Спецпроект

Про серпень 1991-го. Три москвича загинули недаремно

Можливо, мають рацію ті, хто стверджує, що зараз усе саме так тому, що за свободу ми тоді, в 1991-му, заплатили всього трьома життями. А якби до влади хоча б на кілька років прийшли путчисти - народ би отримав щеплення від авторитаризму.

Хорошо, что невозможно заглянуть в будущее и, исходя из увиденного, сделать тот или иной выбор.

Потому, что, если бы ровно двадцать три года назад Владимир Усов, Илья Кричевский и Дмитрий Комарь вдруг увидели сегодняшнюю Россию во всей ее красе, они бы точно остались дома и пили водку с друзьями.

Как и десятки тысяч других, кто пришел в августе 1991 года к Белому дому [парламент радянської Росії, зараз - будинок уряду РФ] не потому, что "пипл тусуется", а осознанно, хоть и наивно мечтая о новой, демократической России.

И тогда бы, скорее всего, победил ГКЧП, и обреченный, уже трещавший по швам Союз попытались спасти эти несчастные фанатичные старики – с помощью танков и саперных лопаток, по-другому они просто не умели.

Эта попытка, я думаю, обернулась бы большой кровью, а результат в итоге все равно был бы один – распад Союза и другая Россия.

 В ніч з 20 на 21 серпня 1991 року бронетранспортери Таманської дивізії, які з наказу ГКЧП рухалися на Білий дім, спробували прорватися крізь барикади в тунелі під Садовим кільцем. В результаті загинуло троє молодих москвичів - Володимир Усов, Ілля Кричевський і Дмитро Комар. Це були єдині жертви путчу ГКЧП. Всі троє стали Героями Радянського Союзу

23 года спустя мы по-прежнему живем в самодержавной стране с несвободным и, по большому счету, не очень-то и стремящимся стать свободным обществом. Обществом, страдающим затяжным маниакально-депрессивным психозом – как человек, потерявший себя во времени и пространстве.

Соцопросы показывают, что большинство поддержало бы сейчас ГКЧП, а не Горбачева или Ельцина.

Возможно, правы те, кто утверждает, что все именно так потому, что за свободу мы тогда, в 1991-м, заплатили всего тремя жизнями.

А, окажись на пару лет у власти ГКЧП (или, как потом говорили, коммунисты в 96-м) – народ бы раз навсегда получил прививку от авторитарного и имперского реваншизма.

Конечно, это все бесполезная гипотетика, а реальность такова, что сейчас мы уверенно выходим на очередной виток многострадальной русской спирали-сансары, подсознательно распевая нашу единственную мантру "Авось!"

Прекрасно понимая все это, я хочу поделиться с вами убежденностью: Илья Кричевский, Дмитрий Комарь и Владимир Усов погибли не напрасно. И те тысячи, что пришли "спасать демократию", сделали свое большое дело.

Раньше, позже, но Россия станет именно тем свободным, сильным и умным государством, о котором мы все тогда мечтали. Да, "цена вопроса" уже оказалась и еще окажется выше, чем мы могли представить. Взросление без боли и разочарований (в том числе в себе самом) невозможно.

Предлагаю каждому, кто мечтает о том же, помнить эту простую истину и не опускать руки.

Автор: Станіслав Кучер

Джерело: Сноб

Дивіться також:

1991: прес-конференція ГКЧП у Москві. ВІДЕО

1991: офіціоз програми "Время" про ГКЧП і Кравчука. ВІДЕО

Початок кінця. Радянський Союз помирав під "Лебедине озеро"

15% українців вважають, що перемога ГКЧП зробила б їхнє життя кращим

Як розпадався СРСР. Спогади доньки Брежнєва

1991: Союз убив сам себе. ВІДЕО

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.