Юрій Рудницький: І як ви це збираєтеся зробити?

"Спостерігаючи зростання популярності згадок про Організацію Українських Націоналістів та Українську Повстанську Армію в Україні, Сейм Республіки Польща визнає, що необхідно докласти зусиль на державному рівні для усунення такого типу ставлення". Це фрагмент резолюції Сейму Польщі від 26 липня цього року. Третього року нашої визвольної війни проти російськх окупантів.

Олександр Хоменко: Честь - нікому. Пам'яті Кирила Артеменка "Кейса"

28 липня від отриманих на фронті поранень загинув боєць батальйону "Свобода" бригади НГУ "Рубіж" Кирило Артеменко "Кейс".

Ярослав Кравченко : Софія Налепінська-Бойчук: народжена полькою, загинула за Україну

Твори художниці експонували на міжнародних виставках у Відні, Лондоні, Берліні, Стокгольмі та в інших європейських культурних центрах. Софія Налепінська-Бойчук була відомим українським гравером, професором Київського художнього інституту, яка виростила цілу плеяду учнів і заснувала школу сучасного українського граверства. Для більшовиків, які боролись проти української культури і всіма засобами знищували її, мисткиня стала таким же "ворожим елементом", як і інші бойчукісти.

Володимир Кришеник: Іван Фірцак-Кротон: три життя Івана Сили

Іван Фірцак – звичайний сільський мешканець, якому дбайлива природа вділила надлишку сили й видатних умінь. З дитинства таким вдався, ще як корівку свою пожалів та впрягся замість неї орати нивку плугом. За те й прозвали – Іван Сила. З тими його різними іменами присутня певна плутанина. Так немовби в одній людській подобі перебуло їх троє: звичайний білецький господар Іван Фірцак, потому був відомий цирковий атлет Іван Сила і, нарешті, легендарний силач Кротон.

Лідія Стародубцева: Троянський кінь

8 серпня 2004-го в місто Харків вʼїхала вантажівка з московськими номерами. Так 20 років тому урочисто завезли троянського коня і заодно – бронзового вершника, розсипаного на багато шматків. Фрагменти фігури водрузили на пʼєдестал із червоного граніту. Спочатку їх скріпили болтами, потім стики заварили, а шви обробили карбувальники, щоб пам'ятник виглядав як єдине ціле. Російські ваятелі підступно прозвали його "козак Харько", щоб наївні містяни повірили, що цей дар – "памʼятник засновникам Харкова".

Роман Коваль: 100 років тому: московська орда в Галичині

Щодня ми дізнаємося про нові факти варварства московської орди в українських містах і селах. Так сам вони діяли і в Галичині 1914 року. В основу розповіді покладено спогади санітарного інспектора 3-ї російської армії Мортирія Галина, які я використав у своїй книзі "Тернистий шлях кубанця Проходи". Нинішні російські мародери – гідні нащадки своїх грабіжників-прадідів.

Радомир Мокрик: Пам'яті Віктора Карта

25 липня на 96-му році життя помер всесвітньо відомий шаховий тренер, засновник Львівської шахової школи Віктор Карт.

Роман Маленков: Національне військове меморіальне кладовище: граніт чи пісковик?

Більшість козацьких хрестів України із пісковика. Найстаріший український хрест має вже вісім століть віку - хрест на могилі Клима Христинича, дружинника короля Данила. Стоїть він біля Зимного. Граніту раніше ніколи не було. Хоча маємо і об'єктивну причину - його просто значно складніше було добути.

Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?

Тамара Гундорова: Українознавство, Архів і нація в часи війни

11 липня відбулася церемонія відкриття the Competence Network of Ukrainian Studies, Frankfurt (Oder) - KIU (Berlin) в університеті Віадріна. Публікуємо текстову версію виступу професорки Інституту літератури ім. Т.Шевченка та Прінстонського університету Тамари Гундорової про те, як нинішня війна з Росією руйнує не тільки життя багатьох українців, а й архіви, музеї та бібліотеки.

Петро Шуклінов: Це не спринт, це марафон

Згідно опитування Центру Разумкова значна частина українців підтримують початок переговорів з РФ (44%), але без виконання умов русскіх та Путіна (85%). Ми всі розуміємо, що рано чи пізно будуть перемовини. Можливо цього року, можливо через 10 років. Але прямо зараз перемовин не хоче Путін. Він продовжує вірити, що має шанс перемогти українців і вбити нас всіх. Як Гітлер в останні тижні перед смертю, він існує в межах своєї хворобливої уяви, де танкові колони наближаються до Берліну і перемагають НАТО.

Максим Осадчук: "Втома від війни". Що буде далі?

Скидається на те, що в суспільстві остаточно оформилися дві соціологічно помітні групи, яких породила та живить війна. Справа не в тому, що одні проукраїнські, а інші - колаборанти, зовсім ні. Представники обидвох категорій всім серцем бажають перемоги України та переробки якомога більшої кількості окупантів на хороших росіян. Різниця в уявленнях про те, чим заради цього прийнятно пожертвувати.

Ігор Полуектов: Як і що писали про Україну в 1869 році?

Нашу країну тоді так і називали: "Україна" - у німецькомовній праці вченого Франца Нуоффера.

Вахтанг Кіпіані: Козацький хрест і плита

Рішенням уряду на Національне військове меморіальне кладовище буде два типи надгробків. Десь пів року тривала дискусія серед зацікавлених. Варіантів було три - тільки хрести, тільки плити, хрести і плити одночасно. Кожна з ідей мала і має своїх прибічників.

Іван Монолатій: Як коломиєць монополізував український проєкт

"З признанєм треба згадати видавничу фірму коломийського книгаря Якова Оренштайна, що як на наші теперішні обставини в Галичині є одиноким чужим чоловіком, який дає наклад на українські книжки... Здаєть ся, Коломия пережене незабаром в видавничім русі Чернівці і стане другим видавничим центром в Австрії", - писав книго- і пресознавець Галичини Іван Кревецький, підсумовуючи здобутки українського видавничого руху в 1903 році.

Володимир В'ятрович: "Ми не можемо собі дозволити взаємного інтелектуального знищення". Володимир В'ятрович про скандал через плагіат в книзі Огієнка

Чим більше спостерігаю за дискусією довкола книги Віталія Огієнка "Голодомор. Історія неусвідомленої травми", тим більше занепокоєння вона в мене викликає. Вкотре в епіцентрі надмірно емоційної дискусії опинилася така чутлива тема як Голодомор. Надто часто вона стає полем для дуже токсичного зʼясування стосунків між їх учасниками, в яких лунають звинувачення не лише в непрофесійності, але навіть національній зраді.

Іван Городиський: Перша українська адвокатка: невідома доля Ольги Ганицької

Першою жінкою-адвокаткою вважають сербку Марію Мілутіновіч, яка в 1847 році отримала доступ до професії в Сербії. А в світі жінки почали широко ставати адвокатками з початку ХХ століття. Однак питання про першу українку-адвокатку поки можна вважати невирішеним.

Роман КОВАЛЬ, Юрій ЮЗИЧ, Історичний клуб "Холодний Яр": Полковник Віктор Малець із Чугуєва

Учасник походу на Крим під проводом Болбочана. Як командир сотні бився з російськими окупантами на рідній Слобожанщині та на Чернігівщині. У 1919–1920 рр. – командир батальйону, відтак полку і бригади Армії УНР. Випускник Вищої військової школи Польщі, майор Війська Польського. Учасник похідних груп ОУН, начальник військової школи ОУН, старшина дивізії "Галичина" та Української національної армії. Голова Української комбатантської ради у Великобританії. Це найповніша версія біографії генерала-хорунжого Віктора Мальця, яка ніколи ще не публікувалася.

Дарія Маттінглі, Віталій Огієнко: Автора книги про Голодомор Віталія Огієнка звинуватили у плагіаті. Позиція двох сторін

Викладачка Кембриджського Університету Дарія Маттінглі виявила плагіат своїх ідей та підходів у книзі "Голодомор. Історія неусвідомленої травми" українського історика Віталія Огієнка. У книзі вона також віднайшла плагіат робіт історикинь Наталії Романець й Оксани Кісь. Натомість автор заперечує привласнення авторства. "Історична правда" публікує позицію обох сторін. Ця публікація не є діалогом між сторонами, тож редакція слідкуватиме за розвитком подій.