Чергова річниця депортації: Берiя добре розумiв бажання Сталіна, й усе зробив блискавично. У "столипiнськi" вагони завантажили 180014 громадян (насправдi набагато бiльше), з них абсолютна бiльшiсть - малi дiти та старi. Ідеологія визвольного руху - знати правду, говорити правду, вимагати повернення на батькiвщину.

"А як же ті літні люди, які пережили тюрми та заслання, адже червоний прапор - символ їхньої особистої трагедії?" Сухий відповів у притаманному йому стилі: "Це їхні проблеми, якщо їх лякає червоний прапор, хай закриються в хаті й пересидять той страшний день 9 мая".

За Ющенка Україна перебувала між двома моделями - східноєвропейською та пострадянською, зараз ми скотилися до останньої. Період 1939-41 років ця модель не дуже любить. Адже початковий етап Другої світової є загарбницьким, коли СРСР провокує війни.

"Маленька людина" завжди винна в усьому в очах влади. Ми також виявилися винуватими через те, що залишилися в Києві і здалися на милість переможців. На вулицях почалися антирадянські вакханалії, їх проводили колишні радянські люди...

Дозвіл Верховної Ради знову розвішувати червоні прапори спокушає малих українців немалою мірою - так що було б ліпше, якби їй на шию повішено було харківські угоди і втоплено у глибині моря десь побіля Севастополя.

Шансів майже не було - і хто зможе засудити їх за те, що вони підготувалися до найгіршого? Комісар зняв з себе закривавлену гімнастерку, а солдати-євреї взяли в убитих товаришів-неєвреїв червоноармійські книжки. Там мій батько Юхим Айзенберг на все життя став Віктором Артемовим.

У нас не є можливим великий спільний міф перемоги. Від 1914 до 1945 тут насильницькою смертю загинули кожен другий чоловік і кожна четверта жінка. Українцям варто не "святкувати" перемогу. Достойніше і чесніше було б ушанувати пам'ять численних жертв.

Уся ця так звана "війна українців з українцями" почалася і тривала не з вини українців, з якої б сторони вони не стояли. Українці вбивали самі себе, перебуваючи в складі іноземних армій - російської, радянської, німецької, австрійської, польської...

325 років тому Варшава і Москва підписали "Вічний мир", поділивши Україну по Дніпру. Менш ніж через сторіччя поділили й саму Річ Посполиту. У 1939 році аналогічна доля спіткала також Річ Посполиту ІІ. Так само може бути і зараз - якщо Україна впаде, то чи не привалить вона і Польщу?

Моя мама мала носа з горбочком, як Роза, і сказала німцю, що це її сестра. Німецький офіцер нічого не сказав. Але одного разу він прибіг до нас дуже схвильований. Відчайдушно жестикулював й волав, вказуючи на Розу: "Гестапо! Гестапо! Юде! Ховать юде!".

Сімдесят років тому журнал "Український тиждень" з Праги писав про внутрішню політику та міжнародну ситуацію - скажімо про те, що на Західній Україні є 200 тисяч партизанів і Європа не матиме покою; скаржився на дорожнечу та непунктуальних читачів, які не поспішають поновити передплату...

"Аж тоді, 18 грудня 1943 року, через два з гаком місяці після призову і після участі в боях, батька було приведено до присяги. А його загиблі побратими, виходить, такої честі удостоєні не були, і Родіна залишилася їм нічим не зобов'язаною..." Із родинних спогадів про форсування Дніпра.

Йдеться не просто про політичний вплив Росії, Європи чи Туреччини. Мова про історичні цивілізаційні процеси, які не припиняють кардинально трансформувати світ, прискорюючись у процесі глобалізації. Вони втягують Україну до сфери свого цивілізаційного поля, продовжуючи її розривати.

Після повернення в СРСР остарбайтерів у радянському фільтраційному таборі чотири місяці мучили питаннями: "Чому виїхав?" "Чому працював у домі у німців?", "Чому не вчинив спроби втечі?", "Чому не надав перевагу самогубству?" (рос.)

...В Україні точиться боротьба між абсолютно несумісними історичними міфами. Якщо спростити, то боротьба йде між національною і радянсько-православно-слов'янською - або ж проросійською - міфологією...

Опромінені продовжували залишатися в строю. В 554-му окремому інжбаті таких було 170, в той час як командир батальойну і ротні "залишили частину після отримання опромінення". 2 липня 1986 року в батальойні почалося голодування на знак протесту... (рос.)

"Або ти українець, або комуніст! Або ти, блін, демократ, або комуніст! Або ти хочеш будувати незалежну державу, або ти - комуніст! Tertium non datur нікоґда! Що ми й бачимо. Підтвердилося - з комуністами не побудуєш нічого. Ось комуністи собі і будують - оці кучми, кравчуки...". Сьогодні день народження українського журналіста, дисидента і хіпі Сергія Набоки. Його життя було вічним змаганням за гідність, якої нам так часто бракує.

В національно-культурному відношенні Україна стане єдиною тоді, коли на Сході визнають героями Бандеру з Шухевичем, а на Заході - радянських полководців-українців Ватутіна та Малиновського. Має змінитися ще не одне покоління українців (рос.).

Націоналіст Йосип Пилипчак. Вояк УПА. 10 років таборів та 5 років заслання. Без права повернення на рідну землю. Його пам'ятають.

Місто було набито військами і військовою технікою, але ми легко об'їздили всі місця, де перебували поранені, отруєні газом й убиті. Я зрозумів, що кожен факт повинен бути аргументований. Рубана рана на спині - фотографія і текст на магнітофоні, труп - фотографія... (рос.)