Спецпроект

Кримська АЕС: в СРСР боялися, що з нею станеться те, що зараз у Японії

Масштабна аварія на японській АЕС у Фукушимі нагадала не тільки про події в Чорнобилі 25 років тому, але й про будівництво у Криму ще однієї станції, яке було зупинено саме після катастрофи 1986-го. АЕС на березі Казантипської затоки Азовського моря добудували на 95%... і кинули.

У 1987 Кримська АЕС була готова на 95%. Так само, як і АЕС у Фукушимі, Кримська АЕС могла працювати у сейсмічно небезпечному регіоні. Ця станція мала постачати електроенергію на увесь Крим, а також деякі регіони Росії. Однак тепер сейсмологи кажуть, що рішення про спорудження АЕС у Щолкіно було помилковим.

Щороку у Криму, поблизу Євпаторії, проходить музичний фестиваль "Казантип", який тепер має статус міжнародного і зветься фестивалем електронної і рок-музики.

А наприкінці 90-х минулого століття фестиваль відбувався безпосередньо у турбінному відсіку станції. Гаслом фестивалю було - "Атомна вечірка у реакторі".

Але згодом у Щолкіно фестиваль зупинили, бо ніби-то місцева влада не домовилася з організаторами.

Будувати станцію почали у 1975 році. Вона мала забезпечити електроенергією весь кримський півострів і підтримувати розвиток промисловості у регіоні. У 1980 будівництво Кримської АЕС оголосили "комсомольською ударною новобудовою".

Будується Кримська АЕС. Фото: lifeglobe.net

"Почали її будувати зовсім на порожньому місці. Швидко виросло місто Щолкіно. Там навіть назв вулиць не було спочатку - лише усі будинки під номерами.

Планування цих будинків передбачало встановлення лише електричних приладів. Бо вважалося, що запустять Щолкінську атомну станцію, і електроенергії буде - море.

Тому навіть газу не планували проводити. Станція була збудована на 95%. Залишалося лише встановити реактор", - розповідає відомий кримський журналіст Микола Семена, який пам'ятає ті часи.

Будівництво станції було зупинене після Чорнобильської катастрофи, у 1987 році, а ще через два роки Москва повністю відмовилася від запуску АЕС. На початку 90-х років екологічні причини були головними, коли йшлося про закриття станції.

Нинішній стан АЕС. Покинули навіть кран. Фото: kazantipa.net

Хоча, як розповів Бі-Бі-Сі Микола Семена, не можна виключати і політичну складову, через яку Кремль незадовго до розвалу Союзу РСР ухвалив рішення припинити будівництво Кримської АЕС.

"Мені здається, що у Москві просто дуже не хотіли, щоб ця станція дісталася Україні. Таким чином, я думаю, штучно були організовані протести екологів.

На той час такі протести у СРСР були дивиною, вони могли бути лише привнесені ззовні. А якщо і були якісь протести, то та влада ніколи не звертала на них уваги і робила те, що вважала за потрібне", - розповідає Микола Семена.

Версія пана Семени дещо конспірологічна - екологічні протести на той час справді були масовими, і в них брали участь навіть мешканці самого Щолкіно. На карті: внизу сам мис Казантип (татарською "денце казана"), вище і праворуч - місто Щолкіно, ще вище і праворуч, біля Ахташського озера - Кримська АЕС. Карта: shelkino.com

Водночас, сейсмологи кажуть, що навіть починати будівництво АЕС було небезпечно.

Професор Белла Пустовітенко, голова Кримської експертної ради з оцінки сейсмічної безпеки, впевнена, що станція у Щолкіно була б ненадійною саме через те, що Крим є сейсмологічно нестійким:

"Я вважаю, що ця станція не витримала б ніякого випробування часом і можливим землетрусом. За нормативними картами, цей район належить до 9-бальної зони. А будували Кримську АЕС із розрахунку на 6-7 балів.

Як і японська "Фукушима-1", Кримська АЕС розташована на березі моря. Азовського

Японці будували станцію з урахуванням тієї інтенсивності землетрусу, який там і стався. Загалом, за прогнозною картою для особливо важливих будівель, ризик не повинен перевищувати 1%.

З урахуванням цього, практично вся територія Криму належить до зони підвищеної сейсмічної активності. Тому такі об'єкти, як атомні станції, взагалі мають бути заборонені у Криму".

Після припинення будівництва була створена компанія з продажу обладнання і матеріалів, однак розповідають, що і досі конструкції, що там залишилися, ріжуть на металобрухт.

Реакторний блок Кримської АЕС

Радіаційної безпеки цей об'єкт не має, оскільки до встановлення ядерних реакторів тоді не дійшло.

Однак екологи побоюються, що влада може повернутися до дискусії стосовно доцільності відродження недобудованих атомних об'єктів.

Бо до 2020 року, згідно із Державною програмою розвитку атомної енергетики, в Україні має з'явитися шість нових ядерних блоків.

Перший енергоблок Хмальницької АЕС - проектний брат-близнюк реактора у Щолкіно

Поки що ж на руїнах станції знімають фільми і проводять екскурсії: за 30-50 гривень охоронці дозволяють туристам погуляти по величезних залах та закутках і подивитися на захід сонця із даху станції.

 Щолкіно - наймолодший населений пункт Криму, містечко енергетиків, яке так і не стало містечком енергетиків

Джерело: Українська служба ВВС

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.