Не люблю нинішню Україну. І не лише сьогоднішню державу - виплід безхребетної і тупої посткомуністичної еліти та рагульської маси... Хлопчаки, які волають "Україна для українців", нагадують мені дідусів на дискотеці... Текст Сашка Кривенка 1993 року.

Є підстави вважати, що після війни мій дідусь воював проти УПА, хоч напевно невідомо. Як я до цього ставлюся? Солдати УПА билися за Україну, за мою Україну, за її Незалежність! І я вклоняюся перед ними! Але й своїм Дідом я дуже пишаюсь.

Одна частина населення обох народів хотіла б бачити якийсь остаточний розв'язок, інша, натомість, бажає використати спомин про минуле, щоб загострити можливі непорозуміння та ненависть. Виникає запитання: навіщо це все? Чи може бути якась користь із цього "ювілейного" напруження?

Після приходу до влади Януковича ГПУ активно почала викликати на допити фігурантів "справи 9 березня 2001 року". Декого опитали, а дехто навіть не приймав виклики. Проте в ГПУ тим політв’язням, які відвідали їх, повідомили, що частина наших посправників уже померла...

У свідомість обивателя, який жив в часи глибокого застою, затурканого міфами про "дикий Захід" і "велику перемогу пролетаріатy" раптом увірвалася логічна думка: танцюючий на кістках борців і втоптуючий в бруд поезії дисидентів режим виявився імпотентом.

Замість примирення поляки форсували "розмирення". Скоро громадяни Польщі знатимуть, що українці - це різуни, убивці, посібники нацистів. Твоя бабуся була в Українському Червоному Хресті УПА? Вона вчинила геноцид. Таке розмирення не потрібне ні Україні, ні Польщі.

Серед усіх учасників війни виділялися особливо жорстокі карателі. Розпалена уява деяких істориків готова ототожнювати їх з національною психологією українців, поляків, німців чи росіян. В цьому нема правди. Це споконвічний метод нагнітання ненависті.

Нехай пан Колесніченко вчиться критично переосмислювати минулі і сучасні практики свого середовища. Тоді радо дам йому дозвіл на передрук моїх робіт. А поки не прийде те свято, хай продовжує займатися інтелектуальним злодійством.

Чи можна собі уявити, щоб у Москві знесли пам’ятник Юрію Довгорукому, чи у Лондоні адміралу Нельсону? Проте у Мерефі, що під Харковом, депутати від Партії Регіонів намагаються демонтувати символ власного міста – пам’ятник кошовому отаману війська Запорізького Іванові Сірку.

5 квітня 1919 р. у Мотронинському монастирі було проголошено Холодноярську Республіку. Це місце стало осередком українського повстанського руху проти загарбників (німецьких окупантів, російських "білих" і "червоних" інтервентів), який очолювали брати Чучупаки.

У Києві створено громадський комітет "Примирення між народами", який оприлюднив заяву про "Українсько-польське примирення". Комітет не стільки хоче розв’язати конкретну українсько-польську проблему, як закриває очі на реальність, зокрема події у Польщі, де агресивна риторика окремих польських чинників щодо України і українців не витримує жодної критики.

Питання "акції нищення поляків" - це не питання стосунків сучасної України з сучасною Республікою Польщею. Це внутрішньоукраїнське питання. Саме таким має бути український погляд на події 1943 року: передусім Волинь - територія України.

Сьогодні у Лондоні вдома знайшли мертвим політичного емігранта, відомого підприємця і політика Бориса Березовського. Ще буде сказано багато слів - ми ж публікуємо його покаяння, оприлюднене 26 лютого 2012 року у мережі Facebook...

Сьогодні уряди України і Польщі не мають ані юридичного, ані морального права розглядати питання взаємної відповідальності щодо подій на Волині 1943 року, оскільки на той час Україна не мала своєї державності, а лише виборювала незалежність.

Ми боїмося сьогодні всіх – ЮНЕСКО, невіруючих, чиновників, тільки чомусь не боїмося Бога. Аби жити у Царстві Бога, необхідно пізнати закони, Ним встановлені. І, звісно, ці заповіді вище всіх земних законів.

Суспільство може виробити імунітет до медіапродуктів, метою яких є відмовити наших співгромадян від відповідальності за спільне українське минуле і зробити вибір на користь безпроблемного неукраїнського минулого. Такого минулого ніколи не було, але знання про нього нам наполегливо нав'язують...

У Львові презентували нову книгу гарвардського професора – "Ідея Галичини. Історія і фантазія в габсбурзькій політичній культурі". Частини України й Польщі, що входили колись до "австрійської" Галичини, голосують зовсім не так, як інші терени цих країн.

Сучасним нуворишам Сталін теж потрібен - як приклад використання ефективного насильства для досягнення програмних цілей. Насилля замість права. Однак цей приклад не дає Януковичу і його бюрократії шанс на історичну легітимацію влади - для цього як мінімум потрібна історична програма розвитку країни. (рос)

Засновник Галицько-Волинської держави Роман Мстиславич розбив військо Андрія Боголюбського (першого великороса на історичній арені) - у полон було захоплено стільки суздальців, що їх продавали для викупу по 1/20 гривні.

Ми, нащадки, повинні прийняти героїзм і тих українців, які загинули в лавах Радянських військ, і тих, які боролися за незалежність у загонах УПА. Заради пам’яті всіх маємо створити єдине, толерантне суспільство, яке не дозволить зухвалим провокаторам безкарно підбурювати до розбрату і національного конфлікту.