Анонімні "добрі юристи" про справу Ющенка-Бандери-Шухевича

Для кращого розуміння правової позиції групою добрих юристів зібрано та системно викладені аргументи по справах Бандери та Шухевича. Сподіваємося, ця інформація допоможе краще зорієнтуватися всім, хто тримав свою увагу на цих справах упродовж останнього року.

Матеріали обох справ є відкритими для ознайомлення в суді, а рішення доступні на порталі Єдиного державного реєстру судових рішень. Одна з цих справ лише буде розглядатися по першій інстанції, а по іншій уже офіційно оголошено, що звання Героя України для Степана Бандери скасовано рішенням суду, яке набуло законної сили. Від себе додамо, що це рішення оскаржується в тому ж ВАСУ і його ще може бути змінено рішенням касаційної інстанції.

Автори тексту не мають жодних політичних преференцій та подають своє професійне розуміння положень Конституції і законів. Можна припустити, що мало хто з досвідчених українських адвокатів волів долучитися до таких справ саме через їхнє надмірне політичне забарвлення з одного боку, і з другого - через сумнівну здатність українських суддів залишитися неупередженими та відділити політику від права. Ми переконані, що професійно сформульована лінія захисту має перспективу бути почутою навіть відносно незалежними суддями.

У цих справах, якби дивно це не звучало, досить органічно переплелася політика з правом, і саме тому вони є більше, ніж просто судовими справами, тож можуть суттєво додати до розуміння ролі Президента, незважаючи на персоналії, та в такий от спосіб закласти традицію поваги до Лідера нації і запобігти перегляду через п'ять років рішень нинішнього та кожні п'ять - усіх наступних глав держави.

Правова позиція у справах щодо позбавлення звання "Герой України" - Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року по адміністративній справі №2а-1219/10/0570 було задоволено позов Оленцевича В. Е. (за текстом - позивач) до Президента України Віктора Ющенко, безпідставно заміненого судом на офіс нинішнього Президента Віктора Януковича (за текстом - Відповідач) про визнання незаконним та скасування Указу Президента України №46/2010 від 20 січня 2010 року "Про присвоєння С. Бандері звання Герой України".
 
З огляду на очевидну незаконність зазначеної постанови, а також на те, що нею було істотно порушено норми чинного законодавства та зневажено конституційні положення, онук Степана Бандери звернувся до Донецького апеляційного адміністративного суду із відповідною скаргою, в який просив постанову скасувати та направити справу на новий розгляд із дотриманням правил територіальної підсудності. Його апеляція не мала успіху.

Після апеляції існує касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до статті 220 КАСУ, суд касаційної інстанції будь-якої юрисдикції (в цих справах це Вищий адміністративний суд України) має повноваження переглядати правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та здійснювати правову оцінку обставин у справі.

При неупередженому аналізі очевидно, що оскаржувані постанова Донецького окружного адміністративного суду та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду є такими, що постановлені з грубим порушенням норм процесуального закону, матеріального права, а тому підлягають безумовному скасуванню Вищим адміністративним судом України з наступних підстав:

1) невідповідність висновків суду обставинам справи.

1.1. Обидва суди визнали безспірним факт про те, що 20 січня 2010 року Президент України Ющенко В.А. видав Указ №46/2010 "Про присвоєння С. Бандері звання Герой України", яким присвоїв звання Герой України з удостоєнням ордена Держави Бандері Степану Андрійовичу - провідникові Організації українських націоналістів (посмертно) за незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву в боротьбі за незалежну Українську державу.

Атрибути звання Герой України орден Держави №227 та посвідчення до звання Героя України №223 вручено Президентом України Ющенком В.А. 22.01.2010 року Бандері Степану Андрійовичу - (внуку нагородженого).

Суди не піддали сумніву повноваження Президента України Ющенка, передбачені пунктом 25 статті 106 Розділу 5 Конституції України щодо видачі зазначеного Указу, і визнали, що Указ був юридичною формою рішення в реалізації владних управлінських функцій Президента України Ющенка.

Отже, з точки зору відповідності Конституції і законам така дія Президента Ющенка, на думку суддів, у цій справі була цілком правомірною.

1.2. Донецький окружний адміністративний суд та Донецький апеляційний адміністративний суд свої рішення по задоволенню позову ґрунтували на банальній тезі, що, згідно з їхнім тлумаченням положень Закону України "Про державні нагороди України", державною нагородою України - званням Герой України може бути нагороджено лише громадянина України, а Степан Бандера, мовляв, не був громадянином цієї держави, то й Указ незаконний.

Такий підхід був би виправданим, якби йшлося про буденну справу у провадженні загального суду щодо ординарного акту індивідуальної дії.

Для суддів адміністративної юстиції взагалі й особливо тих суддів, яким випало бути причетними безпосередньо до такої справи, важливо врахувати її унікальні суттєві обставини, а саме :

(1) статус акту, законність якого піддається сумніву;

(2) статус суб'єкта владних повноважень, який цей акт підписав.

15 травня 2010 року набув чинності закон від 13 травня 2010 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження" №2181-VІ в частині виключної юрисдикції спорів за Вищим адміністративним судом України щодо законності дій/бездіяльності Президента держави.

Законодавець лише тоді надав належної ваги рівню спорів навколо таких правовідносин.

1.3. Донецький окружний адміністративний суд концептуально неправильно вирішував цю справу як справу щодо оскарження правових актів індивідуальної дії. Указ №46/2010 "Про присвоєння С. Бандері звання Герой України посмертно" не є актом індивідуальної дії, оскільки постановлений стосовно померлої особи, не породив жодних прав чи обов'язків саме з огляду на посмертний статус героя, а був актом офіційного визнання Президентом Ющенком як главою на той час суверенної держави Україна особливих заслуг померлого у відстоюванні національної ідеї;

2) порушення обома судами норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи по суті.

2.1. Порушення правил територіальної та предметної підсудності.

Донецький апеляційний адміністративний суд, розглядаючи цю справу 23 червня 2010 року, замість дати адекватну правову оцінку правової позиції неналежного до того ж позивача, припинити порушення закону і закрити провадження у справі, вдався до маніпуляцій щодо доводів апелянтів - належного відповідача Президента Ющенка В.А., третіх осіб п. Кружка В.С., п. Макара І.І., які вони навели на предмет

(1) ігнорування судом першої інстанції правил територіальної підсудності та доводів апелянтів Президента Ющенка і пана Сухова (2) про неналежність позивача.

У світлі відомих обставин очевидно, що розгляд даної справи Донецьким окружним адміністративним судом був процесуально можливим лише за умови сприйняття оскаржуваного Указу як акту індивідуальної дії. Так, Донецький апеляційний адміністративний суд зазначив: "Доводи щодо порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності спростовується наступним. Відповідно до частини 2 статті 19 КАС України ( в редакції статті, діючої на момент розгляду справи) адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача".

Між тим, ані Донецький окружний адміністративний суд, ані пізніше Донецький апеляційний адміністративний суд жодним словом не зазначили, як саме цей Указ стосується позивача Оленцевича. Не зазначили тому, що він його не стосується.

Діючи так, судді обох судів навмисно проігнорували вимоги КАСУ щодо належності позивача.

Звернення обох судів до ч. 2 статті 19 КАСУ у цій справі було недоречним і явно маніпулятивним, оскільки Указ Президента України №46/2010 від 20 січня 2010 року "Про присвоєння С.Бандері звання Герой України"  жодним чином не був актом індивідуальної стосовно позивача Оленцевича.

Обидва суди навмисно вибірково застосували закон, а саме послалися на ч. 2 статті 19 КАСУ, в той час як частина 3 тієї ж статті 19 чітко визначає підсудність справ щодо оскарження нормативно правових актів Президента за місцем знаходження його офісу, тобто в місті Києві.

2.2. Щодо неналежності позивача.

Положення статті 104 КАСУ про право на звернення до адміністративного суду не дають підстав для різного тлумачення, оскільки однозначно визначають: "До адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин". Більше того в КАСУ існує окрема глава 6 "Особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ" у редакції від 16.02.2010 року, в якій п. 2 статті 171 деталізує текст статті 104, а саме те, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Щодо позивача Оленцевича названий Указ ніколи не було застосовано і він жодним чином не був не є і не стане суб'єктом правовідносин за ним навіть за його цинічної спроби цей акт Президента України скасувати.

Жоден із судів не виклав у своєму рішенні, які саме права та законні інтереси позивача Оленцевича було порушено Указом Президента України №46/2010 від 20 січня 2010 року "Про присвоєння С.Бандері звання Герой України".

Без такого обґрунтування рішення судів є сумнівним.

2.3. Щодо неправомірної заміни судом відповідача.

Донецький окружний адміністративний суд необґрунтовано допустив заміну відповідача у справі, не давши можливості Президенту України Ющенко (2005-2010) викласти свої аргументи щодо обставин видання Указу і захисту його правової позиції.

Суд зазначив: "Спірний Указ виданий Ющенком В.А. як діючим Президентом України. Президент України є главою держави і виступає від її імені, а тому виконання обов'язків Президента України, покладається на діючого главу держави, внаслідок чого, судом першої інстанції правильно визначено відповідача саме главу держави - Президента України".

Залучивши в якості відповідача представника офісу Адміністрації Президента Януковича, до речі, ще й без належно оформлених на те повноважень, обидва суди виявили правовий нігілізм і продемонстрували нерозуміння суті посади Президента в демократичній державі як суверена, представницького органу, який не допускає правонаступництва.

Відповідно до статті 102 Конституції України, Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України.

Відповідно до ч. 2 статті 106 Конституції, Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.

Відповідно до статті 105 Конституції України, звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо його не було усунено з посади в порядку імпічменту.

Віктор Ющенко як Президент незалежної соборної української держави, що постала і з'явилася на мапі світу лише з 24 серпня 1991 року, прийняв політичне рішення про визнання внеску українських патріотів у відстоювання національної ідеї і в рамках наданих Конституцією України повноважень (п.25 статті 106 КУ) своє політичне рішення він юридично оформив Указом про державну нагороду посмертно Степана Бандери, Романа Шухевича, присвоївши їм звання Героя України;

3) порушення обома судами норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи по суті.

3.1. Як зазначено далі у текстах судових рішень, предметом спору в цій справі є "правомірність" Указу Президента України від 20 січня 2010 року №46/2010, виданого Президентом України про присвоєння С. Бандері звання Герой України, оскільки позивач вважає, що цей Указ не відповідає вимогам ст. 6 Закону України "Про державні нагороди України".

З урахуванням офіційного тлумачення поняття "правомірність"   означає  відповідність діяння (дії чи бездіяльності) окремих громадян або службових осіб, а також актів (наказів, розпоряджень, рішень тощо), виданих державними установамичи підприємствами або громадськими чи кооперативними організаціями, вимогам норм права;

3.2. У ситуації повної відсутності порушення будь-яких особистих прав позивача Оленцевича, пам'ятаймо, неналежного позивача, або загроз для його приватного законного інтересу, суди погодилися з ним у тому, що "Указ не відповідає вимогам ст.6 Закону України "Про державні нагороди України".

При розгляді цієї справи по суті суди невідомо в чиїх інтересах зосередили свою увагу на технічному аналізі тексту норми закону про державні нагороди, до того ж не системному, а лише у світлі вимоги позивача і поза контекстом інших конституційних повноважень Президента України.

3.3. Відповідно до положень частини 1 статті 5 Закону України "Про державні нагороди України": "Державними нагородами можуть бути нагороджені громадяни України, іноземці та особи без громадянства".

Відповідно до частини 3 статті 5 Закону України "Про державні нагороди України": «Нагородження державними нагородами може бути проведено посмертно".

Частиною статті 6 Закону України "Про державні нагороди України" при цьому передбачено: "Звання Герой України присвоюється громадянам України за здійснення визначного геройського вчинку або визначного трудового досягнення". 

Суди дійшли хибного висновку щодо того, що положення статті 6 зазначеного закону є спеціальною нормою відносно статті 5 того самого Закону. Насправді стаття 6 Закону України "Про державні нагороди України" не містить термінів «винятково», «виключно», «тільки» тощо.

В такий спосіб суди перебрали на себе повноваження законотворчого органу та фактично допустили розширювальне тлумачення Закону, що є не припустимим, оскільки суди мають лише застосовувати закон, а не творити його.

Суд апеляційної інстанції мав суворо дотриматися приписів Закону, спробувати піднятися до рівня цієї справи та виправити помилку місцевого адміністративного суду, але він цього не зробив, натомість сам вдався до неправильного тлумачення Закону.

3.4. Закон України "Про державні нагороди України" в частині нагородження званням "Герой України" осіб, які є громадянами України, може і повинен застосовуватися лише до живих осіб, оскільки "громадянство" - це статус особи в її приналежності до конкретної держави.

Інститут громадянства України (як і будь-якої іншої країни ) передбачає правовий зв'язок між фізичною особою й Україною як державою, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках. За правилом здорового глузду цей статус і такий зв'язок можливий лише протягом життя такої особи.

Принагідно зауважимо, що згідно зі статтею 106 п. 26 Конституції України та статтею 22 Закону "Про громадянство України", до повноважень Президента України віднесено :

1) прийняття рішення і видання указу відповідно до Конституції України і Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України;

2) визначення порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень.

3.5. У разі спору щодо розуміння змісту норми права теорія права пропонує критерії та форми тлумачення спірної норми. Одним із таких критеріїв є визначення наміру законодавця щодо впровадженням певного правила.

В цій ситуації логічно припустити, що законодавець, поза сумнівом, мав намір забезпечити визнання й тих осіб, які відійшли у вічність, устигнувши перед цим здійснити визначний геройський вчинок або трудове досягнення, допустивши можливість їх посмертного нагородження (зокрема присвоєння звання "Герой України"),

Питання далі зводиться до того, хто має вирішити , чи був такий вчинок визначним?

Закони здорового глузду та розуміння права ведуть до єдино можливого висновку про те, що це саме Президент України з огляду на його статус глави суверенної держави і його конституційні повноваження нагороджувати державними нагородами.

Українські суди, проігнорувавши в цій справі процесуальні вимоги щодо підсудності та розглянувши її за участі неналежних сторін, навіть не дійшли до постановки і правового вирішення цього питання.

Вирішення ж цього питання - у системному ієрархічному застосуванні положень Конституції України щодо обсягу та кола повноважень Президента Ющенка та відповідного законодавства.

3.6. Визнавши начебто на підставі одного положення закону "Про державні нагороди України" неправомірним Указ Президента Ющенка №46/2010 від 20 січня 2010 року "Про присвоєння С.Бандері звання Герой України" і скасувавши його, суди тим самим порушили іншу норму Закону України "Про державні нагороди України", позбавивши нагороджених Героїв державної нагороди, оскільки стаття 16 Закону України "Про державні нагороди України" передбачає єдину підставу позбавлення державних нагород, яке може бути проведено також лише Президентом України і лише в разі засудження нагородженого за тяжкий злочин за поданням суду у випадках, передбачених законом.

Зайве стверджувати, що передбачені статтею 16 обставини щодо Героїв України Степана Бандери та Романа Шухевича на час розгляду цих справ судами були відсутні.

Таким чином, у цих справах предметом є не нагородження когось, а повноваження Президента це зробити.

Джерело: "Телекритика"