Два дні Третього Універсалу

За текст Третього Універсалу йшла серйозна боротьба. Сперечались за кожне речення. Сперечались майже як за статті Конституції України у червні 1996 року. Найбільш обговорюваними були питання приватної власності на землю та права національних меншин

Від редакції: "Історична правда" з люб'язного дозволу автора републікує з незначними змінами статтю Віталія Скальського з сайту "Цей день в історії".

Після Лютневої революції у Росії розпочався процес дезінтеграції імперії. Численні етнічні громади прагнули до самоорганізації та самовизначення. Українці, білоруси, поляки, фіни та інші угро-фіни, кримські татари, балтійські, кавказькі, сибірські та середньоазійські народи прагнули до власних національних структур.

Українці створили Українську Центральну Раду. Провели Всеукраїнський національний конгрес, військові, селянські, робітничі зʼїзди. Відновили свою діяльність старі та виникли нові етнічні політичні партії. Організували власну національну систему рад та виконавчих органів на чолі із Генеральним Секретаріатом. Подібні процеси відбувались серед усіх націй, що населяли колишню Російську імперію.

 
Український мітинг у Києві, березень 1917 року

Тимчасовий уряд Російської імперії намагався зупинити розпад держави. Були заборони військового зʼїзду, обіцянки вирішити національне питання на майбутніх Установчих зборах, відмови від переговорів та консультацій, невизнання національних органів самоврядування, пряме ігнорування нагальних національних потреб. Тимчасовий уряд не зміг подолати власний великоросійський шовінізм.

Тому, коли більшовики скинули Тимчасовий уряд національні громади, зокрема, українці не встали на його захист. В Україні більшовицький переворот сприйняли як внутрішньоросійську справу, яка України не стосувалась.

За кілька днів після більшовицького перевороту та їх спроби захопити владу у Києві стало зрозуміло, що стійкої влади немає, країною шириться анархія.

Потрібно було щось робити. Серед українських політиків виникла ідея проголосити Україну народною республікою. Настав час писати ІІІ Універсал.

 
Михайло Грушевський, 1 липня 1917 року

На 19 листопада було скликано засідання Генерального Секретаріату, а на 18 годину – позачергове засідання Малої Ради. Генеральні секретарі розглядали тільки одне питання – проект нового Універсалу. Однак, згоди не досягли. Було вирішено "проект помножити і знов докладно обговорити".

Але депутатів уже скликали. Вони очікували важливих повідомлень та проектів.

Перед засіданням відбувались збори двох фракцій – есерів та есдеків. На цих зборах депутати "виробляли" та обговорювали проект Універсалу.

Врешті засідання розпочалось із більш як тригодинною затримкою. Утім, текст Універсалу ще не був готовий.

Тоді слово отримав Микола Порш. Він розповідав про усі події, що відбувались у Києві впродовж кількох попередніх днів та й загалом про нестабільну ситуацію на українських теренах. Це була спроба затягнути час і утримати депутатів, поки генеральні секретарі та представники українських фракцій випрацюють проект Універсалу.

 
Член Української Центральної Ради Микола Порш

Довгої промови не витримав член Малої Ради від Обʼєднаної єврейської соціалістичної робітничої партії (фарейнікте) Моше Літваков. Він запитав доповідача – "з якої власне причини скликано ці надзвичайні збори". На допомогу Миколі Поршу прийшла його рідна фракція – українські соціал-демократи. Вони заявили, що готують важливу заяву, але генеральні секретарі просять про невелику перерву.

Голова Ради Михайло Грушевський оголосив перерву і водночас попросив українські фракції зібратись на нараду. Вироблення тексту Універсалу тривало.

Після перерви виявилось, що депутати від нацменшин розійшлись по домівках. Лишився лише один депутат – представник Польського демократичного централу Валерʼян Рудницький. А ухвалювати рішення про проголошення Української Народної Республіки якось не випадало без їх присутності.

Тож засідання було закрите. Нове призначили на наступний день. Відразу ж оголосили і порядок денний – ухвалення Універсалу.

О 12 годині засідання Малої Ради не розпочалось. У кулуарах тривало обговорення проекту Універсалу. Дебати точились буквально навколо кожного речення.

Спочатку представники меншостей були категорично проти проголошення УНР. Однак, підтиском аргументів погодились і розпочали постатейні правки.

Правлений варіант взялися обговорювати українські фракції. Дві основні проблеми, що викликали найбільші дискусії – право власності на землю та гарантії національно-персональної автономії.

 
Будівля Української Центральної Ради

Врешті о пів на десяту вечора засідання Малої Ради розпочалось. Воно було відкритим. На балконі зали засідань зібралось чимало глядачів.

Михайло Грушевський вийшов до трибуни та розпочав свою емоційну промову. По тому прочитав узгоджений текст Універсалу.

Голосували поіменно. Присутніх – 47. За – 42. Проти – 0. Утримались – 5 (Костянтин Кононенко та Михайло Балабанов з партії меншовиків, російські есери Йосип Скловський та С. Сараджев і член Польського демократичного централу Валерʼян Рудницький).

Третій Універсал ухвалено. Українська Народна Республіка проголошена! Центральна Рада стала повноцінним парламентом. Генеральний секретаріат – урядом. Україна отримала власну державність.

 
Плакат з текстом ІІІ Універсалу чотирма мовами - українською, російською, польською та їдиш









Радомир Мокрик: Чи можливий справедливий мир?

Тепер багато говорять про "справедливий мир". Хоча очевидно, що кожен вкладає в це поняття якесь власне уявлення. Справедливого миру не буде. Бо неможливо відшкодувати українцям те, що вчинили росіяни. Коли ми говоримо останніми тижнями про "мир", ми зазвичай чомусь говоримо про територіальні поступки України. Ми говоримо про корисні копалини. Але ми не говоримо про українських військовополонених. Ми не говоримо про викрадених дітей. Ігнорування цих питань залишить жахливе відчуття кривди в українців.

Остап Українець: Стійкість віртуального

Одні ключові союзники підтримують ворога, інші друзі досі кволі на рішучі рішення. Напередодні третьої річниці вторгнення ми знову зіткнулися з тривогою, що спиратися залишається лише на власні сили. Найближчим джерелом сили для нас тут має стати наш власний досвід, пам'ять про всі попередні випадки, коли ми не встояли - нагадування про те, наскільки страшні наслідки може мати наша зневіра сьогодні.

Сергій Громенко: Гірше, ніж злочин. Чому Росія почала велику війну з Україною

Повномасштабне вторгнення в Україну — фатальна помилка Кремля. Якби Володимир Путін знав, що не візьме Київ за три дні, він, напевно, не ризикнув би напасти. Однак і самим лише волюнтаризмом диктатора ситуацію не пояснити. Насправді велика війна стала підсумком внутрішніх процесів, які тривали в російській владі упродовж останніх 20 років. І без усвідомлення цього годі й сподіватися, що у Європі укладуть тривалий мир.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.