У Городку розкопали корчму. Як археологічні знахідки уточнюють історію подільського містечка

Коли в наш час медіа говорять про археологію, зазвичай ідеться про негатив. "Чорні копачі" щось розграбували, забудовники риють котлован на пам'ятці, фермер розорав курган...

Повідомлення про знахідки та відкриття зустрінеш нечасто. І не тому, що журналісти ліниві чи тема історичних досліджень не цікава читачам. Аж ніяк. Статті про археологів ідуть на "ура!", а журналісти цю тему ретельно відстежують. Але коли нема про що писати?

Нині "легальні" археологи копають вкрай мало. Причина – традиційна для сучасної України: нема грошей. Тому переважна більшість наявних розкопок мають охоронний статус,  тобто, їх ведуть коштом забудовників у місцях, де під будову відводять ділянки з культурним шаром.

Так вимагає законодавство. Забудовники ж усіма силами намагаються уникнути зайвих витрат і обійтися без археологів. Тож "примус до розкопок" бачимо переважно в містах на кшталт Києва, Львова чи Кам'янця...

Все почалося з оцих трьох келишків, що лежали на найвиднішому місці відвалу

Бува, що на розкопки дає кошти місцева влада. Але це швидше виняток, ніж правило, бо такі витрати нічим не "відіб’єш", бюджет по цій статті не "попиляєш".

Недавні археологічні дослідження в Городку (Подільському – тóму, що на Хмельниччині) належать саме до останнього, рідкісного випадку.

Все почалось у травні, коли випадкові землекопи випадково натрапили на багатющий культурний шар.

"Історія до певної міри анекдотична, – розповідає методист з охорони пам'яток історії та культури Ігор Олійник. – У центрі міста біля однієї крамнички затіяли копати під каналізаційний стік септичну яму. Заклали колодязь. Невеличкий, менше метра у діаметрі, глибиною – у два. Ця яма "сіла" на смітник корчми XVII століття. На поверхню "полізли" уламки гутного скляного посуду, кераміки, кістки  свійських тварин та птиці. Це типовий сміттєвий набір для такого об'єкту".

Ігор Олійник – крайній ліворуч

А найбажанішою знахідкою для науковців є саме смітники та звалища – вони дають як велику кількість артефактів, так і максимум інформації про побут давніх часів.

На щастя, викопані тоді уламки мали винятково музейну та наукову цінність – колекціонери ж бо воліють цілих предметів, а не фрагментів. Тож усе знайдене полетіло у відвал:

"Про знахідку ми дізналися випадково, – каже начальник відділу культури Городоцької РДА Олег Федоров. – Одразу прийшли перевірити. Результат приголомшив – за якісь півгодини з відвалу викопали майже два десятки великих фрагментів скляного посуду другої половини XVIIстоліття, мідне дзеркальце, три мідні монети XVII-XVIII століть, майже цілу керамічну люльку та безліч фрагментів кераміки того ж часу. Нагадаю: все це було знайдено в шарі площею, меншою за квадратного метра та, як розповів землекоп, товщиною максимум у 40 см. За археологічними мірками, це був дуже багатий шар".

Виникла ідея розкопати таке цікаве місце. Тим більше, що цього року Городок відзначає свій 655-річний ювілей, був би "подарунок на свято"...

Міська влада підтримала ініціативу краєзнавців і пам’яткоохоронців:

"За повсякденними справами ми якось забуваємо про вічне. – каже міський голова Василь Підлісний. – Взяти ту ж історію нашого міста. Про все, що старіше середини позаминулого століття – лише найзагальніші відомості. Наприклад, відомо хто були власники Городка, знаємо, що тут побував зі своїм військом Богдан Хмельницький... Але  як жили люди, де, наприклад, стояли міські укріплення, навіть де було давнє ядро міста, – тільки здогадки. За всю історію Городка жодних спеціальних досліджень ніхто не проводив. Тож ми вирішили взятися за цю справу".

Мер Городка Василь Підлісний теж долучився до розкопок

Згодом пан Василь знайшов час долучитися до проведення досліджень і навіть відкопав люльку. Тішився, наче горщик золота надибав.

Активно підтримала ідею проведення археологічних розкопок і заступниця міського голови з гуманітарних питань Олена Матвєйцева:

"Ці розкопки для нас цікаві подвійно, – каже вона. – Перше – нова інформація про минуле міста. Друге – в Городку завершується будівництво історичного музею. Таким не всі обласні центри похизуватися можуть. Але музей – це не лише велика сучасна  будівля, в першу чергу це експонати. На жаль, період XVII-XVIII століть у нас в експозиції зовсім не представлений. Розкопки допоможуть ліквідувати цю прикру прогалину".

Для початку вирішили обмежитися розвідкою – трьома квадратами розміром 2х2 метри. Повномасштабні, на сотні квадратних метрів, дослідження для райцентрівського бюджету – сума завелика.

До того ж, у будь-якому разі великим розкопкам має передувати саме розвідка. Крім гіпотетичної корчми, вирішили дослідити ще один, відомий  від 1980-х років, об'єкт під робочою назвою "люлькова майстерня".

Зведені ще у XVIII столітті торгові ряди. На їхніх загумінках у 1980-х роках знайшли розсипи люльок. Ряди знесли ще в 1930-х.

Колись тут проводили земляні роботи та випадково відкопали майже сотню невживаних люльок, що мали більші чи менші вади. На цій підставі краєзнавці  висунули припущення, що то був брак люлькового виробництва, утилізований з розташованої десь поруч майстерні. 

Науковці Державного підприємства "Науково-дослідний центр "Охоронна археологічна служба України" Інституту археології НАН України" розпочали роботу 4 вересня. Керівник експедиції Павло Нечитайло копає по-серйозному

Керівник експедиції Павло Нечитайло копає по-серйозному

Первісна гіпотеза про те, що знайдено корчму другої половини XVII ст., незабаром знайшла певні підтвердження.

"Версія з корчмою виявилася досить вірогідною, – каже керівник експедиції кандидат історичних наук Павло Нечитайло. – Будівля була розташована на краю старої ринкової площі, що характерно для таких закладів. Знову ж – велика кількість скла: штофи, келихи, кубки, чарки, стопки, ручки від кухлів... Більше скла нам траплялося хіба що в Полонному. Втім, визначення "корчма" щодо розкопаної споруди –  можливе, але, це лише припущення. Гарантовано ж можна сказати, що ця будівля проіснувала від другої половини XVII і до кінця XVIII століть, поки не була знищена.Павло Нечитйало досліджує чергову партію знайденого скла".

Павло Нечитйало досліджує чергову партію знайденого скла.

Гутного посуду могло бути знайдено набагато більше, але "скляний клондайк" лежить під самісіньким фундаментом сучасної споруди. Звісно, що там закладати розкоп не стали – не вистачало ще завалити будинок.Фрагменти кахлів XVII–XVIII ст. з "корчми"

Вважається, що перша згадка про Городок датована 1362 роком. Відповідно, археологи сподівалися натрапити на артефакти хоча би XVI століття.  Але в усіх випадках міські культурні шари закінчувалися щойно другою половиною XVII-го. Причому частина міста, де заклали розкопи, досі вважалася його історичним ядром.

Фрагменти кахлів XVII–XVIII ст. з “корчми”

Можна припустити, що маємо класичну ситуацію "переїзду" поселення після завданих йому значних руйнувань. Подібне сталося, наприклад, у Збаражі. Будувати з "чистого аркуша" набагато простіше, ніж робити це на руїнах.

Можливо, що й Городок, який зазнав сильних руйнувань у часи Хмельниччини, теж почали відбудовувати трохи в стороні від руїн. Хронологічно це цілком збігається з результатами розкопок. Тож "колиску" міста ще доведеться пошукати.

Фрагмент мапи Городка, виготовленої 1863 року на замовлення власниці містечка баронеси Гейсмар. Червоними точками позначено місця розкопок. Верхня точка – “корчма”, нижня – “крамничка з люльками”.

Як би нам не хотілося оголосити, що в Городку зафіксоване місце, де діяла люлькова  майстерня (а це була би археологічна сенсація, бо таких відомо одиниці), ситуація тут не прояснилася:

"Не зважаючи, що ми знайшли чимало "нульових" люльок,  впевнено стверджувати, що це відходи виробництва, не можна, – каже Петро Болтанюк, відомий подільський археолог. – Занадто маленька площа розкопу і недостатня кількість матеріалу. Невелика майстерня цілком могла й бути. Але не виключений  інший варіант.

Тут ми розкопали крамничку, що існувала в XVII-XVIII століттях. Можна припустити, що тут торгували всілякими  дрібницями, в тому числі й люльками. Останні, як і керамічні дитячі іграшки типу усім відомих свищиків, виробники продавали діжками, куди міг потрапити й брак. Крім того, дороги тоді були не дуже, а фіри – без ресор. Як щільно не вкладали крихкий товар – щось все одно билося. Відповідно "нульові" люльки можуть бути, як відходами місцевого виробництва, так і  боєм, що утворився при транспортуванні.

Петро Болтанюк досліджує "крамничку"

Все ж археологи зробили сенсаційне "люлькове" відкриття.

Але відійдемо на хвильку від теми тютюнопаління.

Представники якої етнічної спільноти утримували у XVII–XVIII корчму, зрозуміло. Як цілком зрозуміла етнічна належність крамаря. Тим паче, що крамничка була посеред єврейського кварталу. Логічні висновки археологи підтвердили знахідками. Зокрема, кахлями, прикрашеними двоголовим орлом.

На момент виготовлення кахлів ареал поширення що австрійських, що російських двоголових орлів лежав досить далеко від Городка (тут була Польща, її ж орел – одноголовий). А от єврейські двоголові орли тут "жили" здавна. 

Нагадаємо, що в юдейській традиції орел є символом Бога. Двоголовий – теж. Дві голови, зокрема, символізують дуалістичність проявів Божества: бо Господь хоч карає, але й прощає, Він суворий, але  й люблячий тощо.

Тепер повернімося до люльок.

Історично склалося так, що в Україні всі керамічні люльки XVI-XIX століть традиційно називають "козацькими".Такі люльки зазвичай називають козацькими, не зважаючи на те, хто був власником.

Насправді козакам належали лише менше 1% знайдених "козацьких" люльок. Більшість – власність звичайних курців. Їх курили і козаки, і поляки, і селяни, і міщани, і купці... А вже як турки смалили! До речі, саме від яничар прийшла до нас ця шкідлива звичка. 

Євреї, зауважимо в тютюнопалінні теж не пасли задніх. Не виключено, що в Городку відкопали першу, класичну єврейську "козацьку" люльку!

На жаль, це лише фрагмент – цибух з гніздом, у яке вставляли мундштук. Чаша, у яку набивають тютюн, втрачена. Як добре видно на фото, цибух тут виконано у вигляді лежачого лева – чотири лапи і особливим чином складений  хвіст.

На превеликий жаль, чашу відбили ще у давнину. Вона, поза сумнівом, була виконана у вигляді голови царя звірів, про що свідчать майстерно виконані фрагменти гриви.

Єврейська (?) люлька у вигляді лева

Саме такий варіант зображення левів у зазначений період був типовим для єврейського сакрального мистецтва. Таких левів, зокрема, повно на надгробках XVIII століття – що в самому Городку, що на цвинтарі в сусідньому Сатанові.

Цілком можна припустити, що якийсь заповзятливий умілець налагодив випуск "козацьких люльок" спеціально для євреїв-курців. Чому би й ні?

І наостанок від  XVII–XVIII століть пірнемо у глибину тисячоліть.

Археологам вдалося з'ясувати, що територію теперішнього Городка люди вподобали ще у сиву давнину. Зокрема, під час розкопок об'єкту "корчма" на двометровій глибині дослідники знайшли кам'яного нуклеуса та сліди обмазки трипільського житла.

На розкопі "крамничка-люльки", закладеному метрів за 100 від "корчми", виявили кілька фрагментів кераміки, що орієнтовно належать до чорноліської культури – а це самісінький початок залізної доби.

Таким чином у підсумку розкопок значно помолодшав сучасний центр Городка та водночас зріс вік людських поселень на місці населеного пункту. Звісно, що ні "трипільці", ні "чорнолісці" до заснування сучасного містечка відношення не мають, але як штрих до історії його території це цікаво.

Як з'ясував Z, вересневими розкопками дослідження історії Городка не закінчиться – "батьки міста" планують врешті розібратися зі знаменитими на все Поділля місцевими підземеллями.

Джерело: Збруч