Спецпроект

Кримська АЕС: в СРСР боялися, що з нею станеться те, що зараз у Японії

Масштабна аварія на японській АЕС у Фукушимі нагадала не тільки про події в Чорнобилі 25 років тому, але й про будівництво у Криму ще однієї станції, яке було зупинено саме після катастрофи 1986-го. АЕС на березі Казантипської затоки Азовського моря добудували на 95%... і кинули.

У 1987 Кримська АЕС була готова на 95%. Так само, як і АЕС у Фукушимі, Кримська АЕС могла працювати у сейсмічно небезпечному регіоні. Ця станція мала постачати електроенергію на увесь Крим, а також деякі регіони Росії. Однак тепер сейсмологи кажуть, що рішення про спорудження АЕС у Щолкіно було помилковим.

Щороку у Криму, поблизу Євпаторії, проходить музичний фестиваль "Казантип", який тепер має статус міжнародного і зветься фестивалем електронної і рок-музики.

А наприкінці 90-х минулого століття фестиваль відбувався безпосередньо у турбінному відсіку станції. Гаслом фестивалю було - "Атомна вечірка у реакторі".

Але згодом у Щолкіно фестиваль зупинили, бо ніби-то місцева влада не домовилася з організаторами.

Будувати станцію почали у 1975 році. Вона мала забезпечити електроенергією весь кримський півострів і підтримувати розвиток промисловості у регіоні. У 1980 будівництво Кримської АЕС оголосили "комсомольською ударною новобудовою".

Будується Кримська АЕС. Фото: lifeglobe.net

"Почали її будувати зовсім на порожньому місці. Швидко виросло місто Щолкіно. Там навіть назв вулиць не було спочатку - лише усі будинки під номерами.

Планування цих будинків передбачало встановлення лише електричних приладів. Бо вважалося, що запустять Щолкінську атомну станцію, і електроенергії буде - море.

Тому навіть газу не планували проводити. Станція була збудована на 95%. Залишалося лише встановити реактор", - розповідає відомий кримський журналіст Микола Семена, який пам'ятає ті часи.

Будівництво станції було зупинене після Чорнобильської катастрофи, у 1987 році, а ще через два роки Москва повністю відмовилася від запуску АЕС. На початку 90-х років екологічні причини були головними, коли йшлося про закриття станції.

Нинішній стан АЕС. Покинули навіть кран. Фото: kazantipa.net

Хоча, як розповів Бі-Бі-Сі Микола Семена, не можна виключати і політичну складову, через яку Кремль незадовго до розвалу Союзу РСР ухвалив рішення припинити будівництво Кримської АЕС.

"Мені здається, що у Москві просто дуже не хотіли, щоб ця станція дісталася Україні. Таким чином, я думаю, штучно були організовані протести екологів.

На той час такі протести у СРСР були дивиною, вони могли бути лише привнесені ззовні. А якщо і були якісь протести, то та влада ніколи не звертала на них уваги і робила те, що вважала за потрібне", - розповідає Микола Семена.

Версія пана Семени дещо конспірологічна - екологічні протести на той час справді були масовими, і в них брали участь навіть мешканці самого Щолкіно. На карті: внизу сам мис Казантип (татарською "денце казана"), вище і праворуч - місто Щолкіно, ще вище і праворуч, біля Ахташського озера - Кримська АЕС. Карта: shelkino.com

Водночас, сейсмологи кажуть, що навіть починати будівництво АЕС було небезпечно.

Професор Белла Пустовітенко, голова Кримської експертної ради з оцінки сейсмічної безпеки, впевнена, що станція у Щолкіно була б ненадійною саме через те, що Крим є сейсмологічно нестійким:

"Я вважаю, що ця станція не витримала б ніякого випробування часом і можливим землетрусом. За нормативними картами, цей район належить до 9-бальної зони. А будували Кримську АЕС із розрахунку на 6-7 балів.

Як і японська "Фукушима-1", Кримська АЕС розташована на березі моря. Азовського

Японці будували станцію з урахуванням тієї інтенсивності землетрусу, який там і стався. Загалом, за прогнозною картою для особливо важливих будівель, ризик не повинен перевищувати 1%.

З урахуванням цього, практично вся територія Криму належить до зони підвищеної сейсмічної активності. Тому такі об'єкти, як атомні станції, взагалі мають бути заборонені у Криму".

Після припинення будівництва була створена компанія з продажу обладнання і матеріалів, однак розповідають, що і досі конструкції, що там залишилися, ріжуть на металобрухт.

Реакторний блок Кримської АЕС

Радіаційної безпеки цей об'єкт не має, оскільки до встановлення ядерних реакторів тоді не дійшло.

Однак екологи побоюються, що влада може повернутися до дискусії стосовно доцільності відродження недобудованих атомних об'єктів.

Бо до 2020 року, згідно із Державною програмою розвитку атомної енергетики, в Україні має з'явитися шість нових ядерних блоків.

Перший енергоблок Хмальницької АЕС - проектний брат-близнюк реактора у Щолкіно

Поки що ж на руїнах станції знімають фільми і проводять екскурсії: за 30-50 гривень охоронці дозволяють туристам погуляти по величезних залах та закутках і подивитися на захід сонця із даху станції.

 Щолкіно - наймолодший населений пункт Криму, містечко енергетиків, яке так і не стало містечком енергетиків

Джерело: Українська служба ВВС

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.