Спецпроект

Люди 1993-го. Як Кремль розстріляв ілюзії людей про країну-ілюзію

Cтрелков і Путін уже зустрічалися. Кажен з них є функцією, і в цій якості вони стояли обличчм до обличчя на одній московській набережній. У жовтні 1993 року "Стрелков" був усередині Білого дому, "Путин" виводив на нього танки (рос.).

История способна на злые шутки. Уехавшие нынешней весной сражаться в неведомую Новороссию, "чтобы землю в Донбассе шахтерам отдать", — наследники "героев октября 1993-го", стоявших тогда за Верховный совет.

Как и 21 год назад, они живут, чтобы не было богатых, чтобы Запад отступил, а социальная справедливость — наступила. Их нынешние покровители, те, кому Порошенко жмет руку на переговорах в Минске, в 1993 году были по другую сторону баррикад. Они распускали обгоревший парламент.

Розстріляний Білий дім - будівля російського уряду, захоплений комуністичними та націоналістичними заколотниками

В октябре 1993-го в Москве случилось все то, в чем нынешний российский телевизор обвиняет "киевскую хунту".

Государственный переворот с низвержением легальной власти. Правовой вакуум, завершившийся принятием законов под победителей. Вслед за этим — война на собственной территории Северного Кавказа. Сперва взявшие отпуск российские военные помогали главе Временного совета Чечни Умару Автурханову брать Грозный. Когда чеченская оппозиция проиграла, в игру вступила кадровая российская армия.

Бойовики з "Русского национального единства" Олександра Баркашова. Через 21 рік член "РНЕ" Павло Губарєв стане одним із очільників терористів на Донбасі

Нынешний Кремль остается наследником модели управления страной, утвержденной перестрелкой у "Останкино". Сам Владимир Владимирович в хорошем костюме — человек из стана победителей. А коллективный "новороссийский ополченец" в потрепанном камуфляже — наследник проигравших.

Еще недавно хорошим тоном было сочувственно оглядываться на них, потерпевших поражение в том октябре. Сострадательно думать о тех, кто успел к 91-му прошагать всю цепочку советских институтов взросления — детсад-школа-армия, — чтобы потом оказаться выброшенными из нового социального порядка. Говорить о новом потерянном поколении, которое вслед за героями Хемингуэя, Ремарка или Барбюса упало в зубы повседневности. Строителях ненаступившего будущего, солдатах растворившейся страны.

Графіті у пам'ять загиблих захисників Білого дому

В 2014-м тяжеловооруженные проигравшие вновь ворвались на передовицы газет. Бывшие соперники российской власти в войне за будущее, сегодня они лишь инструмент в ее руках. Санькя из романа Захара Прилепина договорился с администрацией и уехал воевать в Украину. Раньше он боролся за то, чтобы вернуть советскую власть, в 2014-м его руками хотят законсервировать постсоветскую Украину.

Сменились масштаб и место действия. Теперь поле исторической реконструкции располагается на территории отдельно взятых украинских областей и районов. Люди из 1993-го хотят Новороссию, а Москва хочет поводок для Киева. Если Донецк справится с задачей и удержит Украину, то никакой "другой" или "новой" России на территории ДНР не будет. Впрочем, ее не будет в любом случае. Потому что держатель прав на франшизу — это Кремль, онтологический враг людей 1993-го.

Танки в Москві, які згодом розстріляють будинок уряду

В инструментальности "ополченцев" своя ирония. Стрелков — это "Чапаев"; Моторола — "Петька"; его жена с пулеметом наперевес на свадебной фотосессии — "Анка". Бородай, соответственно, был у них вместо Фурманова. Замените в любом классическом анекдоте персонажей, посмеемся.

Сами они с этой аналогией вряд ли согласятся. Ближе к телу здесь чегеваровские принты на футболках. Все та же "революция на экспорт", партизанщина, военные действия против регулярной армии. Только в одном случае — Конго и Боливия, а в другом — Донецк и Луганск.

Беда "новых Че" лишь в том, что у них нет ни Фиделя, ни коммунистов в Кремле. Нынешний Кремль мыслит себя как главного контрреволюционера, задача которого — не взращивать новое, а хранить себя. Пока донецкие революционеры решают московские задачи — им найдется место в телевизионном прайм-тайме. Но не минутой дольше.

Ведь именно нынешний Кремль расстрелял из танков мечту людей 1993-го о той стране, где они успели приобрести иллюзии, но в которой не успели от них избавиться.

Джерело: "Новая газета"

Чому і як Бандера вів здоровий спосіб життя

Попри значну кількість літератури про політичне життя Степана Бандери до сьогодні залишається мало дослідженим його приватне життя та звичайні людські звички. Зокрема етап, коли він ще юнаком більше 8 років формував свій характер у Пласті. Тобто від 14 до 21 року свого життя. У той час, коли найбільше формується лідерські якості.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.