Швейцарське видання Die SonntagsZeitung «сенсаційно» пише, що нинішній патріарх РПЦ Гундяєв «міг» у 1970-х роках шпигувати на користь СРСР у Женеві. Він не просто міг, а й був шпигуном КДБ

Підготовчі процеси до створення єдиної організації завершилися на середину 1928 року. Але сам об‘єднавчий з‘їзд вдалося провести лише на початку наступного року. Він відбувався 28 січня - 3 лютого в одному з готелів Відня на вулиці Канта

Справжнім культурним геройством в Україні за реакційних затхлих 70-тих років стала команда журналу "Всесвіт" на чолі з Дмитром Павличком, головним редактором. Який зробив за час свого керівництва "Всесвіт" справжнім проривом, дав дихати, показав неймовірний приклад професійності, відповідальності, високий рівень перекладів (чого зараз так часто не вистачає), об‘єднав тонкою художньою смужкою світла Україну із цивілізованим світлом

Мабуть, кожна держава світу має найвище звання, яким нагороджує своїх визначних людей. У Франції це Орден Почесного Леґіону, у Польщі — орден Білого Орла, у Великобританії — Хрест Вікторії і т.д. У нас, в Україні, як знаєте, Герой України. Цю відзнаку почали вручати аж на сьомому році Незалежности. Особі, яка відзначена званням Герой України вручається орден «Золота Зірка» або орден Держави. І як то водиться, в пострадянському суспільстві, з цією нагородою в Україні вийшла ціла закаламанція

Наче за велінням магічного жезла увесь майдан перед Верховною Радою клякнув на коліна і люди почали молитися. Це був якийсь магічний ритуал, описати який я не в змозі. Тисячі людей речтативом читали "Отче наш". Вони увірували, що Україна щойно воскресла

Не може бути, щоб Героями країни одночасно були і Бойко, і командир батальйону, який загинув, виводячі своїх морпіхів з оточення. Або-або. Або жива, здорова проросійська тварина, що кликала сюди Росію – або той хто загинув молодим, виправляючи наслідки дій попереднього

29 січня – річниця бою за ст. Крути, який був один з епізодів першої радянсько-української війни 1917–1918 рр. Завдяки тому, що у цьому бою загинули молоді українці, студенти і гімназисти, представники тогочасної політичної і культурної еліти (передусім маю на увазі родину Шульгіних) ми знаємо про нього досить багато. Місця, де були поховані розстріляні більшовиками вояки, стали справжніми символами величного подвигу, куди щороку люди несуть квіти і схиляють скорботно голови. Проте перед Крутами були інші бої, в яких так само гинула українська молодь. Однак про них ми знаємо значно менше

Найбільш значимий для моєї юності вірш Дмитра Павличка — "Долиною туман тече" (1965). По-перше, я пригадую, як мені, 14-річній, мама пояснювала, скільки там прихованих сенсів, знаків і натяків, які пропустив цензор. І це була наша велика таємниця, змова

Крутянець Микола Чижов працював помічником лікаря у київському головному військовому шпиталі, одночасно навчався в Українському народному університеті, був неодружений, записався до Студентського куреня, у бою пд Крутами потрапив у полон до більшовиків та був ними розстріляний. Похований 19 березня 1918 року на Аскольдові могилі. Його мама проживала у Києві на Кловській, 13. Є шанс, що в ГДА МОУ, у фонді Клінічного військового шпиталю збереглась особова справа Миколи Чижова з біографічними даними та фотографією

Останнім часом на адресу керівних управлінців УКУ посипались здивовані відгуки: «Як ви можете досі тримати в себе того Грицака? Хіба ж ви не розумієте, що він ганьбить УКУ?». Звичайно, можна було б обмежитися приватними відповідями і зайвий раз не травмувати душу нашого шанованого професора. Проте мені хочеться чесної розмови з українським суспільством, оскільки феномен остракізму щодо відомих людей став у нас щось надто вже популярним

Тези американського історика і письменника про те чому світовій спільноті важливо допомогти Україні здобути перемогу

Існують певні документальні розбіжності щодо точного дня народження Федора Павловича. 16 травня 1944 року, в анкеті для одержання «Хреста Симона Петлюри», Бульбенко зазначав, що народився 10 серпня 1896 року в селі Романково на Катеринославщині (тепер місто Кам’янське, Дніпропетровської області), але під час арешту в 1938 році, в анкеті він вказував вже 11 серпня

Ми живемо в страхітливі часи. Вони набагато жахливіші, ніж те, що пам’ятаю з часів румунсько-німецької окупації Одеси, коли був дитиною. Адже тепер інший рівень науково-технічного прогресу, і людство може загинути в одну мить. Це всі чудово розуміють, у тому числі демократичні країни світу, які дають нам зброю і кошти для бюджету, без яких в країні припиниться цивілізоване життя. Нам треба виживати і боротися на всіх фронтах – військовому, ідеологічному, економічному, культурному. Боротися за власну мову, родинну пам’ять, національну ідентичність.

Я не історик і не дивлюся на Бандеру як професійний історик. Я знаюся на іншому: зокрема, на історії філософії та філософії історії. Тому цей текст насправді не про Бандеру. Він про той загальний устрій історичної свідомості, без розуміння якого будь-які суперечки про Бандеру – професійні та непрофесійні, всередині України та з нашими зарубіжними співрозмовниками, включно зі свіжою полемікою навколо двох статей в Le Monde – завжди нагадуватимуть бої римських андабатів: гладіаторів, які билися наосліп, в шоломах без прорізів для очей. Спробуймо зняти ці шоломи

Національних героїв шанують не за вчинки, а за відомий конкретному поколінню образ цих вчинків. Якщо добре розбиратись у реальних вчинках історичних фігур бажання бути їхнім безоглядним фанатом, здебільшого, зникає. Дискусія навколо Бандери - це політична і світоглядна дискусія, частина процесу національного будівництва. Ми маємо її пережити. І головне - Москва має бути знищена. Бандера одобряє

Ярослав Грицак висловив незадоволення публікацією про Бандеру у "Le Monde". Але є одне але: мені не подобається уся стаття, яка повторює тези російської пропаганди про Бандеру. Втім, я не маю претензій до того, як журналіст відтворив сказане мною. Хіба дивуюся, чому з довгої розмови про Бандеру в минулому і в сьогоденні (яка, між іншим, відбулася ще десь влітку), той обрав лиш кілька рядків, дотичних до теми. Натомість Ярослав Грицак висловив претензії не до публікації в цілому, а до того, як її автор передав його слова

Як історик, добре розумію, що національна солідарність неможлива без національних міфів. Неправильне розуміння історії є підставою буття кожної нації. Тому то я не вважаю своїм обов’язком боротися проти кожного з них, особливо в умовах війни, коли Україні загрожує знищення. Я вибираю лише ті, які є токсичними. Культ Бандери у сучасній Україні, на мою думку, не є токсичним міфом

Навпаки, він зараз виконує важливу суспільну роль, бо є символом спротиву російській агресії

Пам'ятник в Києві був споруджений у 1954 р. Через 35 років після його загибелі. "Ювілей якийсь не дуже круглий", скажете Ви. І будете не праві. Тому, що ювілей-то був круглий, да не у Щорса. Щорс тут лише символ. Символ - "об'єднання" України з Росією. Такий же, як арка "Дружби народів" на Європейській площі.
Тому, що збудований цей вишукано-естетичний єзуїтсько продуманий символ не коли-небуть, а саме в 1954 р., в році "всенародного святкування" 300-річчя "воз'єднання" України самі знаєте з чим

Ось що таке насправді "красивий кінь і дядька з фуражкою в руці"

За офіційною версією Сергій Параджанов народився 9 січня, у Тбілісі, 99 років тому. Хоча, завдяки родині Івана Дзюби та Роману Балаяну, знаю: насправді трапилось це на два місяці раніше, 9 листопада 1923-го… У ті часи не поспішали реєструвати дитинку - хай піддужчає, це по-перше, а, по-друге, коли йдеться про хлопця - до армії закличуть на рік пізніше…

19(6) грудня 1917 року збори ченців Києво-Печерської Лаври, під головуванням архімандрита Климентія (Жеретієнка) та секретарюванням монаха Тертія підтримали Українську православну раду, визнали Центральну раду і вирішили спрямувати на українізацію церкви стільки коштів Лаври, скільки буде можливо