Перший український авіатор - оспіваний Блоком соратник Міхновського

Капітан Левко Мацієвич (праворуч) з колегами-пілотами

Огонек

Пригадуєте, на українському телебаченні шукали "великих українців"? Відштовхувалися від нинішнього стану історичної свідомості наших земляків. Тих, що регулярно "залипають" біля блакитних екранів.

Цікавий тоді склався іконостас. Змагання виграв фігурант з двогривневої купюри. Персонажів із решти номіналів теж не забракло. А ще Лєнін, Брежнєв, Стаханов, Булґаков, Шолом-Алейхем, Бандера, Петлюра, Шухевич. Чиї імена завжди "на слуху". А тому "узок круг этих революционеров".

Селекція "великих" породжує конфлікти. "Щирому" українцеві часом не подобається етнічне походження корифея. "Нещирий" часом шукає в діяльності протагоніста екстремізм. "Ще ся той не вродив, аби всім догодив".

Але є трохи й таких. Та ще й у сфері, не заглибленій в архаїку, а навпаки – тій, що визначає майбутнє. Часом мало хто знає їх.

Левко Мацієвич

Сфера, що визначає майбутнє, – авіація. Отак запитати у співвітчизників: хто вони, перші українські авіатори?

Знавці назвуть етнічних росіян: Нєстєрова, Уточкіна. Люди досить відомі – є вулиці, пам’ятники. Останнім часом випливло з туманів минулого ім’я напівтатарського князя Кудашева.

А хто ж був першим авіапілотом серед самих українців? Адже ж хтось мусив бути?

Льотчик, суднобудівник, конструктор субмарин

Запитував у своїх "просунутих", інтелігентних, національно свідомих друзів: хто такий Левко Мацієвич? Ніхто не чув такого.

А він був не лише першим авіатором-українцем. Він першим у Російській імперії поклав життя на вівтар розвитку авіації.

За його домовиною Невським проспектом Петербурга йшли сотні тисяч шанувальників. Такого похорону, казали, столиця імперії не бачила, відколи помер Достоєвський.

Похорон Мацієвича. Петербург, жовтень 1910-го

 Іменем капітана Мацієвича назвали майдан. У Петербурзі, звісно, не в Києві. Бо саме там він розбився, випавши з літака. Його смерть надихнула поручика Гліба Котельникова створити перший у світі ранцевий парашут.

Свідком трагедії був поет Алєксандр Блок. Ось звідки відомі багатьом рядки вірша "Авіатор":

Летун отпущен на свободу.
Качнув две лопасти свои,
Как чудище морское в воду,
Скользнул в воздушные струи.

І в цьому вся велич? – запитаєте ви. Не вся.

Мацієвич вирушає в останній політ. Фото з ЖЖ babs71

Скільки поламано пер у боротьбі за "город русской славы" Севастополь! А скільки за Чорноморський флот! Так от, Мацієвич за фахом був інженером-суднобудівником. Він будував той флот. Наприклад, крейсер "Очаков". Чи панцерник "Іван Златоуст".

А ще розробив проект бона для Севастопольського порту, два проекти протимінних заслон, проект захисту бойових кораблів від торпедних атак.

Мацієвич був одним із піонерів підводного флоту в тодішній імперії.

Закінчивши спеціальний курс, наглядав у Німеччині за будовою субмарин для російського флоту. Згодом робив те саме на заводах Петербурга. Автор 14 проектів підводних човнів.

Не дивно, що Левко Макарович став помічником начальника конструкторського бюро російського Морського технічного комітету.

Посвідчення члена французького аероклубу

Ще одна "піонерська" ділянка з біографії героя – морська авіація. Розробив тип літального апарата, здатного піднятися з палуби морського судна. У літературі трапляються твердження, що наш земляк першим у світі створив проект авіаносця, розрахованого на 25 літаків.

А ще працював над пристроєм для порятунку льотчиків під час вимушеної посадки на воду. Почав писати книгу "Повітроплавання у морській війні".

Патріот України, який будував Чорноморський флот

А втім, Мацієвич не належав до когорти служак-малоросів, вірнопідданих Імперії та Престолу. Недарма ж до історії увійшов з українським іменем Левко. Недаремно був кревним святого великомученика Арсенія Мацієвича, що за свою непокору Єкатєріні II загинув у казематах.

Ще навчаючись у Харківському технологічному інституті, майбутній авіатор приєднався до українофільського гуртка "Студентська громада". Серед його тодішніх друзів – майбутній класик української літератури Гнат Хоткевич.

Левко демонстративно перейшов на українську мову, розмовляв і листувався нею не лише в гурті однодумців, а й у сімейному колі, активно долучаючи близьких до української культури.

1900 року був серед засновників Революційної Української Партії (РУП), із якої згодом вибрунькувалися всі українські націонал-демократичні сили, що згодом утворять Центральну Раду.

У самій РУП Мацієвич займав радикально-самостійницьку позицію, близьку до позиції Миколи Міхновського. За таку діяльність надміру активного студента відрахували з інституту й вислали під нагляд поліції у… Севастополь.

Офіцер Левко Мацієвич

Виявляється, якби не українофільство, могло й не бути морського офіцера Мацієвича.

Разом з інститутським другом, РУПівцем Олександром Коваленком (теж офіцером Чорноморського флоту) Мацієвич створив у Народному домі Севастополя самодіяльний робітничий театр з українським репертуаром, організовував вечори пам’яті Тараса Шевченка. Фінансово підтримував український рух.

Серед його знайомих – Михайло Коцюбинський, Олександр Олесь, Михайло Грушевський, Микола Міхновський, Симон Петлюра.

До речі, згаданий Олександр Коваленко був єдиним офіцером, який підтримав повстання матросів на панцирнику "Потьомкін". А вони, на відміну від офіцерів, усі були українцями.

Виразно український характер того повстання замовчувала радянська пропаганда, та й досі не всі люблять згадувати про це.

Тим часом керівник повстання, харків’янин Опанас Матюшенко в юності належав до тих самих українофільських кіл, що й Мацієвич, Хоткевич, Коваленко. Але це вже тема іншої розмови…

Льотчик замість бухгалтера

"Якбитологія" – річ невдячна, але деколи важко втриматися.

Якщо так собі уявити, що Левко Мацієвич не загинув фатального 1910-го, а потім пережив Першу світову, неважко здогадатися, серед кого він міг би опинився 1917-го.

І нікого не здивувало б, якби на чолі Армії УНР стояв морський офіцер, улюбленець публіки, герой-льотчик, а не цивільний публіцист – за сумісництвом бухгалтер.

У червні цього року 100-річчя першого польоту вітчизняного літака, здійсненого в Києві вже згаданим князем Кудашевим, не проминуло зовсім непомітно. Були публікації в пресі, сюжети на телебаченні.

Якщо майже непоміченим у квітні залишилося 300-річчя Конституції Пилипа Орлика, а в липні ніхто не зауважив 600-річчя Ґрюнвальдської битви, то що казати про роковини загибелі нікому нині не відомого льотчика - 7 жовтня 2010 року?

Меморіальна дошка на батьківщині. Олександрівка Кіровоградської області. Фото звідси

Про Левка Мацієвича в Україні нагадує лише пам’ятна таблиця на одному з корпусів Харківського політехнічного. Та ще на одному з будинків райцентру Олександрівка Кіровоградської області: тут народився "піонер авіації і визначний діяч соціал-демократичного руху України".

Можливо, земляки великого українця якось ушанували його пам’ять у день 100-річчя загибелі. Але заледве чи хтось дізнається про це за межами Олександрівки.

Ви чули щось про Славолюба Пенкалу? Ось і я донедавна не чув. Але маленька Хорватія так гучно відзначала 100-річчя своєї авіації, що й в Україні дізналися про батька першого хорватського аероплана.

Чи велика Україна зможе донести вістку про свого видатного сина хоч би до власних громадян?

Джерело: ЗАГ