Спецпроект

Старі і нові українці в американському футболі

Українського футбольного цвіту є по всьому світу - у Бразилії, Аргентині, Німеччині, Польщі, Австралії, Італії... Знаменитий захисник "Ювентуса" та "Мілана" і збірної Італії П'єтро Верховод - то син українського емігранта, колишнього вояка-дивізійника.

Після закінчення Другої світової війни, коли на Американський континент потягнулися мільйони емігрантів із зруйнованої Європи, саме вони почали створювати спортивні клуби і розігрувати аматорські футбольні першості та різноманітні кубкові змагання.

Сполучені Штати Америки є, без сумніву, однією з найсильніших спортивних держав світу, але, як не дивно, найпопулярніший на планеті футбол там ніяк не може вибратися на чільні позиції. Лише чемпіонат світу, що його було проведено влітку 1994 року на американських стадіонах, збудив нарешті до життя професіональну лігу (MSL), яка стартувала 1996 року. 

Команди, що створювалися тоді за національною ознакою, були лідерами в цих змаганнях з місцевими дружинами і за назвою команди можна було визначити, звідки походять її гравці: "Рома" (Італія), "Білий орел" чи "Полонія" ( Польща), "Тризуб" (Україна), "Хунгарія" (Угорщина), "Кроація" (Хорватія), "Швабен" (Німеччина).

З тієї хвилі емігрантів з України, що попри початкові матеріальні труднощі, відсутність відпочинкових баз почали творити свої спортові організації, осередки та клуби, найбільш відомими стали дві "України" з Канади (Монреаль і Торонто), "Тризуб" (Філадельфія), "Леви" (Чикаго), "Львів" (Клівленд), "Черник" (Детройт), "Київ" (Міннеаполіс), УАСТ (Рочестер), "Сокіл" (Сіракузи), "Дніпро" (Балтимор).

Чимало менших були організовані у канадських містах - Вінніпегу, Едмонтоні, Гамільтоні, а також по всій території США - у Нью-Йорку, Ньюарку, Трентоні, Йонкерсі, Лос-Анджелесі. Деякі з них здобували національної слави, виграючи найпочесніші американські нагороди.

"Тризуб" з Філадельфії, якого було прийнято до Американської футбольної ліги (АФЛ) 1957 року, мав великі успіхи, здобуваючи найцінніші трофеї - чемпіонат АФЛ, Кубок Льюїса і Кубок Девора, здобуття якого було рівнозначне із перемогою аматорської першості країни.

Склад команди в ті роки виглядав переважно так: Кулішенко, Варга, Смоленський, Ілай, Чайка, Конопасевич, Домборацький, Захар, Гарасим, Павлічка, брати Володимир, Ігор та Євген Чижовичі.

Монреальська "Україна", провідними гравцями якої були Снилик, Стецьків, Шапка, Васьків, Грицай, 1957 року виграла чемпіонат Канади, а водночас найвищий трофей - чашу "Карлінга".

Не дивно, що капітана команди Зенона Снилика не раз запрошували до олімпійської збірної США, в якій він провів дев'ять років (1956-1964). Снилик і тут був капітаном, брав участь у відбіркових змаганнях до Олімпійських ігор 1956, 1960, 1964 років. Виступав також у двох турнірах Панамериканських ігор (1959, 1963), інших міжнародних матчах.

Зенон Снилик і Антоніо Карбахал перед матчем Мексика-США

У моєму архіві збереглася фотографія, на якій перед матчем Мексика - США, що відбувався 13 листопада 1960 року в Мехіко-Сіті, вітаються капітани команд - Зенон Снилик (США) та Антоніо Карбахал (Мексика) - знаменитий воротар, який виступав аж на п'яти чемпіонатах світу.

За збірну Канади у відбіркових матчах до чемпіонату світу в сезоні 1957 року грали Остап Стецьків, Володимир Закалужний і Мирон Береза.

Високу репутацію серед тренерів здобули брати Чижовичі - Євген та Володимир, родина яких походить із Самбірщини. Євгена не раз обирали найкращим тренером року у штаті Нью-Джерсі, а 1987 року - лауреатом року в США.  

На початку сімдесятих він очолював національну збірну країни. Володимир багато років був менеджером збірної США, привозив цю команду на чемпіонат світу 1990 року до Італії. Третій брат - Ігор - з 1988 року очолює активний та організаційно потужний український  спортивний клуб "Тризуб" (Філадельфія).

У післявоєнні 1950-60-ті роки футбол для наших краян був тільки захопленням, бо вони знаходили себе в інших галузях діяльності - чимало з них стали відомими підприємцями, лікарями, журналістами.

Зенон Снилик багато років викладав політичні науки в Монреальському університеті, а потім 15 років був головним редактором найпопулярнішої української газети в США "Свобода". Іван Павлічка, колись гравець львівської "України", став відомим ветеринарним лікарем у Філадельфії.

Володимир, Ігор та Євген Чижовичі

Гравці "Левів" з Чикаго - нападник Мирон Дахнівський дослужився до звання підполковника американської армії, а захисник Іван Тищенко став мільйонером, власником готелю, який радо приймав прибулих з України.

Більш професійно футболом зайнялася остання хвиля української еміграції.

У кінці минулого століття і на початку нинішнього, за океан на футбольні заробітки подалося багато знаних у минулому футболістів з України, сподіваючись влаштуватися на тренерську роботу в якомусь із професіональних клубів або бодай в один з аматорських колективів, щоб там проявити свої здібності і сподобатися комусь із селекціонерів.

Нагадаю кілька імен.

Найвідоміший серед них - Віктор Каневський, колишній капітан київського "Динамо" та учасник чемпіонату світу - 62 голи у складі збірної СРСР.

Після неодноразових спроб Каневському таки вдалося емігрувати з СРСР, і в 1989 році відкрив у Брукліні футбольну школу, яка діє багато років.

Там же, поблизу Нью-Йорку, у приватних футбольних клубах чи школах працювали тренерами колишній наставник одеського "Чорноморця" Матвій Черкаський та колишній гравець і тренер львівського СКА Михайло Рибак.

В одній із університетських команд розпочинав свою тренерську кар'єру відомий Леонід Буряк, попередник Олега Блохіна на посаді головного тренера збірної України. В українських клубах працювали і повернулися до Львова Ярослав Дмитрасевич (нині - тренер-викладач училища фізичної культури) та Едвард Козинкевич.

Віктор Каневський (праворуч) грає за київське "Динамо"

У Торонто керували дитячими футбольними школами Михайло Гарапин, який виїхав до Канади з Пустомит, та колишній львів'янин, а потім гравець "Чорноморця" Василь Іщак.

Не раз на Україну на міжнародні турніри приїжджає із своїми вихованцями колишній київський динамівець Олександр Хапсаліс, який працює в "Динамо" (Лос-Анджелес). Його навіть нагородили спеціальною медаллю за успіхи в розвитку спорту серед жителів цього найбільшого міста Каліфорнії.

У Чикаго мешкають кілька футболістів, що виступали за львівські "Карпати".

Найвідоміший з них - Ярослав Лендел - популярний гравець вісімдесятих років, який залишився у США під час турне львівської команди у червні 1990 року. 

Кар'єра професійного футболіста йому не вдалася, він не зумів підписати жодного контракту, а тому заробляв на хліб цілком іншими роботами, але час від часу виступав за український клуб "Леви" як граючий тренер.

Найкращим бомбардиром команди кілька років був Василь Демидяк - вихованець львівського училища фізичної культури, гравець вищолігових  команд - "Ниви" з Тернополя та Вінниці, "Чорноморця" і київського СКА.

У Чикаго влаштувався колишній гравець дублюючого складу "Карпат"1970-х років Михайло Лащов, який став власником фірми, що займалася транспортуванням поштових відправлень у країни колишнього СРСР.

У команді "Крилаті" (Йонкерс), що стала переможцем Української діаспорної олімпіади 2000 року, яка проходила у Філадельфії, виступав знаний український футболіст Сергій Райко. Майже рік провів у філадельфійському "Тризубі" Андрій Сапуга, який після повернення додому ще пограв в "Карпатах" та кількох російських клубах.

Окремо варто згадати про тих футболістів, що не один рік грали за океаном, добре адаптувалися до місцевих умов і своєю грою заслужили місце в основному складі професійних клубів, які беруть участь у чемпіонаті MSL.

Chicago Fire - найбільш українська команда американського чемпіонату

Вихованець львівського футболу Сергій Данів розпочинав у Далласі, а потім його обміняли до "Чикаго Фейр", де він вдало вписався у новий колектив і часто виступав у середній лінії разом з колишнім киянином Дмитром Коваленком.

У цій команді згодом з'явився ще один вихованець футбольної школи київського "Динамо" Олексій Король. Він був визнаний 2000 року найкращим гравцем студентської ліги, дебютував у "Далласі", де провів 36 матчів і забив 7 голів, а потім був запрошений до Чикаго.

У фарм-клубі "Фейр" ще грав Юрій Литвиненко, тож Чикаго мав на початку століття найбільш українську команду США.

Старшим менеджером цього клубу є Яро Дахнівський (син Мирона Дахнівського), популярний колись воротар різних команд і навіть збірної США з гандболу на Олімпійських іграх 1996 року в Атланті.

Після закінчення воротарської кар'єри Яро ще багато років по вихідних днях грав... у нападі місцевих "Левів".

Зрештою, українського футбольного цвіту є по всьому світу - у Бразилії, Аргентині, Німеччині, Польщі, Австралії, Італії ( знаменитий захисник "Ювентуса" та "Мілана" та збірної Італії П'єтро Верховод - то син українського емігранта, колишнього вояка-дивізійника). Маємо чим пишатися...

Джерело: Zaxid.net



"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.