Нещодавно депутат Європарламенту від правлячої у Польщі партії "Право і справедливість" Ришард Чарнецький дозволив собі на профілі в Twitter недружній випад на адресу України. Приводом став 1000-літній ювілей "здобуття" Києва Болеславом Хоробрим.

Цього року виповнюється 80 років Карпатської України. Так-так, цього, бо Карпатська Україна не була "одноденною державою", як люблять повторювати (думаючи, що українці повірять) деякі пропагандисти. Перший автономний уряд Карпатської України затверджений 13 жовтня 1938 року.

Доля українських архівів постійно перебувала десь на периферії уваги більшості громадян і виходила на перший план лише при необхідності: підтвердити стаж роботи, родинні зв’язки, провести пошук предків тощо.

Вже друге століття життя показує тенденцію, яку я чув від галичан: з Вас почали, а Нами закушували. З моєю позицією погодився нарешті Джон-Павло Химка, канадський дослідник Голокосту у Львові. Нарешті, коли на конференції в Берліні і після неї я запитав істориків: чи був би Голокост в Україні, як би не німецька нацистська ідеологія та агресія. Відповідали всі, запитання правильне, не був би!

Нещодавно стало відомим про прийняття Наказу Міністерства юстиції України "Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 19 листопада 2013 року № 2438/5", яким значно звужуються права користувачів щодо копіювання архівних документів. Ці зміни забороняють копіювання майже усіх документів Національного архівного фонду, а щонайменше створених раніше за початок ХХ століття.

У молодіжних аудиторіях, з якими часом маю приємність спілкуватися, люблю проводити один простий експеримент: запитую, хто такий Володимир Щербицький. Молоді люди часто не можуть відповісти, в залі переважно піднімається кілька невпевнених рук. А це ж людина, яка керувала Україною майже 20 років! Він був на верхівці української радянської влади, обіймав посаду першого секретаря ЦК КПУ.

Після перемоги хорватських футболістів над російськими, а також резонансного "Слава Україні!" від Домагоя Віди український сегмент соцмереж захлиснула нова хвиля "хорватоманії".

28 червня Міністр Культури і дворазовий голос Майдану Євген Нищук оприлюднив результати архітектурного конкурсу. Публіці показали проект-переможець Музею Майдану. Він сподобався не всім. Чи журі не помилилося з вибором?

Промова голови Українського Товариства д-ра Григорія Купріяновича у Сагрині на урочистостях за участю Президента України Петра Порошенка, присвячених вшануванню пам’яті українських православних жертв, котрі загинули 10 березня 1944 р. у Сагрині з рук відділів Армії Крайової.

Уже у квітні події набули значно ширшого розмаху. Напади на українські села відбувалися на території п’яти з одинадцяти повітів Волинського воєводства: в Дубенському, Костопільському, Ковельському, Луцькому та Сарненському.

Президент США зустрічається з північнокорейським лідером Ким Чен Ином і не хоче бачитися з польським президентом Анджеєм Дудою. Польська правляча партія цілилася по бандерівцях, а потрапила собі в таке місце, яке без латини краще не називати.

Я не знаю, як розв’язати ромське питання. Але я точно знаю, чого не може робити Українська держава. Вона не може толерувати, не кажу вже потай заохочувати, самодіяльне організоване насильство, якщо не хоче, щоб воно знесло її саму.

Іван Драч у 90-х кілька разів приїздив до Донецька. Ми, свідомі українці, розбудовували у цей час Товариство української мови, пізніше Народний рух, виборювали першу українську школу, проводили Стусівські читання, створювали першу незалежну українськомовну газету "Східний часопис", займались просвітництвом, доводили, що Донбас – це Україна...І постійно відбивалися від прискіпливої уваги КДБ та руйнівної роботи Донецького обкому КПУ.

На позір виглядає, що в протистоянні зіткнулися справжні науковці зі світовим ім’ям, які прагнуть реформ у науці та дбають про очищення своїх рядів від імітаторів, і загумінкові гуманітарії, що прикривають свою наукову неспроможність патріотичними гаслами та протистоять просуванню реформи, намагаючись законсервувати теперішній стан справ.

Новина про те, що «Мадрид починав перейменовувати вулиці, пов'язані з режимом Франко», зважаючи на процес декомунізації в Україні, є гарним запрошенням звернутися до іспанського досвіду демократизації громадського простору і, принагідно, розставити всі крапки над і щодо цього питання.

Господь Бог дає людині життя і кладе її на цей світ для того, щоби людина по своїй спроможності робила добро. Разом з дарунком життя та талантами, Господь надає також і випробування але тільки стільки, що Господь знає людина спосібна побороти. Люди падають інколи під випробуваннями не тому, що вони не в силі фізично перемогти, але тому, що вони себе не гартують і не наставляють силою своєї волі ці випробування побороти.

Сьогодні на Волині згадували і поминали людей із села поблизу Луцька – Гірка Полонка. Саме 75 років тому вони стали жертвами польсько-українського протистояння, відомого як "Друга польсько-українська війна". Польські історики пишучи про цей конфлікт називають його "різнею" і розповідають про міфічний "наказ командування УПА" про знищення польських сіл у липні 1943 року. Та насправді конфлікт розпочався ще задовго до цього, а саме із знищення українських сіл на Холмщині та Грубешівщині у 1942 році.

…Я знав Сашка коли йому було 20 років – від того часу, як нас познайомив Ігор Марков на розкопках у Крилосі. І знав після цього наступні 20: тобто половину його життя. Але для мене він не мінявся. Я бачу у ньому підлітка, десь між 15 і 17 роком життя. Якщо говорити про нього, то перше що мені приходить до голови: я не пам’ятаю його злим. П’яним пам’ятаю. Злим – ніколи. Кожний спогад про нього у мене викликає усмішку.

Багато хто серед нас і справді вважають Шевченка за філологічний курйоз. Їм це здається дивацтвом, курйозом: людина чудово знала по-російськи, могла писати ті самі вірші "общею" мовою, аж ось тобі — вперлася і писала по-хохлацькому... Шевченко є національний поет, і саме в цьому його сила.

Цьогорічний Марксів ювілей викликав величезний інтерес до постаті й творчого спадку мислителя у всьому світі. Україна не стала винятком. Одним із найпомітніших її проявів стала тогорічна ініціатива підготовки до публікації першого повноцінного україномовного видання «Капіталу». Як не дивно, дотепер якісно опубліковано цей епохальний текст не було — у 1920-1930-х роках його оприлюднювали лише частково, натомість післявоєнні видання не повторюють міжвоєнні, а є перекладами з російської.