Операція "Вісла": геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка?

Чим була операція "Вісла"? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні "симетрично" відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі?

3 травня 2017

28 квітня 1947-го о четвертій годині ранку шість польських дивізій і відділи Корпусу безпеченьства публічного оточили території, на яких компактно проживало українське населення.

У цей же час відділи НКВД та чехословацької армії заблокували східні й південні кордони Польщі від Бреста до Нового Сонча.

Цей день і став фактичним початом примусового переселення українців, що ввійшов в історію під назвою операція "Вісла" і старт якій наприкінці березня того ж року дала постанова Політбюро ЦК ПРП.

Спробуймо дати кваліфікацію подіям 1947 року на Закерзонні, виходячи не з емоцій та політичної кон'юнктури, а з норм міжнародного права.

Чим була операція "Вісла"? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні "симетрично" відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни?

Аналізуючи масове примусове виселення українців Закерзоння у 1947 році з погляду міжнародного права, можемо дати на ці питання досить точну відповідь: операція "Вісла" не була геноцидом. Однак вона була злочином проти людяності, воєнним злочином та етнічною чисткою.

Як означували операцію "Вісла" у Польщі та Україні

З 1990 року в Польщі та Україні відбулося кілька спроб надати політичну оцінку як польсько-українському конфлікту тридцятих і сорокових років ХХ століття загалом, так і його окремим епізодам, депортації 1947 року зокрема.

Результатом були кілька спільних заяв президентів і парламентів обох держав, а також тривалі дискусії у стінах польского парламенту й ухвалення постанов, які визнавали геноцидом антипольські акції на Волині. З українського боку були спроби "симетричної" відповіді, проте безрезультатні.

Були й спроби політико-правової кваліфікації операції "Вісла". У серпні 1990 року Сенат Республіки Польща ухвалив постанову, якою "засуджує акцією "Вісла", в ході якої застосовано – притаманний тоталітарним системам – принцип колективної відповідальності".

У заяві-відповіді Верховна Рада констатувала, що "Акція "Вісла" зруйнувала етнічну цілісність українців у Польській Народній Республіці. Українці понесли величезні людські, матеріальні, духовні втрати. Насильницьки переселені, розсіяні, позбавлені рідних осель, свого майна, культурно-освітніх закладів та церков, вони втратили можливість повноправного національного життя і досі відчувають наслідки тієї трагедії".

У 1997 році президенти України та Польщі у спільній заяві зазначили, що "окремою трагічною сторінкою в історії наших стосунків була акція "Вісла", що завдала удару всій українській громаді Польщі".

За десять років в іншій заяві глави держав констатували, що акція "Вісла" "…була в історії сучасної Польщі прикладом несправедливості, яка стала наслідком дій тоталітарної комуністичної влади. У 1947 році вона довела до депортації з південно-східної Польщі багатьох тисяч польських громадян українського походження, призвела до розпорошення української спільноти Польщі, ставши тим самим черговою ланкою трагічного ланцюга конфліктів. Ця подія, яка суперечить основним правам людини, була засуджена у 1990 році спеціальною ухвалою Сенату Республіки Польща".

Проте чіткої правової кваліфікації того, що відбулося 1947 року, ці заяви не містять.

Інфографіка Українського інституту національної пам'яті.

У проекті постанови Верховної Ради з нагоди 70-х роковин від початку депортації українців Польщі акцію трактують виключно як складову глобального процесу, який вони пропонували визнати етнічними чистками з ознаками геноциду щодо українців.

У проекті іншої постанови операція "Вісла" так само розглядалася як складова політики польської держави щодо українців у першій половині ХХ століття, яку пропонувалося "кваліфікувати як геноцид". Обидва проекти так і не були ухвалені.

Народний депутат VII скликання Олег Панькевич у своєму виступі з нагоди 66-ї річниці початку операції "Вісла" запропонував визнати її етноцидом.

2007 року питання правової кваліфікації операції "Вісла" порушила перед польським Інститутом національної пам'яті одна з українських організацій.

Ряшівський відділ ІПН, який розглядав звернення, дійшов висновку, що оскільки акція здійснювалася на підставі рішень вищих державних органів, і виселення українців мало бути "лише допоміжною акцією", операція "Вісла" "не може бути визнана такою, що носила ознаки "злочину геноциду"".

Польські дослідники Єва Семашко та Збігнев Пальський зазначали, що "переселення було неуникненним, відбувалося в гуманних умовах, а українців переселяли на землі з вищим цивілізаційним рівнем розвитку".

Тадеуш Ольшанський, Богдан Скарадзінський та Ґжеґож Мотика, навпаки, вважали, що "переселення не можна вважати виправданими, а слід трактувати як складову частину комуністичного "наведення порядку" у Центральній Європі". Мотика назвав акцію "щонайменше типовим комуністичним злочином" та припустив, що "ми маємо справу зі спробою вчинення членами Польської робітничої партії так званого етноциду".

Український історик Андрій Ліпкан охарактеризував акцію як депортацію, але як такої правової кваліфікації з точки зору норм міжнародного права їй не надав. Ярослав Дашкевич кваліфікував події операції "Вісла" як етнічну чистку. Поза тим, використання тих чи інших термінів на означення акції не було наслідком ґрунтовних досліджень.

Для правової кваліфікації операції "Вісла" застосуємо чинні на сьогодні норми міжнародного права. Зокрема, положення Римського статуту Міжнародного кримінального суду (надалі – Римський статут) у частині найбільш серйозних злочинів, які належать до юрисдикції цього суду, а також інші міжнародно-правові акти, які стосуються таких злочинів

Згідно з частиною першою статті 5 Римського статуту найбільш серйозними злочинами, які викликають стурбованість усього світового співтовариства, є геноцид, злочини проти людяності, злочини агресії та воєнні злочини.

Про які саме події йдеться

Рішення про проведення акції було ухвалено на спеціальному засіданні Політбюро Польської робітничої партії 29 березня 1947 року.

Її мета була визначена так: "У рамках репресивної операції щодо українського населення […] швидкими темпами переселити українців і змішані родини на повернені терени (передусім Північна Пруссія), не витворюючи суцільних груп і не ближче 100 км від кордону". На виконання цього рішення на початку квітня спеціальні служби Польщі підготували проект операції, яка тоді мала кодову назву "Схід". Її завданням було визначено "остаточне розв'язання української проблеми у Польщі".

Для цього пропонувалося виселити всіх етнічних українців, а також мішані польсько-українські сім'ї, з південно-східного прикордоння на північно-західні землі Польщі та розселити їх там за принципом якомога більшої розпорошеності. Одночасно з акцією виселення мала бути здійснена "активна ліквідація банд УПА, які повинні бути безпощадно знищені після завершення евакуації".

Для проведення акції створювалася спеціальна оперативна група з військових, безпекових, міліцейських підрозділів та за участю представників цивільної адміністрації. Для її здійснення відводився "максимально короткий строк (якщо це буде можливо, протягом чотирьох тижнів)".

Операція розпочалася 28 квітня 1947 року. Вона охопила значні території Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини. Під час операції військові частини брали села у кільце, людям повідомляли про негайне переселення та давали лише кілька годин (від півгодини до чотирьох) для збору найнеобхідніших речей.

Як зазначається у звітах органів громадської безпеки Польщі, акція застала "населення, яке підлягає переселенню, непідготовленим. […] завдяки добре дотриманій військовій таємниці, населення загалом було дезорієнтоване і до останнього часу працювало на полях".

Депортація українців у рамках акції "Вісла", квітень 1947 р.

Після цього людей під конвоєм військових відправляли на так звані "збірні пункти". Там співробітники органів держбезпеки проводили виявлення "неблагонадійних" елементів, укладали реєстри депортованих та їхнього майна. Сім'ї підозрюваних у симпатіях до українського підпілля або арештовували, або вони підлягали розселенню у кількості не більше однієї у кожному населеному пункті.

Решту українців вивозили подалі від державного кордону та розселяли групами, які не перевищували 10% місцевого польського населення, з метою їх швидкої асиміляції.

Переселені за наказом командування ОГ "Вісла" були обмежені у вільному пересуванні, а тих, що намагалися самостійно повернутися додому, затримували та поміщували до так званого "транзитного табору" у Явожно, де їх допитували й катували співробітники органів державної безпеки. Усього в результаті операції "Вісла" було депортовано понад 140 тисяч осіб...

З документів українського підпілля відомо також, що у квітні 1947 року під час проведення акції польські військові підрозділи спалили принаймні тринадцять українських сіл повністю й одне частково.

Чи був це геноцид?

Останнім часом, особливо після ухвалення польським парламентом резолюції щодо "геноциду" польського населення на Волині, серед українських політичних сил і громадських організацій набуває популярності точка зору, що операцію "Вісла" слід кваліфікувати як "геноцид українського населення".

Але стаття 6 Римського статуту, а також стаття ІІ Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, визначає геноцид як діяння з метою знищити, повністю або частково, будь-яку національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку шляхом убивства членів такої групи; заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу; навмисного створення для групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове її фізичне знищення; заходів, розрахованих на запобігання народженню дітей; насильницької передачі дітей з однієї групи до іншої.

Елементами складу злочину геноциду є його об'єкт, суб'єкт, об'єктивна і суб'єктивна сторони.

Об'єктом злочину геноциду є безпека існування певної групи людей, об'єктивною стороною – суспільно небезпечна дія або бездіяльність, спрямовані на повне або часткове знищення цієї групи, суб'єктом геноциду є будь-яка особа, а суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Мета геноциду – це завжди повне або часткове знищення певної групи людей за національною, етнічною, расовою або релігійною ознакою.

Аналіз документальних джерел і обставин проведення операції "Вісла" свідчить про те, що метою здійснення акції не було повне або навіть часткове знищення української людності Польщі. Йшлося виключно про його примусове переміщення з відповідної території та створення умов, які перешкоджали поверненню назад.

У джерелах також відсутня інформація про те, що внаслідок проведення операції "Вісла" відбувалося масове фізичне знищення всіх або принаймні значної частини українців регіону.

Тож, відповідно до норм міжнародного права, операція "Вісла" не може бути кваліфікована як злочин геноциду.

Чи був це злочин проти людяності?

Частина перша статті 7 Римського статуту визначає перелік діянь, які здійснюються у межах широкомасштабного або систематичного нападу на цивільних осіб та визнаються злочинами проти людяності.

До таких діянь належать "депортація або примусове переміщення населення", "катування", "переслідування будь-якої групи, яка підлягає ідентифікації, або спільноти з політичних, расових, національних, етнічних, культурних, релігійних, гендерних, як це визначено у пункті 3, або інших мотивів, які повсюдно визнані неприпустимими згідно з міжнародним правом, у зв'язку з будь-якими діяннями, вказаними у цьому пункті", а також "інші нелюдські діяння аналогічного характеру, які полягають в умисному спричиненні сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень, або серйозної шкоди психічному чи фізичному здоров'ю".

Депортацією або примусовим переміщенням є "примусове переміщення осіб, які піддаються виселенню або іншим примусовим діям з району, в якому вони законно перебувають, за відсутності підстав, які допускаються міжнародним правом". Катуванням є "умисне спричинення сильного болю або страждань, фізичних чи психічних, особі, яка знаходиться під вартою або під контролем обвинуваченого". Переслідуванням є "умисне та серйозне позбавлення основних прав всупереч міжнародному праву за ознакою приналежності до тієї або іншої групи чи іншої спільноти".

Метою операції "Вісла" було примусове переміщення українців із південно-східних прикордонних територій Польщі на інші території. Українці жили на цих землях давно й законно. Ані теперішніми нормами міжнародного права, ані чинними у 1947 році міжнародно-правовими актами таке примусове переміщення не визначалося як законне та допустиме.

Отже, переміщення українців під час проведення операції "Вісла":

а) мало примусовий характер (відбувалося загалом всупереч волі самих людей та із застосуванням військових);

б) стосувалося переміщення людей саме за їх національною ознакою (етнічних українців або членів мішаних українсько-польських сімей);

в) стосувалося переміщення етнічних українців із районів, де вони мешкали законно;

г) проводилося за відсутності підстав, які допускаються міжнародним правом.

Тому операція "Вісла" може бути визначена як "депортація або примусове переміщення населення".

До того ж, відбувалася так звана "селекція" мешканців Закерзоння на предмет співпраці з українським підпіллям. Запідозрених у такій співпраці, а також осіб, які самовільно поверталися додому, висилали до "транзитного табору" в Явожно. Там співробітники органів держбезпеки проводили їхні допити і "під час допитів катували в'язнів. Тортури полягали в побитті, кóпанні, ураженні електричним струмом, обливанні холодною водою, вливанні її до рота й носа, встромлянні шпильок у тіло, саджданні на ніжку перевернутого стільця".

Похорон генерала Кароля Сверчевського. Його смерть було використано як привід для початку акції "Вісла"

Тому ці дії в межах операції "Вісла" можуть бути визначені як катування.

Під час операції "Вісла" примусово переміщеним українцям було заборонено самовільно повертатися на території, звідки їх виселили.

Стаття 13 Загальної декларації прав людини гарантує кожній людині право "вільно пересуватися та обирати собі місце проживання у межах кожної держави". Тому це обмеження є позбавленням українців одного з основних прав людини, гарантованих міжнародним законодавством. Ось і "переслідування групи, яка підлягає ідентифікації, з національних мотивів у зв'язку з проведенням депортації та примусового переміщення цієї групи".

Зрештою, хоча у липні 1947 року спеціальним наказом командувача ОГ "Вісла" було створено контрольні групи, які мали опікуватися збереженням майна, що залишилося після виселення українців, та передати його під охорону силових структур, ми знаємо про спалення кільканадцятьох сіл.

У поєднанні з забороною українцям повертатися додому, а також тим, що надані переселенцям у західних районах Польщі господарства "були найчастіше знищені й занедбані, а поля незасіяні. Багато приміщень потребували капітального ремонту. Траплялися випадки виділення одного господарства кільком сім'ям", такі діяння могли мати умисний характер з метою заподіяння примусово переселюваним особам сильних страждань та серйозної шкоди психічному здоров'ю.

Утім, для однозначної відповіді на те, чи можуть бути ці дії в межах операції "Вісла" визначені як "інші нелюдські діяння аналогічного характеру, які полягають в умисному спричиненні сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень, або серйозної шкоди психічному чи фізичному здоров'ю", потрібні докази того, що все це робилось умисне.

Та загалом операція "Вісла" може бути кваліфікована як злочин проти людяності.

Чи був це воєнний злочин?

Стаття 8 Римського статуту визначає воєнними злочинами серйозні порушення Женевських конвенцій від 12 серпня 1948 року, зокрема Конвенції про захист цивільного населення під час війни, у формі відповідного діяння проти осіб або їх майна (пункт "а"), інші серйозні порушення законів та звичаїв, які застосовуються у міжнародних збройних конфліктах (пункт "b") або збройних конфліктах неміжнародного характеру в межах, встановлених міжнародним правом (пункт "е"), а також серйозні порушення статті 3 Женевських конвенцій (пункт "с").

Відповідно до статті 2 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, її норми "застосовуються до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни". Стаття 3 зазначеної Конвенції встановлює обов'язок дотримання певних положень "у разі збройного конфлікту, який не має міжнародного характеру й виникає на території однієї з Високих Договірних Сторін".

На сьогодні існує кілька визначень терміну "війна" та "збройний конфлікт".

Війною визнаються "бойові дії між державами, а також державами і національно-визвольними рухами, що супроводжуються повним розривом усіх мирних відносин між ними", "збройний конфлікт між двома або більшою кількістю сторін, який звичайно відбувається задля політичних цілей", а також "будь-яке тривале зіткнення між військовими силами двох або більше урядів (міждержавна війна) або між регулярною армією і якоюсь іншою (щонайменше однією) збройною групою (внутрішньодержавна війна)".

Збройний конфлікт визначається як конфлікт, який відбувається "на території будь-якої Високої Договірної Сторони між її збройними силами або іншими організованими збройними групами, які, перебуваючи під відповідним командуванням, контролюють частину її території, що дає їм змогу здійснювати безперервні й погоджені воєнні дії", або "збройний інцидент, збройна акція, збройні зіткнення обмеженого масштабу, які можуть бути наслідком спроби вирішення національних, етнічних, релігійних або інших протиріч за допомогою засобів збройної боротьби. […] Може мати міжнародний (за участю двох або кількох держав), або не міжнародний, внутрішній характер (з веденням збройного протистояння у межах території однієї держави".

Українців виселяли з їхніх домівок, дозволяючи взяти з собою мінімум майна

Таким чином, відповідно до норм міжнародного права, необхідною умовою для кваліфікації певного діяння як воєнного злочину є вчинення цього діяння у межах війни або іншого збройного конфлікту міжнародного чи неміжнародного характеру.

Станом на квітень 1947 року події Другої світової війни на території, де проводилася операція "Вісла", вже завершилися. Тому ці події не можуть розглядатися як війна або збройний конфлікт, який мав міжнародний або міждержавний характер.

З огляду на це, операція "Вісла" не може бути кваліфікована як воєнний злочин, визначений пунктами "а" або "b" статті 8 Римського статуту.

Події операції "Вісла" відбувалися на території лише однієї країни – Польщі, у межах її міжнародно визначеного кордону, встановленого двосторонньою угодою із СРСР від 16 серпня 1945 року. Люди, що мешкали на цих територіях після завершення двосторонніх переселень між Польщею та СРСР (УРСР), вважалися громадянами Республіки Польща. Рішення про проведення операції "Вісла" було прийнято вищими державними та партійними органами Польщі, а його реалізацію забезпечували підрозділи збройних сил, органів державної безпеки та цивільної адміністрації.

Водночас на цій території (так званому Закерзонні) у період осені 1945-го – весни 1947 року вібувалося протистояння між польським де-факто урядом та структурами українського визвольного руху – підпіллям ОУН та загонами УПА.

Хоча у зазначений період ОУН та УПА не ставили собі за мету загальнонародного антикомуністичного повстання українців на цій території, а визначали головним завданням захист українців від примусового виселення, у кінці 1945-го – першій половині 1946 року підрозділи УПА проводили періодичні напади на військові гарнізони, невеликі населені пункти, переселенчі комісії, знищували комунікації, а також проводили спалення виселених українських сіл.

Узимку та навесні 1947 року в силу ряду причин активність структур українського підпілля була незначною, однак у разі проведення примусового виселення українців польською владою підрозділи УПА та ОУН мали "знову чинити максимально активний опір. У випадку початку такої акції, мають вибухнути масові пожежі, а також "піти в рух" мости та всіляка комунікація".

Тож можна говорити про існування на території Польщі внутрішнього збройного конфлікту між урядом та організованими структурами українського підпілля. А тому, відповідно до пункту "f" статті 8 Римського статуту та статті 1 Протоколу ІІ до Женевських конвенцій, до цього конфлікту можуть бути застосовані вимоги пункту "е" статті 8 Римського статуту.

Як зазначалося вище, найвище керівництво Польщі ставило за мету "остаточне розв'язання української проблеми". Однак у пропаганді та навіть деяких офіційних документах польська комуністична влада основною метою проведення акції визначала необхідність очищення південно-східних прикордонних територій від структур Української повстанської армії, а примусове виселення з цих територій українців подавалося лише як другорядна мета й обґрунтовувалося потребою захисту населення від підрозділів УПА.

Підпункт VIII пункту "е" статті 8 Римського статуту визначає воєнним злочином у межах так званого внутрішнього збройного конфлікту, серед іншого, "віддання розпоряджень про переміщення цивільного населення з причин, пов'язаних з конфліктом, якщо тільки цього не вимагають міркування безпеки відповідного цивільного населення або нагальна потреба воєнного характеру".

Немає документів, які б підтверджували необхідність примусового переміщення українців задля їхньої безпеки. Так само, з огляду на згортання взимку та навесні 1947 року активних дій Організації українських націоналістів та Української повстанської армії на Закерзонні, переміщення не могло бути викликане нагальною потребою воєнного характеру. А тому рішення про переміщення українців у межах операції "Вісла" було пов'язане з конфліктом між польським урядом і структурами українського підпілля, та саме з метою вирішення "національних" протиріч й утворення моноетнічної польської держави.

Отже, операція "Вісла" може бути кваліфікована як воєнний злочин.

Чи була це етнічна чистка?

Резолюція №780 Ради Безпеки ООН та складений на її виконання звіт Комісії експертів визначають етнічні чистки як "використання сили або погроз для вигнання осіб, які відносяться до тих чи інших груп, з будь-якого району з метою перетворення його на етнічно однорідний", а також як "цілеспрямовану політику, розроблену однією етнічною або релігійною групою, для усунення примусовими та такими, що призводять до терору, методами цивільного населення іншої етнічної або релігійної групи з певних географічних районів".

Етнічною чисткою є діяння, яке містить або може містити елементи злочинів проти людяності, воєнних злочинів або злочину геноциду, чи поєднувати у собі елементи всіх або деяких із цих злочинів. Метою етнічної чистки завжди є примусове вигнання етнічної чи релігійної групи з визначеного району для перетворення його на етнічно однорідний.

Метою проведення операції "Вісла" було примусове переселення українців із чітко визначених територій на південно-східному прикордонні Польщі із забороною самовільного повернення на рідні землі. Замість депортованих українців на цю територію було переселено близько 14 тисяч поляків, що фактично перетворило її на етнічно однорідну.

Отже, операція "Вісла" може бути кваліфікована як етнічна чистка.

Джерело: Збруч.

Читайте також:

Акція "Вісла" - останній акт українсько-польської трагедії

"Хрін" для генерала. Загибель Кароля Сверчевського в засідці УПА

"Остаточне вирішення української проблеми". Про депортацію українців

УПА і Армія Крайова: не треба їх ані героїзувати, ані демонізувати

1951 рік. Як Польща й УРСР востаннє обмінялися територіями

Сповідь ката. Як від рук підпілля гинули українці й поляки

Бандерівці по-чеськи. Про рейди УПА на Захід. ВІДЕО

"За те, що ти українець..." Спогади з 1944-47 років

Більше новин за темою "Акція "Вісла":