"...Українець відмовлявся від колективізації, приймаючи радше депортацію і навіть смерть. Тому було особливо важливо пристосувати його до прокрустового зразка ідеальної радянської людини".

Одна родичка розповідала мені - вже дорослому - що, прийшовши на похорон мого батька, вона побачила мене малого, худющого, що збирав кришки маленькими пальчиками, боячись загубити хоч одну.

І моторошно стає мені, і огидно: невже ми всі приречені сидіти в цих чорних радянсько-пострадянських містах-болотах і боятися їхніх страшних чорних кімнат і чорних-чорних душ, які тут оселилися? (рос.)

Навесні 1933 року на фоні розпачу і голоду між батьками моєї матері (Артем і Ольга) розгорілася сварка: або різати корову, щоб вижити з м'ясом, або тримати корову і, можливо, мати якусь склянку молока.

Якщо ми забудемо Другу світову (чи Велику вітчизняну) війну, будемо надавати їй менше уваги у засобах масової інформації, популярній літературі, щоденній життєвій практиці, ліній розколу в українському суспільстві стане менше.

"Весною 1932-го року в селі стали організовувати колгоспи. Люди самі туди не йшли, бо боялися - ходили чутки, що колективним там буде все: праця, худоба і навіть жінки".

Українська нація десятиліття жила, вважаючи своїх убивць за правлячу еліту. Утвердження пам'яті про жертви тоталітарного режиму вирішить низку проблем самоідентифікації і закладе можливості для національної єдності в майбутньому.

Вірменська справа і українська справа в рамках табору стали нашою загальною справою. Приклад Стуса і Чорновола наслідували українці, росіяни, литовці, латиші, євреї.

Ці сухарі бабуся везла для дітей своєї старшої сестри. Двоє її дітей під час Голоду померли. Наймолодшого хлопчика забили до смерті за те, що він щось взяв з чужого поля.

Кілька ночей тому зі стіни Ленінського відділку міліції міста Харкова кудись поділася меморіальна дошка. "Тут, у колишній пересильній тюрмі, 1961 року був ув’язнений патріарх УГКЦ Блаженніший Йосиф Сліпий", - сповіщала вона.

Позбавлений ласки, я прожив всього декілька тижнів у своєї прийомної матері. Годували мене окремо і нерегулярно. Мати Якось, побачивши мене одного і в сльозах, мати вирішила забрати мене назад. Відтоді мати тримала мене при собі і виховувала, як могла, до 18-ти років... (рос.).

На жаль, у Книзі пам'яті Вінницької області зі 150 прізвищ людей, загиблих від голоду в селі Лісове Барського району, не згадуються імена моїх дядьків і тіток, які померли ще маленькими дітьми.

Над приреченими лавами воїнів у небо злетіло : "Ще не вмерла Україна ні слава ні воля...". Заспівав козак Степан Щербак, а за ним підхопили інші. Кулемети почали сікти ряди героїв. Їх було 360.

Брав у бібліотеці книгу заради інформації, якої в Інтернеті не знайти. Видання «Печать в СССР в 1990 году: Статистический сборник» (НПО «Всесоюзная книжная палата», «Финансы и статистика», Москва). Оскільки наступного року Союзу не стало - по факту - це був останній том серії, яка виходила кілька десятиріч.

Онук провідника ОУН Степана Бандери - про ініціативу перепоховати на Батьківщині його легендарного діда. "Раджу українцям зараз думати більше про Межигір'я, а не Бандеру, аби їхнє життя покращилося вже сьогодні".

"Українська Правда" звертається до читачів і журналістів - розкажіть, як ваша сім'я пережила Голодомор. Пам'ять про ті роки глухо відлунює в родинних переказах - іноді занадто глухо.

Примирення можливе виключно завдяки відмові від т.зв. "бухгалтерії втрат" - змагання за кількість жертв у взаємних сутичках, зручного замовчування окремих історичних фактів, вибіркового запам'ятовування і сліпої віри у непомильність національних героїв.

"Після Польщі - так мені здається - вірити в московські ідеали може тільки останній дурень і останній негідник. На жаль, не знаю, яке враження справила Польща на народи СРСР і цілого табору".

Авжеж, колоніалізм приносить із собою добро: алкоголь, вогнепальну зброю, вчителів і дороги. Але дороги з часом руйнуються, знання виявляється пропагандою, а залишається завдана шкода - на покоління, на віки.

Партія регіонів уперто повторює історичний досвід Компартії, яким вона ішла після Жовтневої революції в Петрограді. Творців нинішнього режиму, якщо все це, боронь Боже, повториться, не дуже шкода - вони того заслужать.