Передісторія Сирії. Від прозахідного заколоту до Асадів і Хусейна

...Він вірив, що Америці слід запровадити короткий період диктатури, який захистить сирійський народ, і тим самим дати йому змогу виробити впевненість у собі - і за кілька років постане справжня незалежна демократія.

8 жовтня 2015

Молодий Башар аль-Асад у генеральському званні

В тексті нижче йдеться про післявоєнні спроби Заходу встановити демократію в Сирії і прихід до влади Асада-старшого. Про те, чому Путін так підтримує Асада-молодшого, читайте тут.

--------------------------

Те, що відбувається в Сирії, виглядає як останні передсмертні подихи епохи військових диктаторів.

Старий спосіб керувати світом відчайдушно чіпляється за владу, але Захід загалом має відчуття, що архаїчне та жорстоке правління Асада у той чи інший спосіб зрештою повалиться, і сирійці увійдуть у еру демократії.

Це може статися, а може й не статися, але екстраординарне тут те, що через це вже проходили.

Між 1947 та 1949 роками дивна група, що складалася з ідеалістів та жорстких реалістів у американському уряді, здійснила інтервенцію до Сирії.

[Примітка ІП: з XVI сторіччя територія нинішньої Сирійської Арабської республіки перебувала під контролем Османської імперії. Після Першої світової Королівство Сирії проголосило незалежність - це була перша самостійна арабська держава новітнього часу.

У 1920 році Сирія і Ліван потрапили під зовнішнє управління (так званий "мандат Ліги Націй") Франції. Британія тим часом отримала мандат на Палестину й Ірак. Остаточно Сирія стала незалежною в 1946 році, коли французькі і британські війська були виведені. З цього часу й починається описана тут історія.]

Метою було звільнення сирійського народу від корумпованої автократичної еліти – і хай квітне справжня демократія.

Вони зробили це, бо були певні, що "сирійський народ демократичний за своєю природою", і що все, що потрібно – це позбавитися еліт, після чого обов’язково постане новий світ "миру та прогресу".

Насправді ж результат був катастрофічний, і наслідки тієї катастрофи привели, після химерної серії кривавих поворотів, до приходу до влади родини Асадів та до широкомасштабних репресій у Сирії наших днів.

Я подумав, що цю історію варто розповісти.

Кишеньковий довідник про Сирію - із серії книжок для збройних сил США часів Другої світової

У 1968 році агент ЦРУ на ім’я Майлс Коупленд написав книгу під назвою "Гра націй", у якій розкривалися події 1947 року.

Після завершення Другої світової Коупленд був у складі команди консультантів у Вашингтоні, які працювали над тим, як Америка має стримувати загрозу комунізму на Середньому Сході після того, як звідти пішли старі європейські імперії.

Тоді ЦРУ ще не існувало, і Коупленд описує, як вони зібрали незвичну групу дипломатів, таємних агентів, що залишилися без занять після війни, рекламістів з Медисон-авеню та "очкариків із люльками" (так у ті дні називали інтелектуалів).

Коупленд описує пристрасного лектора, який каже їхній групі, що їх метою має бути зміна керівництва в країнах Середнього Сходу.

"Політики в Сирії, Лівані, Іраку та Єгипті нібито прийшли до влади через вибори, але які вибори!

Всі переможці були кандидатами від іноземних політичних сил, старих землевласників, які казали своїм винаймачам та селянам як голосувати, або ж багатим шахраям, які скуповували їхні голоси.

Але народи цих країн розумні, і в них є природна схильність до політики. Якщо є частина світу, де народ аж плаче по демократичних процесах, то це арабський світ".

Вони вирішили почати з Сирії.

Порівняно з тим, чим це завершилося, все відбувалося любо та мило. У 1947 році в Сирії мали пройти вибори, і американці вирішили "обережно повпливати тут і там".

Це включало попередження землевласників, працедавців, керівників тюрем та поліції, щоб ті не залякували виборців.

Американським нафтовим компаніям заплатили за розміщення великих плакатів, що закликали сирійців "голосувати за кандидата, якого вони самі обирають" (що, без сумніву, збило всіх сирійців з пантелику, бо плакати не згадували жодних кандидатів за іменами).

Було найнято сотні таксі, які безкоштовно возили виборців до дільниці. І американці привезли автоматизовані, захищені від шахраювань машини для голосування.

Сталося не так, як гадалося. Землевласники та інші еліти проігнорували всі попередження і залякували, кого хотіли. Були потужні перестрілки, у яких загинули десятки людей.

Водії таксі домовилися між собою і продавали свої послуги різним кандидатам – обіцяючи їм переконати їхніх пасажирів голосувати "правильно".

Машини для голосування не функціонували як слід через перебої з електричним струмом, або їх зумисно псували. Дві все ж виконали свою роботу – але кандидати, що програли, відмовилися визнати вердикт "імперіалістичної технології", і бюлетені перелічили вручну, після чого – от дивовижа – вони виграли.

І, що було найгірше з усього, більшість проамериканських кандидатів перекинулися на бік інших іноземних сил. Американці благородно відмовилися давати їм гроші – тож прийшли росіяни, французи та британці, дали їм хабара – і кандидати поміняли свою відданість.

Американці були невдоволені. Тож вони вирішили, що треба піти далі.

Головного дипломата в Дамаску звали Джеймс Кілі. За його словами, рішення полягало в тому, щоб знайти спосіб "ізолювати" сирійців від корупційних сил, що зіпсували вибори, - так, щоб вони більше покладалися на себе. Щоб стали більш "природно демократичними".

Ось портрет Джеймса Кілі:

Фото: bbc.co.uk/blogs/adamcurtis

І способом створення цього "карантину" була підготовка військового перевороту.

Услід за Коуплендом Кілі вірив, що Америці слід усунути чинних обраних лідерів, запровадити короткий період диктатури, який захистить сирійський народ, і тим самим дати йому змогу виробити впевненість у собі та сильніші особисті якості, і за кілька років постане справжня незалежна демократія.

Це американці й зробили. У 1949 році була створена "Група політичної дії", яка поїхала до Сирії і заприязнилася з очільником сирійської армії, Хусні аль-Заїмом. Коупленд був частиною цієї команди, і він цілком відверто описує, що вони зробили.

"Група політичної дії" запропонувала Заїму ідею заколоту, дала йому поради, як це зробити, скеровувала його під час хитромудрої підготовки та закладання підвалин перевороту. Заїм був "американським хлопцем".

Ось фото "американського хлопця" - генерала Заїма та його лімузину:

І Заїм пообіцяв американцям, що він кине всіх корумпованих політиків до в’язниці, реформує країну, визнає нову державу Ізраїль, і після цього запровадить справжню демократію.

Всі американці були переконані, що це блискучий план – за винятком однієї людини, молодого політичного службовця на ім’я Дін Хінтон.

Коупленд описує такий момент: коли вони були в Дамаску на плануванні заколоту, Хінтон повернувся до решти групи і сказав:

"Я хочу формально заявити про те, що це найтупіша, найбезвідповідальніша акція з усіх, у які може бути втягнута дипломатична місія на кшталт нашої, і що ми почали те, що не закінчиться ніколи".

Діна швидко випхали з групи й піддали остракізму. Заколот стався у березні 1949 року. Це був перший повоєнний військовий заколот на Середньому Сході. Це був великий успіх, і американці святкували "відкриття дверей до миру і прогресу".

Але тут Заїм негайно відступив від усіх обіцянок та перетворився на жорстокого тирана. Він поводився настільки погано, що через п’ять місяців група його підлеглих оточила будинок Заїма і рознесла його кулями на шматки. Після чого вони вчинили ще один насильницький переворот, цього разу вже без обіцянок.

Як зазначає Коупленд – Хінтон був правий. Американці дійсно започаткували щось – вони відкрили "двері до епохи темряви" у Сирії.

Ось інтерв’ю з Коуплендом у 1969 році (відео дивіться тут). Він гірко розмірковує над тим лихом, яке вони породили в Сирії. Його голос – це голос покоління американців, які намагалися втрутитися задля того, щоб принести демократію на Середній Схід – не тільки до Сирії, але пізніше до Ірану й Єгипту Насера.

"Гра", про яку він згадує, - це управлінські навчання у формі гри, які проводило ЦРУ в 1950-х роках, плануючи інтервенції. Їх метою було передбачення поведінки усіх "гравців" у країні.

Як наслідок, Сирію на початку 1950-х років розривали військові заколоти. Після цього у 1954 році була відновлена парламентська система.

Політики – та більшість народу Сирії – на той час боялися Америки, не тільки через інтервенції та заколоти, але й через її підтримку Ізраїлю. У відповідь на це новий уряд звернувся до Радянського Союзу з проханням економічної допомоги та дружби.

Є приголомшливий фільм, знятий у 1957 році (відео дивіться тут). Репортер ВВС Вудро Ваятт вирушає до Сирії з наміром довести, що всі там – комуністи. Але йому раз по раз говорять, що це неправда.

І студенти, і бізнесмени-мільйонери наполягають, що вони не радянські сателіти, що їм подобається капіталізм. Вони просто бояться Америки через її змови – і їхній поворот до СРСР є посланням Америці. Вони також вбачають у Ізраїлі американського агента.

Буквально перед приїздом Вудро Ваятта сирійці викрили ще один план ЦРУ із повалення уряду. Трьох ЦРУшників вислали, і навіть Ваятт мусив визнати, що докази змови були переконливими.

Насправді вони були правдивими. Американці планували ще один військовий заколот, під кодовою назвою "Операція Ваппен".

ЦРУшника, який за неї відповідав, звали Говард "Рокі" Стоун, і він викликав у сирійців жах своєю звичкою пильно вдивлятися в співрозмовника. Але він робив це тому, що був майже повністю глухим – і намагався читати слова по губах.

Але попри те, що всі сирійці, у яких брали інтерв’ю для фільму, не схвалювали Америку, у них усіх був один герой. Це президент Єгипту Насер. Їх надихала мрія Насера про об’єднаний арабський світ, який матиме достатньо сили, щоб кинути виклик Америці та потузі Заходу.

Але в Сирії була і власна версія насерівського пан-арабізму, яка швидко набирала популярності, - і вона була ще більш епічною у її візіях. Це була партія БААC [Партія арабського соціалістичного відродження - ІП]

Партію БААС започаткував сирійський християнин Майкл Афлак – і мрією Афлака було вивести арабів із того, що він розглядав як стан "живої смерті". Звільнити їх від кайданів міжплемінних стосунків, сектантства, пригноблення жінок та жорстокого самовластя землевласників.

Все це створювало в арабів відчуття меншовартості – і саме це експлуатувалося західними імперіями, а тепер і Америкою. У процесі вони перетворили арабський народ на безвладних зомбі.

Ось кілька знімків Афлака:

БААС ("ba'ath") означало "відродження" - і саме це хотів здійснити Афлак. Його метою була свобода не тільки від Америки та старих імперій, - він також прагнув звільнити людей від ментальних та соціальних ланцюгів, які стримували арабів.

Це був екстраординарний сплав арабського націоналізму, величних ідей Французької pеволюції та сучасних соціалістичних теорій, за допомогою якого він хотів подолати глибокі розмежування в арабському світі.

У 1958 році Сирія та Єгипет злилися в Об’єднану арабську республіку, очолювану президентом Насером. Афлак вірив, що це був початок об’єднаного арабського світу, і під тиском Насера погодився розформувати партію БААС як окрему політичну структуру.

Але він та інші баасисти швидко виявили, що Насер хотів скористатися цією нагодою, щоб зруйнувати партію БААС, бо він вбачав у ній конкурента своїм панарабістським баченням.

Ось фрагмент фільму, знятого в Сирії у 1961 році саме в той момент, коли ОАР розвалювалася на частини. (Відео дивіться тут) Він зафіксував зростання ненависті до Насера серед сирійців. Мені особливо подобаються плакати з американськими зірками Голівуду, на які наклеєне обличчя Насера. Тепер він такий же поганий, як американці.

В ситуації наростання хаосу в Сирії п’ятеро молодих членів БААС, які також були офіцерами армії, вирішили, що вони врятують країну.

Вони сформували таємний комітет у армії та планували реалізувати бачення БААС у Сирії. Вони створюватимуть об’єднаний арабський світ – те, що Насер провалив. Одним із них був молодий Хафез аль-Асад [батько нинішнього президента Сирії - ІП].

Ідеї БААС набирали поширення. У той самий час група баасистів у Іраку готувала змову задля повалення націоналістичного правителя країни – генерала Кассіма. І у лютому 1963 року вони піднялися.

Але заколот, який вони підняли, виявився не тим, чим він виглядав – і причиною знову ж таки було втручання американців.

Партія БААС постала та здобула популярність суто завдяки тому, що вона обіцяла звільнити арабський народ від іноземного втручання та управління. Але дивовижні повороти середносхідної політичної боротьби призвели до того, що БААС у Іраку прийшла до влади завдяки заколоту, який значною мірою організувало та профінансувало ЦРУ.

І одним із "активів" ЦРУ в цьому заколоті був низькоранговий учасник змови – такий собі Саддам Хусейн.

Причини втручання американців були простими. Влада генерала Кассіма залежала від іракських комуністів. Партія БААС ненавиділа комуністів, бо вбачала в міжнародному марксизмі найбільшого конкурента до своєї мрії об’єднати арабський світ.

І ЦРУ хотіла позбутися від комуністів у Іраку. От воно і є – чому ж не допомогти партії БААС? Це включало і передачу баасистам списків комуністів у Іраку, яких треба було вбити (ліквідаційний список передав кореспондент журналу "Тайм", який насправді був агентом ЦРУ, - і цей список застарів).

Це фото групи тогочасних іракських баасистів – включно із молодим Саддамом:

Студентський осередок партії БААС у Каїрі, 1959-63 рр. Саддам Хуссейн - другий ліворуч, якщо не помиляємося

Ось уривок із мого фільму, який має назву "Це було схоже на поцілунок".

Фільм розповідає про участь Саддама у заколоті БААС та ЦРУ 1963 року, на тлі музики та відео, і також ставить це в ширший контекст зростання невпевненості в тогочасній Америці:

Але сирійські баасисти не хотіли, щоб їх хтось перевершив. Через місяць вони здійснили власний заколот, і цього разу без допомоги ЦРУ. Хафез аль-Асад був одним з лідерів. Все йшло добре, аж поки Асад не прибув до воріт однієї з найбільших авіабаз Сирії, щоб взяти її під контроль.

Офіцери відмовилися його впустити, заявивши, що він насправді не баасист, а насерист. Асад кілька годин стояв і кричав авіаторам: "Я не насерист, я баасист". Революція призупинилася, поки вони сперечалися про тонкощі теорії пан-арабізму.

Але зрештою ця теорія перемогла. І все виглядало так, наче бачення БААС можуть справді поширитися на весь арабський світ. Насер лютував – і використав щодо них улюблену політичну образу всіх часів і народів. Він назвав їх фашистами.

Майкл Афлак і Саддам Хусейн, 1988 рік

Це комедійна замальовка з програми ВВС під назвою "Ось що було цього тижня", яка вийшла через два дні після заколоту 1963 року в Сирії. (Відео дивіться тут) Вона не дуже смішна, але цікава тим ракурсом, під яким у ній розглядають переворот.

"Жарт" у тому, що заколот стається лише після того, як прибувають західні ЗМІ. Змовники чекають на репортера з "Панорами", бо вони знають, що переворот не буде справжнім, аж поки про нього не повідомлять репортери із Заходу.

Це ранній приклад техно-орієнталізму, який сьогодні повторюють медіа, твердо вірячи, що це західні соціальні мережі зробили можливими повстання в Тунісі та Єгипті.

Мрією баасизму було здолати сектантство, яке завжди розділяло арабський світ, створити світське суспільство, до якого входив би кожен. Але коли Асад та його четверо друзів із таємного комітету захопили владу, це сектантство проявилося і захопило та спотворило їхню революцію.

Із п’яти змовників троє – в тому числі й Асад – походили із секти алавітів. Це була шиїтська секта, яка проживала у горах на заході Сирії. Двоє інших були ісмаїлітами – це інша гілка шиїтського ісламу.

Традиційно влада в Сирії належала старим сунітським класам землевласників та купців, що мешкали в долинах, вони ж складали більшість населення.

Захоплення влади Асадом та його змовниками являло собою драматичний поворот справ. Це був тріумф селянського населення з нижчих класів та міщан з нижнього середнього класу – на противагу старим міським елітам. І суніти це ненавиділи.

Ненависть глибоко вкорінилася, бо під час французького правління країною вони практикували програму за принципом "розділяй та володарюй", зумисно провокуючи та розширюючи поділ на секти в країні. Зіштовхнувшися з таким, Асад почав дотримуватися логіки, яка зруйнувала саму суть мрії Майкла Афлака про об’єднаний арабський світ.

Асад не був сектантом, але він безжалісно насадив у армії та державних установах тих, кому він міг довірити владні посади – усуваючи при цьому, часом криваво, сунітів, друзів та інших представників старих сунітських еліт. І багато з тих, кого він насадив, були алавітами, як і він.

Аль-Асад-старший

У процесі Асад також почав конфліктувати з іншими чотирьома членами таємного комітету, що стояв за революцією. Тож він знищив і їх також. Аж поки до 1969 року не лишилося тільки двоє – Асад та генерал-аскет Салах Джадід.

Асад не міг позбутися Джадіда, бо того захищало безжалісне Бюро національної безпеки. Тож Асад послав війська до заправної станції, де заправлялися пальним усі джипи бюро, – і захоплював їх один за одним.

Коли голова бюро зрозумів, що зазнав поразки, він зателефонував одному з поплічників Асада, після чого застрелився – так, щоб його ворог чув постріл.

Ось відеокадри – вони починаються зі святкування у перші дні революції серед міської бідноти – адже партія БААС звільнила їх від старих володарів. (Відео дивіться тут).

Далі йдуть кадри дивного державного ладу, який створив Асад у Сирії. Він був зосереджений навколо незчисленних зображень Асада як героїчного лідера нації. Це дуже дивно, бо на відміну від Саддама, який робив те ж саме в Іраку, у кожному знімку та статуї Асад виглядає як менеджер середньої ланки.

Асад вірив, що його безжалісне застосування влади було необхідним із причини глибокого розмежування на секти. Це ніби дивне відлуння слів американського дипломата в 1949 році, який вважав, що військовий заколот потрібний для "карантинного ізолювання" сирійського народу.

Асад теж вірив, що неприкрите застосування сили елітами було потрібне для того, щоб створити справді плюралістичне суспільство. Щоб посадити сирійців у карантин, який відмежує їх від сектантського минулого.

І багато сирійців вітали це із полегшеним зітханням – після безперервного хаосу та насильства останніх двадцяти років. Вони вітали стабільну державу, створену Асадом, бо боялися альтернативи – і внаслідок цього він став популярним серед мільйонів сирійців.

Але він також створив репресивну державу, яка застосовувала насильство та страх, щоб захистити владу.

Ось кілька невідредагованих епізодів – знятих у 1977 році – про місто Хама. (Відео дивіться тут) У архіві ВВС вони мають помітку "запас". Але з 1982 року вони стали означати більше.

Це один з кількох записів міста, яке було повністю знищене Асадом, коли той у 1982-му намагався придушити повстання розлючених сунітів під проводом братів-мусульман, які переважали в місті. Прийнята оцінка, що служби безпеки Асада вбили 10 тисяч людей, і зруйнували бульдозерами багато будинків у спробі викорінити ще більше його ворогів.

Руїни Хами, 1982 рік

Та це йому не вдалося, Хама знову є одним з головних центрів повстання проти режиму синів Асада.

Ніхто не знає, що буде із Сирією. Оптимістична точка зору полягає в тому, що це постає нове покоління, яке справді хоче реальної представницької демократії, за якої всі групи можуть вести один з одним перемовини, не застосовуючи насильства.

Песимістичний погляд – поділ на секти, який заохочували французи і для якого режим Асада створив сприятливі умови, – постане знову. Насправді ж ніхто не знає, що буде.

Але є жахлива наївність у тому, як Захід бачить повстання, що зараз розвивається у Сирії. Він забуває свою власну історію та роль, яку він зіграв у створенні нинішньої ситуації.

У 1950-х Америка будувала демократію в Сирії, але довела її до катастрофи. Це аж ніяк не був єдиний фактор, що призвів до насильства та жахів диктатури Асадів, але невраховані наслідки відіграли важливу роль у формуванні лихоманкової параної в Сирії наприкінці 1950-х років – яка допомогла партії БААС прийти до влади.

І якщо західні сили не пам’ятають більше цієї історії, то сирійці її точно пам’ятають.

Чоловік, який початково створив концепцію БААС, Майкл Афлак, був вимушений емігрувати до Іраку. Він помер у 1989 році – нещасна людина, переконана в тому, що Асад зруйнував його мрію про об’єднаний, впевнений у власних силах арабський світ.

Баасисти з Іраку ненавиділи баасистів із Сирії, і вони радо прийняли вигнанця Афлака. Після його смерті вони збудували для нього величний мавзолей у Багдаді.

Це фото того, що сталося з мавзолеєм у 2006 році: