений тричі: двічі за антирадянську агітацію та пропаганду й за сфабрикованою справою про опір міліції. З червня 1998 року — координатор програми Харківської правозахисної групи, поповнював електронний архів ХПГ біоґрафічними довідками та інтерв'ю колишніх політв'язнів. Автор і упорядник (та співупорядник) багатьох видань, присвячених дисидентам. Живе і працює в Києві.
—...А тюрма — це, власне, постійний страх, постійне очікування погіршення. У тебе й так усе до краю обмежене: у тебе обмежений простір, обмежена можливість спілкування з людьми, у тебе дві книжечки, у тебе пара білизни, і ти весь час боїшся це втратити, бо в тебе можуть відібрати. Режим не дозволяє, щоб ти тримав те й те в себе. П'ять книг тримати в камері можна було, п'ять книг, журналів і брошур разом узятих. Та як з п'ятьма книгами я можу жити, коли я звик жити в бібліотеці, принаймні в домашній бібліотеці. Знаєте, я на той час не знав молитов. Я їх уже вивчив в ув'язненні від віруючих людей, просто з вуст записував і вивчив собі. Молитва рятує тебе, і заспокоює, і знімає тривогу. А ще тоді, коли я ходив тринадцять місяців туди-сюди по камері слідчого ізолятора КГБ на Володимирській, 33, мені пощастило: я здогадався взяти в бібліотеці Тараса Шевченка, "Кобзар". Я вивчив "Кобзаря". скільки, що одного разу собі засікав: чотири години я ходив по камері й читав собі з пам'яті Шевченка.
Повне інтерв'ю читайте у книзі "Дисиденти".
