Спецпроект

Віктор Суворов: Медведєв надрукував наклеп на Росію

"Ставленик світового єврейства - Сталін відібрав у російських людей їхню Батьківщину, Вітчизну..." Далі - у тому ж дусі. Я просто цитую те, що громадянин Медведєв наказав публікувати з розрахунку "на широке коло читачів".

Керівник АП Росії С.Наришкін і президент Д.Медведєв

Оповідь про Велику Перемогу і про товариша Сталіна - ставленика світового єврейства

Навіщо Медведєву Комісія з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду Росії

15 травня 2009 року Дмитро Медведєв підписав указ "Про Комісію при Президентові Російської Федерації з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії". Поставивши свій підпис під текстом указу, громадянин Медведєв звів боротьбу з фальсифікацією історії в ранг державної політики і особисто цю боротьбу очолив.

До складу комісії Медведєв увів заступника секретаря Ради безпеки, начальника Генерального штабу Збройних сил, заступника міністра закордонних справ, начальника служби СВР, заступника міністра юстиції, керівника Росархіву, заступника міністра культури, директорів наукових інститутів і ще багатьох відповідальних, і навіть дуже й дуже відповідальних, товаришів.

На чолі комісії громадянин Медведєв Д.А. поставив керівника Адміністрації Президента громадянина Наришкіна С.Є.

Президентська комісія тут же кинулася в битву за правду історії. У роботу комісії негайно включилися міністр закордонних справ громадянин Лавров С.В., Президент Академії військових наук генерал армії Гареєв М.А. і прочія, і прочія.

А структури-ж які: Служба зовнішньої розвідки! Генеральний штаб! Міністерство закордонних справ! Архівне відомство! Міністерство юстиції! Рада безпеки! Академія наук! Академія військових наук! Росдрук! Роснаука! Росоосвіта! Міністерство культури! Громадська палата! І провідні сучасні історики косяком. І Адміністрація Президента всім цим керує під невсипущим оком САМОГО!

Не минуло й року... І ось результат. У Москві видали шеститомник "65 років Великої Перемоги".

Цю сяючу вершину наукової думки, це творіння людського розуму тут же увінчали всілякими епітетами, нарекли усілякими красивими іменами, оголосили унікальним досягненням:

"Вперше за останні роки у вітчизняному історичному просторі з`явилося таке об`ємне і виконане численним авторським колективом видання. Воно підготовлене на основі сучасних уявлень провідних сучасних істориків академічних інститутів. У багатотомнику особливу увагу приділяють спробам недобросовісного або мотивованого егоїстичними інтересами тлумачення подій Другої світової війни та її підсумків. У книгах шеститомного видання таким спробам, що робляться часто з-за кордону, дається аргументована відсіч".

У лютій боротьбі проти фальсифікаторів цю аргументовану відсіч тут же використали юні патріоти, кимось зібрані на озері Селігер. Вони розмахували свіжовіддрукованими томами: ось вона, правда про війну! Не дозволимо переписати історію!

На ХХIII Московському книжковому ярмарку шеститомник був урочисто удостоєний диплома в номінації "Краще видання про Велику вітчизняну війну".

Проте...

Як я шукав труди Комісії

Проте дістати зазначену працю виявилося зовсім не просто. Здавалося б: Президентська комісія з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії дала відлупину злобним очернителям нашого героїчного минулого, ось і відправте кожному фальсифікаторові подаруночок: на тобі, пройдисвіте, та вдавися!

Я щиро сподівався, що в списках злобних наклепників відшукається і для мене скромне містечко, і Держава Російська удостоїть увагою: ось тобі, вражий сину! Тебе викрито, виказано і зганьблено! І крити тобі після нашого шеститомника нічим!

Відправити мені шість спростувальних томів - це ніби кувалдою по щелепі вмазати. То вмажте ж! Ось права скула, можу після першого удару ще й ліву підставити, як Лев Миколайович рекомендував.

Мені ці шість томів до зарізу потрібні. Я найголовніший критик своїх ідей. Мій інтерес в тому, щоб знайти будь-які помилки й неточності, вичесати їх немов бліх з левової гриви. Якщо в чомусь помилився, якщо десь ненавмисно відступив від істини, вкажіть мій промах, і я з вдячністю виправлю. То дайте ж мені шість томів! Спасибі скажу.

І всі, кого ви, громадянин Медведєв, до фальсифікаторів записали, уклінно дар із ваших рук приймуть. Якщо критика справедлива, хто ж на неї образиться? Хто заперечить?

Мир. Війна. І люди. Марія Матіос про фальсифікаторів і пропагандистів

Але не прислали мені шеститомника. Мабуть, в Адміністрації Президента визнали фальсифікатором недостатньо високого рангу. Глянув навколо, свиснув-гейкнув: брати-фальсифікатори, а вам кому-небудь прислали? З деяким навіть побоюванням і ревнощами озирався: це кого ж тепер наказано головним збоченцем вважати? Якщо не мені, то кому Президентська комісія тим шеститомником по мордасам вріже?

Але дарма хвилювався. Жоден фальсифікатор не отримав удар по кумполу тим шедевром наукової думки.

І тоді я звернувся в Редакційну раду: якщо не гідний подарункових екземплярів, то дозвольте купити.

До речі, про редакційну раду. Головних редакторів - дуумвірат, як зараз на Русі прийнято: керівник Президентської Адміністрації Наришкін і ректор МДІМВ МЗС РФ Торкунов. Крім того, 19 вчених мужів - Редакційна рада. Плюс ще семеро - Редакційна колегія.

Думаю, що для цілого взводу вчених товаришів моя спроба купити їх творіння мала б стати приводом для бенкету: ось хтось наш продукт добровільно купує! Чим не привід веселитися? Не знаю, влаштували творці шедевра прийом з нагоди першої добровільної спроби купити нетлінне творіння історичної думки, чи обійшлися легкою випивкою під огірочок...

Але купити продукт через Редакційну раду мені теж не вигоріло.

Тим часом, маю сказати, ціна тим томам на зразок конвойного пса, так і норовить у м`які місця вчепитися.

Але ми на будь-яку ціну згодні! По короби виметемо, по засіках пройдемося... Мені-то шість томів потрібні. Тому що не можу свою чорну справу творити, не звертаючи уваги на об`єктивну і справедливу критику, що тече прямо з-під Кремлівської стіни. Не можу. Так дозвольте ж з тією критикою ознайомиться!

Через Редакційну комісію не вийшло, звернувся до невидимої руки ринку. І зі здивуванням дізнався, що шеститомника у відкритому продажі немає.

І тоді вирішив всіма правдами й неправдами заборонений плід роздобути. Дорогі друзі, всі, хто брав участь у добуванні для мене продукту Медведєвської комісії, користуючись нагодою, дякую за успішно проведену операцію!

Отже, всі шість томів на моєму столі.

Зрадникові Різуну і його мерзенному "Криголаму" присвячується?

Перший абзац найпершої статті першої книги першого тому про підлого зрадника Різуна (тобто автора цього памфлета. - УНІАН) і його мерзенний "Криголам", який мільйонами розійшовся країною і світом.

Ну, думаю, якщо з цього почали, то дістанеться мені.

До речі, якщо у мене мільйонні тиражі, то яким же батогом громадяни Медведєви, Наришкіни, Лаврови мають намір той злощасний "Криголам" перебити?

Видавець Дубов Сергій Леонідович, який першим наважився видати "Криголам" російською мовою, все сумнівався: яким має бути тираж? Ризикувати не любив, тому спочатку зробив боязкий захід - всього 320 тисяч. Відразу зметикував, що мало. І поки друкували пробний тираж, додав перший мільйон.

Зрозуміло, за свою хоробрість тут же й поплатився. Царство Небесне. Його вбили одним пострілом. Без контрольного. На таку справу високих професіоналів ставлять.

А громадянам Наришкіним - Лавровим боятися нічого. Навколо - охорона стінкою.

То на який же тираж вони зважилися?

На титульній сторінці чесною російською мовою написано: "Видання розраховане на широке коло читачів".

А на останній сторінці: тираж - 1000 екз.

1939-1945: читачі УП розповідають, як їхні родини пережили Другу світову

Оцінивши обстановку, роблю перший, але неминучий висновок: це творіння недоступне ані критиці, ані широким народним масам ані за ціною, ані за тиражем. Якщо розішлють ці нещасні 1000 екз. міністрам, сенаторам, губернаторам як прикрасу бібліотек, то ж на всіх і не вистачить. Вертикаль же в нас гілляста.

1000 екз. - це білий прапор над баштами Кремля. Це капітуляція Держави Російської на військово-історичному фронті.

Навіщо ж і заради чого цей шедевр створювали, якщо не заради освоєння і розпилювання державних коштів і галочки в графі про виконану роботу?

Питання громадянинові Медведєву: а чом би не віддрукувати пробний тираж вашого шеститомника в десять мільйонів? А переконавшись, що товар розходиться, тут же не організувати по-справжньому масовий випуск?

Чому ж це ви такі скромні?

Ні! За цим безумовно щось криється.

Про що забули автори шеститомника

Давайте ж розберемося.

І почнемо не з того, що в шеститомному шедеврі міститься, а з того, чого в ньому немає.

У ньому немає хронології найважливіших подій війни і періоду, який їй передував.

Немає іменного покажчика.

Немає географічного покажчика.

Немає наочного покажчика.

Немає переліку карт. Немає і самих карт.

У шеститомнику, який повинен роз`яснити, що сталося в 1941 році, перераховані (явно завищені) сили Німеччини та її союзників на 22 червня 1941 року. Але взагалі нічого не сказано про те, скільки ж танків і літаків було в Червоній Армії, скільки було гармат і мінометів, скільки аеродромів, скільки дивізій, корпусів, армій і фронтів, де вони знаходилися, хто ними командував.

Від Дніпра до Ельби. Чотири Українські фронти

Групування радянських військ не розглядається взагалі. Це приблизно якби великий шахіст описував історію своїх битв, але забув згадати, скільки у нього на дошці було фігур і на яких клітинках вони стояли.

У шеститомнику немає списку скорочень, хоча скороченнями набито всі шість томів. Вчені мужі красуються своїми титулами: академік МАНЕБ, МО і ВП, ІМІ, ЦИВА і ШОС.

Що це? Мені зрозуміло тільки одне скорочення: МО - воно для мене завжди означало рідне Міністерство оборони. Але в даному випадку скорочення має якийсь невідомий мені сенс. Можна здогадатися. Але навіщо? І якщо здогадаюся, що таке МО і ВП, то ЦИВА і ШОС мені ніколи не розшифрувати. Вибачте недотепу.

Наші академіки між собою на власній фені висловлюються, щоб стороннім було незрозуміло.

Отже, того немає, цього немає. А що ж у тих шести томах є?

І що в них є...

О! Тут є заяви про те, що головне завдання історика - виховувати в народі патріотизм. Простіше кажучи, так треба писати історію, щоб блищала і сяяла, щоб плямочок на ній ніяких, щоб читав народ свою історію і радів, нахвалював і пишався. А те, що згадувати не хочеться, згадувати й нічого.

Міститься в тих томах вимога створити могутню державну систему фінансування, щоб історичні світочі могли спілкуватися із зарубіжними колегами, щоб на симпозіуми могли гідно виїжджати, щоб їхні праці друкувалися б за казенний рахунок не оглядаючись на те, купують їх чи ні, потрібні вони кому-небудь чи так на складах і валяються.

З шеститомника ми дізнаємося, що Росія встає з колін, що скоро у нас будуть нанотехнології, а Сколково перетвориться на центр світової наукової думки.

Шеститомник співає славу нашому мудрому керівництву. У ньому ви знайдете все, що зігріває і тішить душу. Том 6 стор. 177 - тут могутня таблиця "Динаміка останніх 7 років підйому економіки за В.В. Путіна". З таблиці дізнаємося, що в 2000 році приріст ВВП в Росії склав 10%, тоді як у Китаї - тільки 8; у США - 3,7; у Японії - жалюгідних 2,4.

Наступного року в США - 1,2, у нас - 5,1. Ми постійно перемагаємо!

У 2002-му у Японії - мінус 0,3, а у нас переможні 4,7!

Далі в тому ж дусі. Ми попереду планети всенької.

Проте, справедливості ради, якщо вже від Другої світової війни нас заносить у сучасність, треба пригадати, що в 2010 році в Конго зростання складало 9,1 %, в Ефіопії - 8, в Бангладеш - 6, а в Америці - всього лише 2,8.

При таких-то відсотках американці повинні натовпами рватися до Конго, Бангладеш, Ефіопії (і до Росії). Чому не рвуться? Тому що вага тих відсотків різна. Якщо весь статок бомжа - один рубль у дірявій кишені, а хтось кинув йому ще один, тоді його статок збільшився на 100%.

Отже не будемо, громадяни, відсотками красуватися. Китайський відсоток - це одне, а відсотки Ефіопії, Росії й Конго - щось інше.

Тільки ось що мені незрозуміло. Комісія при Президентові Російської Федерації з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії повинна займатися протидією.

У Сибір як на свято! Ролик від "комісії з протидії фальсифікації історії" (ВІДЕО)

Всі шість томів, як оголошено, - проти фальсифікаторів історії Другої світової війни, а шостий том - з особливим упором саме на це. Цифри бурхливого і стабільного зростання економіки, розквіту наук і ремесел радують. Але яке відношення вони мають до питання про початок війни і винуватців її виникнення?

Навіщо Сталіну Дніпровсько-Бузький судноплавний канал?

Ось один тільки з великої кількості ніким ніколи не пояснених фактів передвоєнного періоду.

Багато років тому, ще будучи курсантом військового училища, я був убитий, дізнавшись, що восени 1939 року тисячі зеків під керівництвом військових інженерів приступили до відновлення і модернізації Дніпровсько-Бузького судноплавного каналу.

Для чого він був потрібний? Торгувати з Німеччиною? Але потоки вантажів йшли Балтійським морем і залізницями. Звичайні річкові баржі розійтися в каналі не могли. Адже це тільки за назвою Дніпро і Буг з`єднали. А насправді - річечку Піну, (яка впадає в Прип'ять, що впадає в Дніпро) з річкою Мухавець (та річка впадає в Буг, який впадає у Віслу). Але й з`єднавши ці річки, все одно торговий обмін не налагодиш - Західний Буг на ділянці від Бреста до Варшави не судноплавний. Річкові військові судна тут ходять вільно, у них осадка мала, а навантажена баржа на мілину сідає.

Так от, теоретично в 40-х роках ХХ століття Дніпровсько-Бузький канал міг бути використаний тільки для того, щоб пропустити бойові кораблі з басейну Дніпра в басейни Вісли й Одеру (що, до речі, потім, у кінці війни, й було здійснено) або - з басейну Вісли і Одеру в басейн Дніпра.

Про суто військове призначення каналу говорить і те, що будівництвом керував полковник, а в подальшому маршал інженерних військ Прошляков. Канали для цивільних потреб, як відомо, рили не під керівництвом військових інженерів, а під очільництвом НКВС.

З осені 1939 року до липня 1940 року радянські будівельники прорили нову трасу на ділянці Вигода - Кобрін, звели вісім нових гідровузлів, розширили й поглибили русло загальною протяжністю 116 кілометрів. І заради чого? Щоб німецькі річкові кораблі запустити в Піну, Прип'ять, а потім - до Дніпра, Десни, Березіни?

Про змову генералів

Останні роки офіційна пропаганда вкинула нову тезу про змову генералів. Мовляв, дурні генерали з Павловим на чолі все робили так, щоб Червону Армію підставити під розгром. Генерали, якщо вірити цій версії, розраховували, що Гітлер їх залізними хрестами нагородить.

А де гарантія? А чим доведеш потім Гітлеру, що під розгром підставляв навмисно, а не по дурості? І хто поручиться за те, що Гітлер не перестріляє добровільних помічників просто заради того, щоб із ними не ділитися славою розгрому Червоної Армії?

Забуті жертви війни. Радянські військовополонені 1941 року (ФОТО)

Так от, теза про дурних генералів, які розраховували на гітлерівську подяку і робили все, щоб полегшити його перемогу, в даному випадку не працює. Не було в генерала армії Павлова Дмитра Григоровича такої влади, щоб басейн Дніпра сполучати каналом з басейнами Вісли й Одеру. І в наркома оборони таких повноважень не було. Таке рішення могло бути прийняте на вищому державному рівні і лише в кабінеті товариша Сталіна.

СталінІ ось питання: навіщо товаришеві Сталіну знадобився такий канал до літа 1941 року?

Це питання я виніс на обговорення широких народних мас чверть століття тому. І ніякої відповіді поки не отримав. І якщо громадянин Медведєв вирішив мене викрити і спростувати, то з відповіді на запитання про призначення Дніпровсько-Бузького каналу слід було починати.

Але відповідь на це питання потягне за собою інші питання. У вересні 1941 року 1-а німецька танкова група форсувала Дніпро в районі Кременчука і вдарила на Лохвицю в тил військам Південно-західного фронту, де замкнула кільце оточення, зустрівшись із дивізіями 2-ої танкової групи.

Оточення колосальних мас радянських військ було завершене з останніх сил. Німецьким військам не вистачало боєприпасів, паливно-мастильних матеріалів, запасні частин для бойової техніки. Гітлер був вимушений особисто розподіляти танкові двигуни, які надходили з заводів для заміни зношених.

Німцям для проведення операцій такого розмаху просто не вистачало солдатів. Командувач 2-ої танкової групи генерал-полковник Г. Гудеріан свідчить, що був змушений кинути в бій свій останній резерв - роту охорони власного командного пункту.

Доля двох німецьких танкових груп, які дуже далеко вирвалися в радянський тил, висіла на волосині. Якби на Дніпрі діяла радянська військова флотилія, та мости були б вчасно підірвані, то форсування було б зірване або сильно ускладнене. І тоді не було б наймогутнішого в історії людства оточення радянських військ в районі Києва, перед яким Сталінградське оточення німецьких військ блякне.

Але якби Південно-західний фронт встояв, тоді Харків продовжував би випускати танки Т-34 і дизельні двигуни для них. І тоді Донбас продовжував би забезпечувати країну вугіллям. І тоді хід війни був би зовсім іншим.

Але на Дніпрі радянської річкової флотилії не виявилося. Її розформували влітку 1940 року. І що стало з кораблями? Їх розділили на дві флотилії. Одну висунули в болота Полісся до того самого Дніпровсько-Бузького каналу для виходу на річки Польщі й Німеччини. Для оборони країни річкова флотилія у нетрях Полісся нікому не потрібна. Ніякий агресор в ті болота не поліз.

У Радянського Союзу влітку 1940 року з`явився вихід до Дунаю. У розпорядженні радянського командування був тільки один відкритий берег одного тільки рукава в гирлі могутньої річки. Ось туди й вивели більшу частину кораблів розформованої Дніпровської флотилії. Навіщо? Який же дурень нападатиме на нас через гирло Дунаю?

А ось у наступальній війні бойові кораблі в тому гирлі дуже до речі: по Дунаю нафта Румунії йде до Німеччини. І по мостах через Дунай нафтопроводи пролягли. А якщо флотилія піде вгору, то може дійти до Будапешта і Відня. Що й було здійснено на останньому етапі війни. Але готувався цей удар у 1941 році.

Товариші учені, які складають історію заради того, щоб виховувати гордість за наше світле минуле, дайте мені відповідь хоча б на це питання: навіщо суто оборонну Дніпровську флотилію перетворили на дві суто наступальні: Дунайську і Пінську? Зрадою генерала Павлова це ніяк не поясниш. Отже...

Відповіді невлад

У шести томах грандіозної праці 2341 сторінка. Але нічого такого, що могло б нас наблизити до розуміння причин катастрофи 1941 року, там немає.

А що є? Та ось хоч би це. Том 6, стор. 186. Тут наведено таблицю, з якої ми дізнаємося, що "об`єм ендаумента" Гарвардського університету складає 34,9 мільярда доларів. А Прінстонського університету - всього тільки 16. Хто б міг подумати!

Я в "Криголамі" питання задав: для чого навесні 1941 року створювалися повітряно-десантні корпуси, якщо в оборонній війні вони не потрібні?

А Президентська комісія з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії на це відповідає: та чи знаєш ти, який ендаумент у Гарвардського університету?

А я й справді цього не знаю. І заперечити мені нічого.

Я їм про висунення Другого стратегічного ешелону Червоної Армії в західні райони країни. Повернути назад це майже мільйонне угрупування у складі семи армій було неможливо. Залишити на зиму в прикордонних лісах теж неможливо. І я показую, чому саме. Німецького нападу товариш Сталін не чекав. Це доказів не потребує. Так що ж він зхбирався робити, якщо не можна сім армій ані повернути назад, ані зупинити на своїй землі?

У мудрих товаришів з Адміністрації відповідь готова на кожне питання. Том 6, стор. 190: "Ідеологічною базою спекулятивного капіталізму стали економічні теорії монетаризму" (Ю.Лужков).

От так. Не було б поганих теорій, нам з-за кордону підкинутих, не розікрали б країну. Юрію Михайловичу про це напевно відомо. І спробуй запереч.

Так от: томи набиті тим, що до історії Другої світової війни взагалі ніякого відношення не має.

А ті матеріали, які мають якесь відношення до війни, краще б наші світила не публікували.

"Секретні матеріали" та інші дурниці

Сергій Наришкін і Дмитро Медведєв
Сергій Наришкін і Дмитро Медведєв

Творці шедевра чваняться тим, що у них є доступ до цілком таємних архівів, тому тільки вони й здатні написати правду про війну. І дійсно, розсекречених матеріалів у шеститомнику вистачає.

Ось приклад того, які саме матеріали наші борці за правду історії розсекречують.

29 березня 1944 року товариш Сталін підписав цілком таємну постанову Державного комітету оборони про першочергові заходи щодо відновлення промисловості й міського господарства Ленінграда: після прориву блокади різко збільшити в Ленінграді виробництво боєприпасів, танків, гармат, корабельної артилерії, а попутно відновити трамвайний рух, розчистити вулиці, відремонтувати водогін і каналізацію, повернути з евакуації Кіровський театр та ін. Документ - 15 сторінок машинописного тексту з докладним описом, що саме належить зробити.

Автори шедевра історичної думки, місця не пошкодувавши, помістили фотокопію документа повністю, на 15 друкарських сторінках.

Спасибі громадянину Медведєву. Не підписав би він свій знаменитий указ, не розсекретили б учені товариші цей документ, ми б так і думали, що Ленінград лежить у руїнах, що не гримлять по рейках трамваї, дзвінками побрязкуючи, що барикади не розчищені, лампочки не вкручені, двері кінотеатрів забиті дошками, і народ відрами черпає воду з Неви.

Навіщо публікувати такий документ? А бо більше нічим шість томів заповнити.

Ось іще... 6 листопада 1943 року товариш Сталін підписав цілком таємну постанову Державного комітету оборони: прийняти на озброєння Червоної Армії важку самохідно-артилерійську установку ІСУ-152.

Установка була прийнята. Успішно воювала. Її улюбили у військах. Надійшла на озброєння польських і чехословацьких частин, які билися на боці Радянського Союзу. Декілька установок під час боїв потрапили супротивникові, успішно використовувалися як німцями, так і фіннами. Для супостата не було секретом, що така установка прийнята на озброєння Червоної Армії.

Після війни ІСУ-152 надійшла на озброєння армій Китаю і Єгипту.

А папір за підписом товариша Сталіна так і лежав серед цілком таємних документів. І ось Президентська комісія документ розсекретила і помістила фотокопію (том 6, стор. 290). Питання: і що від цього змінилося? І свої, і чужі знали, що така установка на озброєнні Червоної Армії була з осені 1943 року.

За час війни на озброєння Червоної Армії було прийнято безліч зразків танків, гармат, літаків. По кожному приймалася постанова ДКО. І кожна постанова була секретною. Так чому творці шедевра наукової думки помістили фотокопію постанови про прийняття на озброєння ІСУ-152, а таких же постанов про СУ-76, СУ-85, СУ-100, СУ-122, ІСУ-122, СУ-152, КВ-1С, КВ-85, Т-34-85, Т-44, Т-60, Т-70, Т-80, ІС-1, ІС-2, БС-3, ППС, БМ-31, Ла-5, Ту-2 й так далі, і т.п. не поміщають? Чому постанову про відновлення Ленінграда опублікували, а таку саму постанову про Київ, Мінськ, про шахти Донбасу і мости через Дніпро - ні?

Та тому, що шість томів набивали всім, що потрапить під руку, не дотримуючись ані хронології, ані логіки. У 6-му, найголовнішому, томі, наприклад, фотокопії документів поміщені в наступному порядку: червень 1943, 2 липня 1943, 21 квітня 1944, 25 жовтня 1943, 30 червня 1941, серпень 1942, 16 лютого 1943, 1941, 4 січня 1944, 1 липня 1941, 11 липня 1941 року і т.д. Ніякої системи в підборі документів, ніякої спільної ідеї, ніякого зв`язку. І ніякого сенсу.

Підбір фотографій такий самий: сенс відсутній. Іноді під фотографією ще й роз`яснено, що це фотографія. А от якби не повідомили, ми, напевно, це зображення за малюнок прийняли, за акварель або за картину олією.

Підписи під фотографіями вибивають із сідла.

Підпис: "Біженці зі Сталінграда під час привалу". А на фотографії - німецька колона на понтонному мосту.

Підпис: "Зустріч першого потяга з демобілізованими". А на знімку - люди зі зброєю в лісі, у кожного в руці білий листок, і ніякого потяга. Раніше в офіційних хрущовських і брежнєвських варіантах історії той же знімок друкували з підписом: "Партизани приймають присягу".

Підпис: "Радянські листівки зі зверненням до населення окупованої території СРСР і солдатів супротивника". Але зображена тільки одна листівка з таким текстом: "Всі, хто в силах тримати зброю, вступайте в бойові лави народного ополчення!"

Бачу картину: гітлерівські солдати, які здатні тримати зброю, прочитавши листівку, кинулися натовпами записуватися в народне ополчення.

Війна була великою. Але чи Вітчизняною?

Далі той самий підпис повторюється під кожною фотокопією. Нам кожного разу роз'яснюють, що це листівки, хоча кожного разу дається тільки одна листівка. Кожного разу пояснюють, що текст звертається у тому числі й до солдатів супротивника... А текст закликає то вступати в партизанський загін, то знищувати живу силу супротивника, різати дроти і спалювати мости. Часто фотографії йдуть без будь-яких підписів.

Я тільки наводжу приклади. Але всі шість томів на цьому ж рівні, а то й гіршому.

Знімки страхітливої якості. В Адміністрації Президента їх явно копіювали на радянському спиртовому ротаторові довоєнного випуску. У підборі і розміщенні фотографій знову ніякого логічного зв`язку, ніякої послідовності. Як і документи, фотографії без жодного порядку: 1944 рік, потім 1941, знову 1944, 1942 і далі.

Любов до бронетанкової техніки?

Потім раптом - розділ бронетанкової техніки. Три великі фотографії танка Т-34 - анфас, у профіль, в пів-оберта. І докладний технічний опис із 44 пунктів. Усе це скопійовано з настанов, які було випустило Головне автобронетанкове управління Червоної Армії в 1943 році зі збереженням давнього шрифту, особливостей стилю і орфографії. І ми дізнаємося, що боєкомплект танка "100 снарядів і 3600 патрон". Зараз сказали б - патронів.

Кому й навіщо потрібно було публікувати аж три фотографії одного танка? І навіщо такий докладний опис? Невже якийсь фальсифікатор оскаржуватиме місткість системи змащення? Невже хтось кинеться доводити, що в масляні радіатори заливали не МС, МК і МКС, а мастило якогось іншого сорту?

Утім, про всі характеристики танка ми не дізнаємося. Сторінки настанов 1943 року перезнімали неохайно, при копіюванні зрізали закінчення і деякі цифри.

Та й уся ця точність ні до чого. Спір у нас про 22 червня 1941 року. На той момент Т-34 мав зовсім інші характеристики. Боєкомплект - 77 снарядів і 2898 "патрон". Танк важив на цілих чотири тонни менше, мав не таку могутню броню, зате питома потужність була набагато вища, а питомий тиск на грунт - менший. Отже, швидкість, запас ходу, прохідність були іншими. Форма башти була іншою, люк на ній був тільки один.

Як евакуйована українська промисловість розвивала російську і казахську

Ми сперечаємося про 1941 рік. А нам наводять дані танка випуску 1943 року і картинки танка Т-34 з командирською башточкою. Такі танки випускалися тільки в 1943 році. До того - без командирської башточки, далі пішов Т-34-85, це зовсім інша машина. Чому танк із середини війни затесався в її початок?

Відповідь все та сама: учені товариші набивали томи підручним матеріалом, не вникаючи в подробиці і сенс.

Так само описані КВ-1 і СУ-152: по три знімки з різних боків. Виняткова точність із переліком десятків пунктів, аж до напруги в мережі КВ-1, до боєкомплекту з 114 снарядів і 3000 "патрон", до висоти лінії вогню СУ-152 з точністю до міліметра.

Кому ця точність потрібна? Хто з цими міліметрами сперечається?

Дивує дивний вибір три цих зразків. Якщо мова про 1941 рік, то має тут бути ще й щонайпотужніший танк світу КВ-2. Де він? Тут обов`язково мають бути БТ-2, БТ-5, БТ-7, Т-26, Т-40. Але їх немає. А для СУ-152 тут не повинно бути місця. Не було такої самоходок у 1941 році.

І чому серед розсекречених документів, підписаних Сталіним, не знайшлося місця для СУ-152, але знайшлося місце тільки для ІСУ-152? А в технічних характеристиках навпаки: є місце для СУ-152, але немає для ІСУ-152.

Далі дві фотографії з короткими підписами: середній танк "Матильда", середній танк "Шерман". Без вказівки на те, що це танки не радянські. Що "Шерман" з "Матильдою" забули на сторінках видання, покликаного захистити правду про війну? І якщо вже серед радянської бронетанкової техніки вирішено помістити британський і американський танки, то чому тут немає німецьких?

У творців шедевра повчань по "Матильді" й "Шерману" під рукою не виявилось, тому ніяких даних про них не наводиться, у текстах шести томів вони не згадуються. Тому ми ніколи не дізнаємося, яка ж була місткість системи змащування, які сорти мастила застосовувалися, як була напруга в мережі, скільки в боєкомплекті було "патрон".

І якщо мова зайшла про бойову техніку, то де фотографії і характеристики літаків, гармат, мінометів, стрілецької зброї, бойових кораблів?

Медведєв навів наклеп на країну і народ

Я у своїх книгах роблю наголос на танках тому, що до артилерії, флоту, інженерного майна поки що не встиг добратися. Моя робота не завершена. Та я й не ставив перед собою мети дати всеосяжну картину.

Поки не дійшов і до авіації, але в тій сфері працює Марк Солонін. Після його роботи мені в тій сфері додати нічого. Але чим пояснити вашу, вчені громадяни, однобоку (і неповноцінну) любов до бронетанкової техніки при повному ігноруванні решти зброї? Ваша ж праця завершена, і галочка у відповідній графі стоїть.

Відповідь і на це питання все та сама: відомості зібрані без будь-якої системи. Що під руку попалося, те в книгу і вставили.

Але про що все ж таки головна суперечка?

Та все про те саме. Згадка "Криголама" в першому абзаці, першої статті, першої книги, першого тому говорить про багато що, якщо не про все.

Президентську комісію створено для того, щоб довести: Радянський Союз не готував напад на Німеччину.

А ми й не сперечатимемося. Погодимося. На пару хвилин.

І що ж одержимо?

Молотова, Риббентроп
Молотов, Ріббентроп

Якщо вірити громадянинові Медведєву і його команді, то отримаємо картину доволі мерзенну. У серпні 1939 року в Москві було укладено договір, відповідно до якого Радянський Союз і гітлерівська Німеччина стали союзниками, наша країна стала співучасником злочинів нацизму.

Червона Армія разом із Вермахтом брала участь у розгромі й розподілі Польщі, у полоненні сотень тисяч польських офіцерів і солдатів, у придушенні партизанського руху на зайнятих територіях.

Війська Червоної Армії брали участь у спільному радянсько-нацистському параді в Бресті. 28 вересня 1939 року в Кремлі був підписаний ще один договір: "Про дружбу і кордон між СРСР і Німеччиною". У договорі не вказано термін його дії. Він підписувався навіки, назавжди.

Громадянин Медведєв велів створити вчений трактат, основна ідея якого проста: якби Гітлер не напав на Радянський Союз, то товариш Сталін назавжди залишився б ДРУГОМ Гітлера, а народи Радянського Союзу, відповідно до підписаних у Кремлі договорів, назавжди були б ДРУЗЯМИ нацизму.

1939: парад Перемоги у Бресті - нацисти і сталіністи разом

І хай би мирно диміли над концтаборами Європи труби крематоріїв, нас би це не стосувалося. Уже наш народ такого друга не підвів би ніколи, уже наші вожді забезпечили б Гітлера усім необхідним для продовження війни, для перемоги над усіма ворогами рейху, для утримання скорених народів під п`ятою нацизму, для поширення коричневої чуми по всій Європі і світу.

Якби Гітлер не напав, то сьогодні на озері Селігер, мабуть, наші славні нашисти воркували б із посланцями милої організації на ім`я Гітлер`югенд.

Радянський Союз і Німеччина, розділивши в 1939 році сфери впливу, зайнялися освоєнням життєвого простору, кожен на своєму полі. Радянський Союз - у Фінляндії, Німеччина в Норвегії і Данії. Радянський Союз - в Естонії, Литві, Латвії. Німеччина - в Бельгії, Голландії, Люксембурзі. Радянський Союз - у Румунії. Німеччина - у Франції, Югославії, Греції.

Радянський Союз воював, спираючись в основному на власні ресурси. А перемоги Німеччини сталі можливі тільки завдяки поставкам стратегічної сировини з Радянського Союзу, завдяки тому, що Гітлер був спокійний за свій тил, завдяки тому, що не боявся блокади Німеччини.

13 листопада 1940 року глава радянського уряду і народний комісар закордонних справ товариш Молотов не забув у особистій бесіді нагадати бойовому товаришеві Гітлеру, що розгром Франції та інших європейських держав став можливий тільки завдяки допомозі і підтримці Радянського Союзу.

Гітлер підім'яв Європу на радянській нафті, він годував свою армію нашим хлібом і салом. Без ванадію, вольфраму, марганцю, міді, олова, хрому воювати неможливо. Усе це Гітлер одержував з рук вірних радянських товаришів. А ще - залізняк, бавовну, платину і багато іншого.

Дружба і співпраця з Гітлером, співучасть у його злочинах, постачання стратегічної сировини, без якої ведення війни і захоплення Європи були неможливі, - це наша національна ганьба.

Я поламав свою долю, поламав долю рідним, друзям, близьким заради того, щоб довести країні й світові: союз із Гітлером - це тактика, відволікаючий маневр. А стратегічний задум Сталіна - розгром Німеччини і звільнення Європи від коричневої чуми. Бути друзями Гітлера - сором і безмежна мерзота. Напасти на Гітлера - справа свята. Заявляючи це, я рятую честь своєї країни, народу і армії.

А громадянин Медведєв видав указ, згідно з яким вищі керівники Держави Російської доводять: Радянський Союз не готував нападу на Німеччину! Іншими словами, наші батьки й діди були надійними корешами Гітлера, такими й хотіли назавжди залишатися, вони свято дотримувалися пакту про ДРУЖБУ з Гітлером, вони хотіли й далі марширувати разом із гітлерівцями вулицями захоплених міст під спільні переможні марші.

Гітлер душив Європу, а наші батьки й діди, якщо вірити Медведєву, з цим повністю змирилися, були готові й далі радісно допомагати лиходію, годувати його нафтою, нікелем, молібденом: він нам друг, товариш і брат, хай буде спокійний за свій тил на Сході.

Громадянине Медведєв, ваша точка зору глибоко аморальна. Це наклеп на нашу країну і її народ. Якщо ваш батько і дід мріяли залишатися друзями нацистів, то це їхній вибір. Якщо ви цим пишаєтеся, це ваша особиста справа.

Якщо предки громадян Наришкіна, Лаврова, Торкунова, Сванідзе хотіли зберігати вірність гітлеризму, то хай зазначені товариші ходять з гордо піднятою головою. Тільки не треба весь наш народ записувати в гітлерівські друзі. Такі спроби - це фальсифікація історії на шкоду інтересам Росії.

"Путин. Коррупция". (не)Бідний лідер великої Росії

Найцікавіше в тому, що ті самі вчені люди, у тих же томах, часто в тому самому розділі, й навіть у тому ж абзаці доводять: Червона Армія врятувала Європу від коричневої чуми.

Ось логіка громадянина Медведєва і його Адміністрації: ми, надійні партнери і союзники Гітлера, рятівники Європи від біснуватого лиходія!

Навіщо це робиться? Навіщо створюються Президентські комісії і пишуться такі праці? Та тому, що треба розікрасти залишки минулої потужності і багатства країни, але красти в людей розумних непросто. Тому їх потрібно обдурити. І ось результат: десятки мільйонів дружно повторюють за кремлівським гарантом: Радянський Союз звільнив Європу від коричневої чуми, але радянські люди були союзниками нацистів, ніколи на Німеччину нападати не стали б, і нікого звільняти вони не хотіли.

Ще момент: якщо врятувала Червона Армія Європу, то в цьому випадку війна виходить за рамки вітчизняної. То й називайте ж її Велика Європейська Визвольна. Чого соромитися? Такою її товариш Сталін і задумував. Для того майбутній маршал інженерних військ нове русло каналу в болотах прокладав.

А мені кажуть: а чи є документ, що підтверджує задуми Сталіна?

Є, громадяни, документ. Два десятки років за першої-ліпшої можливості вимагаю опублікувати документ, який зберігається в Центральному архіві Міністерства оборони Росії: фонд 16, опис 2951, справа 241, листи 1-16.

Громадянине Медведєв, якщо вже ви особисто цим питанням зайнялися, звольте документ народові показати. Навіщо 70 років якийсь папір ховати? У вашій комісії - і начальник Генерального штабу, і глава всіх архівів Росії. Вам тільки рикнути на них, ураз ми одержимо те, що поставить крапку на всіх суперечках, історична перспектива проясниться.

Сталін - ставленик світового єврейства?

А поки що дозвольте процитувати ті документи, які містяться в шеститомнику. Нагадаю ще раз: це не балаканина п`яних у шинку. Ця наукова праця створена Комісією при Президентові Російської Федерації з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії.

Отже, том 6, сторінка 256. Фотокопія документа на всю сторінку. Жодного підпису, жодних коментарів.

Зверху над документом девіз: "За чесну історію". Нижче походження: РДАСПІ. Ф.17. Оп.125. Д. 178. Л.5. Цитую:

"Купка прибульців, жидів, представників кримінального світу, керована темними силами світового єврейського кагалу, скористалася великою народною російською революцією і, захопивши обманним шляхом владу у свої руки, обернула всі народні досягнення, обмиті кров`ю кращих людей, на інструмент ганебної і злочинної роботи проти праці народів Європи і всього світу. Ставленик світового єврейства - Сталін відібрав у російських людей їхню Батьківщину, Вітчизну..."

Документ об`ємний. Далі - у тому ж дусі. 282-у статтю КК РФ мені не пред`являти. Я просто цитую те, що громадянин Медведєв наказав публікувати з розрахунку "на широке коло читачів". Прошу вибачення за такі цитати, але інакше не покажеш усієї мерзоти шедевру, який створено Президентською комісією.

Загальна назва всіх шести томів: "65 років Великої Перемоги". Учені товариші повторюють, що війна була ніби великою, і в якомусь сенсі навіть вітчизняною. Але документи підібрані прямо протилежного змісту й сенсу: ніяка вона не велика і не вітчизняна, розв`язана вона світовим кагалом. Громадянин Медведєв нам пропонує святкувати перемогу кагалу?

"Великая Отечественная без грифа секретности. Книга потерь"

Але, може, цей аркушик випадково затесався? Та ні. Ось прямо на наступній сторінці документ без будь-якого підпису, без пояснень і коментарів, тільки з точною вказівкою архіву РДАСПІ. Ф.17. Оп.125. Д. 178. Л.6. Цитую: "Я не хочу, щоб моє обличчя забризкувало болото з-під коліс розкішних ЗІСів, на яких по російській землі роз`їжджає розжирілий жид ".

Якби подібні документи на захист правди історії публікувалися в наукових працях, виданих за наказом президентів Естонії або Литви, Латвії або Польщі, то як завив би громадянин Лавров! Як би заверещали громадяни Торкунови і Сванідзе! Як би кинулися нашисти на штурм посольств. А громадянам Медведєвим, Наришкіним, Чубар'янам можна.

Заперечать: не сам же Медведєв складав цю унікальну працю!

Відповідаю: шість томів створено за іменним указом Медведєва. Невже він особисто за це не несе відповідальності?

Підстава чи нехлюйство?

Чим же пояснити походження "кращого видання про Велику Вітчизняну війну"?

Припущення про те, що в Кремлі засів нацист, відметемо. Тоді залишаються два варіанти:

- Наришкін і Торкунов підставляють Медведєва або...

- Це звичайне медведєвсько-наршикінське нехлюйство.

Якому з цих пояснень віддати перевагу?

Якщо Медведєва підставляє глава його власної Адміністрації, то кому потрібен такий начальник Росії? І кому потрібна така "адміністрація"?

Але якщо це звичайне нехлюйство, тоді ще страшніше. Ці люди управляють Росією. У їхніх руках ключі від ядерного арсеналу. Чи можна таким стратегам довіряти управління великою країною?

Фінал Другої світової війни - єдина ідеологічна опора режиму. Маючи в руках усі архіви, весь пропагандистський апарат, усю пресу, радіо і телебачення, підминаючи під тотальний контроль Інтернет, контролюючи всі наукові установи країни, маючи необмежені фінансові ресурси, ці пани-товариші здатні підперти свою ідеологію тільки такою підпорою. Ні на що інше вони не спроможні.

Ось уже чверть століття вони спростовують "Криголам", здавалося б, зубодробильним аргументом: одна людина не могла таке написати, тут працювала група експертів з британської розвідки.

Прийом старий. Прийомові цьому багато сотень років. Коли хлопцям зі Святійшої Інквізиції, тим самим, у яких холодні серця й гарячі голови, нічим було крити, вони оголошували: та це не ти писав, твоєю рукою водив Диявол! Ось і все. І спробуй доведи, що це не так. Тим цей хід зручний, що дозволяє відразу ухилитися від обговорення суті питання: це творіння Диявола, про що ще сперечатися?

Так ось, громадянине Медведєв, використання аргументу про британську розвідку - це прояв боягузтва і спроба ухилитися від обговорення справді важливих питань. Але якщо наполягаєте, виходьте кінними або пішими під телекамери, виставляйте все своє вчене воїнство на чолі з вірним вам Наришкіним, у відкритому ефірі зійдемося, і ви викриєте мене в неуцтві й незнанні військової історії. Завжди до ваших послуг, сударю.

І якщо зайшла мова про групи експертів, то дозвольте нагадати те, що колись давно, ще в позаминулому столітті, прорік Густав ле Бон: "Щойно декілька індивідів зберуться разом, то вони вже становлять натовп, навіть у тому разі, якщо вони - видатні вчені... Здатність до спостереження і критики, наявна в кожного з цих науковців зокрема, негайно ж зникає у натовпі" ("Психологія натовпу". Видавництво Павленкова. 1896 рік.)

Унікальний шеститомник, створений групою експертів відповідно до указу Медведєва, - найблискучіше і найганебніше підтвердження правоти великого психолога. Група, що створює науковий трактат, - це завжди сірість, мерзота, дурість, безлад, безвідповідальність, а то й злочин.

Невже громадянин Медведєв не читав "Психологію натовпу"? А якщо читав, то навіщо своїм указом збирали групу експертів, наперед знаючи, що з цього вийде?

Мене ще й тим дошкулити намагаються, що нібито повторюю вигадки Геббельса. Після виходу "Кращого видання про Велику Вітчизняну війну" прошу цей аргумент зняти. З цього питання - до Наришкіна-Лаврова-Чубар'яна-Сванідзе. У справі повторення вигадок Геббельса наші доморослі гітлерівці недосяжні.

"Мы из будущего-2": фільм зняли "люди, яким не відмовляють"

Громадянин Медведєв розгорнув потужну кампанію проти Сталіна. Його підлеглі публічно оголосили Сталіна ставлеником світового кагалу.

Маленькі діти кажуть: хто як обзивається, той так і називається. Не будемо сміятись, вустами дитини промовляє істина. Про те і в Писанні сказано: якою мірою міряєте, такою і вам буде відміряно.

Невже дружний авторський колектив, обзиваючи Сталіна чиїмсь ставлеником, не побоявся того, що їхньому великому начальникові, який підписав указ, може дістатися тим же аршином по тому ж місцю?

Питання генеральному прокуророві: за публікацію екстремістських матеріалів, за розпалювання міжнаціональної ворожнечі самого Медведєва посадите чи всю цю вчено-кримінально-начальницьку братію?

***

За Сталіна історію радянсько-німецької війни не писали. Сталін розумів, що якщо написати без плямочок, то виникне дуже багато запитань А якщо написати правду, то нічим буде пишатися.

А після Сталіна кинулися історію складати. За довгі десятиліття спроб зроблено безліч. Щоразу - провал. І щоразу виходить все гірше. Медведєвський варіант історії війни - злочин.

Випуск "Кращого видання про Велику Вітчизняну війну" - найпотужніше свідчення повної моральної, розумової, ідеологічної і фізичної деградації всієї владної вертухалі.

Джерело: УНІАН

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.