Щоденник Скотта: Крістофер хвицається навіть на колінах

Кліссолд був у Понтінга "моделлю" і вони вдвох лазили по айсбергах заради знімків. Наскільки можу судити, Понтінг зробив усе можливе, щоб убезпечити Кліссолда: дав йому свої кішки та льодоруб, але той, схоже, оступився після чергового "позування" і прокотився футів 12 по округлій поверхні криги, а тоді просто звалився з висоти шість футів на гострокутну стіну айсберга

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача"Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".


П'ятниця, 6 жовтня

Разом зі зростанням температури у хатині почалася легка відлига; краплини стікають по стінах і одна з них дісталася до мого щоденника, судячи зі сторінок. Струмені води вже зменшуються: якщо це і вся волога, що накопичилась за зиму, то її надзвичайно мало, а це свідчить про високу якість хатини. Навряд чи вологи ще багато, інакше плями були б значно більшими.

Вчора ретельно оглянув Єгу і дійшов до висновку, що толку з нього не буде; він заслабкий, щоб тягнути вантаж, і три тижні тут уже нічого не змінять. Важливо тверезо оцінювати факти і я вирішив залишити його тут – доведеться йти із дев'ятьма поні. Китаєць – дуже сумнівна одиниця і Джиммі Піґґ теж далеко не взірець, але інші семеро у гарній формі і муситимуть весь тягар важкої роботи звалити на себе.

Якщо ми втратимо когось іще, то доведеться покладатися на мотори, а тоді!.. що ж, лихо треба сприймати так само стійко, як і благо.

Приємно хоча б розуміти, що принаймні шість тварин у чудовому стані: Віктор, Сніппетс, Крістофер, Ноббі і Бонз у бездоганній формі, вони від природи сильні тварини гарної статури, і навіть малюк Майкл, хоч і не такий ставний, але у самому розквіті сил.

Сьогодні Вілсон, Отс, Черрі-Ґаррард і Крін пішли зі своїми поні до Гат-Пойнту; Отс нарешті подолав труднощі і дає раду з Крістофером. О п'ятій годині раптово задзвенів телефон (якийсь час тому Мірз проклав лінію, але зв'язку досі не було). За пару хвилин ми почули голоси: узріть! зв'язок установлено.

Я доволі довго говорив із Мірзом, а потім із Отсом. Воно-то нічого дивного, та все ж дивовижно в такому первісному краї говорити з товаришем, до якого 15 миль. Отс каже, що з поні немає клопотів; Крістофер трохи втомлений, але ж він тягнув найважчий вантаж.

Якщо зможемо підтримувати телефонний зв'язок, це буде величезною перевагою, особливо для Мірза наприкінці сезону.

 

Погода напрочуд нестійка; останні два дні вона була досить гарною, однак час від часу на нас налітали пориви вітру зі сніговими заметами, а сьогодні вночі вже хмарно і дуже похмуро.

Фотографічне шаленство у самому розпалі. Майстерність Понтінга вражає все більше, і його учні теж вдосконалюються день у день; майже всі ми вже назнімали гарних негативів. Дебенем і Райт подають найбільше надій, але Тейлор, Боверс і я також затямили тонкощі експозиції.

Субота, 7 жовтня

Ніби для того, щоб спростувати думки про свою нездарність, друг наш Єгу сьогодні весь ранок охоче тягнув, покрив 3,5 милі без зупинок, при чому поверхня була значно гіршою, ніж два дні тому. Коли зупинився, то був зовсім не втомлений.

Якщо продовжить у такому ж дусі, то його знову можна вважати в ділі; готуюсь видати йому і Китайцю 10-футові сани замість 12-футових. Багато від них чекати не варто, але, якщо працюватимуть, як зараз, то сякий-такий зиск із них буде.

Довгі веселі розмови із Гат-Пойнтом і, звісно ж, можливість обмінятися дотепами. Нам кажуть, що вчора вночі на Гат-Пойнті був вітер із заметами, тоді як у нас було тихо і сніжило; до нас вітер дійшов тільки сьогодні по обіді.

Неділя, 8 жовтня

Прекрасний деньок. Після служби всі розбрелись хто куди, усі поні працюють добре. Сходили з Понтінгом до торосів, зробили купу фотографій.

Все було гаразд, але вечір приніс великі турботи. Близько п'ятої години отримали телефонне повідомлення з Нельсонового іглу, що Кліссолд упав з айсберга і пошкодив спину. У три хвилини Боверс організував санний загін і, на щастя, Аткінсон був на місці, тож зміг долучитися.

 

Я пішов по суші, знайшов Понтінга сильно стривоженим, а Кліссолда – майже непритомним. В той час якраз поверталися поні з Гат-Пойнту, я підбіг до них і взяв одного про всяк випадок. Але інші опинилися на місці раніше, вони поклали пацієнта у спальник і хутко доправили додому.

Виявляється, Кліссолд був у Понтінга "моделлю" і вони вдвох лазили по айсбергах заради знімків. Наскільки можу судити, Понтінг зробив усе можливе, щоб убезпечити Кліссолда: дав йому свої кішки та льодоруб, але той, схоже, оступився після чергового "позування" і прокотився футів 12 по округлій поверхні криги, а тоді просто звалився з висоти шість футів на гострокутну стіну айсберга.

Він, мабуть, забив собі спину і голову; дістав контузію і, поза сумнівом, зазнав легкого струсу мозку. Перед тим, як знепритомніти, він скаржився на спину, а потім сильно стогнав, коли його несли до хатини. Прийшов до тями він десь через годину у хатині, очевидно, йому сильно болить.

Аткінсон і Вілсон вважають, що з ним нічого страшного, але його ще не оглянули, як годиться, та й він точно добряче налякався – це щонайменше. Мені й досі не спокійно. Аткінсон вколов пацієнту морфій і вночі наглядатиме за ним.

Біда не приходить одна і, коли Кліссолда занесли, я збагнув, що Тейлор поїхав на велосипеді до Голови Турка і вже запізнюється. Заспокоївся, коли почув, що через далекогляд у південній бухті видно дві постаті, що рухаються до нас, але за вечерею об'явився розпашілий Райт і повідомив, що Тейлор виснажився і залишився у південній бухті – хоче бренді та чогось гарячого.

Я подумав, що варто відправити ще один помічний загін, але, перш ніж вони встигли обійти мис, Тейлор показався на суші. Він був страшенно вимотаний.

Він, либонь, продовжував рухатись до мети ще довго після того, як здоровий глузд попередив, що треба розвертатися; із цією пригодою та з великим занепокоєнням щодо Кліссолда день вкрай неприємно добігає кінця.

 

Вівторок, 10 жовтня

Досі переймаюсь через Кліссолда. Дві ночі він переніс доволі добре, але рухатися все ще толком не може. Він неприродно дратівливий, але кажуть, що це симптом струсу.

Сьогодні зранку попросив їжі, а це хороший знак; а ще він допитувався, чи готується його санне спорядження. Щоб не засмучувати його, ми запевняли, що все буде готово, але насправді вкрай малоймовірно, що він зможе зайняти своє місце у програмі.

Мірз учора повернувся з Гат-Пойнту, злегка випередивши хуртовину. За пів години після його прибуття вона вже лютувала на всю міць. Він повідомив про ще одну втрату: у Дікого, одного з найкращих тягачів, з'явилися ті самі симптоми, які вже безліч разів окрадали нас; він промучився всю ніч і на ранок здох.

Вілсон вважає, що всьому виною хробак, який потрапляє у кров, а звідти у мозок. Все це дратує, але зневіра лишилася позаду. Будь що буде.

Пальці Форда гояться, але не надто швидко; ми доклали стільки зусиль і турбот, а на виході маємо двох хворих – тяжко це.

Погода жахлива, цього місяця я сподівався на краще. Станом на зараз було більше днів із вітром і заметами, ніж без. Це погано відбивається на заняттях з поні.

 

П'ятниця, 13 жовтня

За останні три дні обом нашим інвалідам помітно покращало. З великими труднощами, але нутрощі Кліссолда знову запрацювали; у нього швидко поліпшується настрій і зменшується чутливість до болю.

Він і далі вірить, що буде готовий долучитися до відділу на моторових санях, але Аткінсон каже, що про це і мови бути не може. Мені вистачить, якщо він одужає до того часу, коли ми вирушимо із поні.

Фордова рука два дні тому пішла на поправку і зберігає цей напрям. Аткінсон вважає, що за десять днів він готовий буде вирушити, але про руку треба буде ретельно дбати, аж поки погода не стане зовсім літньою.

Аж до сьогодні стояла негода, зараз же просто прекрасно. Цілий день ясне тепле сонце – таке тепле, що по обіді можна було просто сидіти просто неба, а працювати з фотографією було суцільне задоволення.

Поні поводяться добре, за окремими винятками. З Віктором тепер легко дати раду – все завдяки терпінню Боверса. Китаєць крокує дуже твердо – він зовсім не така шкапа, якою здавався. Хода в нього повільна, що може бути клопотом, але за гарної погоди це не матиме значення, аби тільки він ішов твердо.

Найбільше клопотів із Крістофером. Із ним весело, поки нічого не трапляється, але я все побоююсь, що він когось хвицне або вкусить. Цікаво, що він цілком сумирний на прогулянках, під час верхової їзди та у стайні, але варто тільки замайоріти на обрії саням, як в нього ніби вселяються біси: він брикається і кусається, свідомо намагаючись заподіяти шкоди.

 

Здається, що задача запрягти його не спрощується, а ускладнюється; останні два рази його довелося повалити, бо навіть на трьох ногах він зовсім некерований. Отс, Боверс і Антон оточують бестію і зв'язують їй одну передню ногу, а потім Отс натягує посторонки, поки голову поні тримають з двох боків; звір блискавично розвертається, аж копита злітають в повітря.

Так воно триває, поки тварина трохи не втомиться і в людей не з'явиться краща нагода. Але, як я вже згадував, останні два рази це тривало так довго, що Отсу довелося прискорити справу, прив'язавши коротку мотузку до другої передньої ноги і поваливши звіра, коли той на нього накинувся.

Але навіть на колінах він продовжує хвицатися, його проворні задні ноги можуть будь-якої миті злетіти вгору. Коли він таки опиняється у запрязі і робить перші кроки на трьох ногах, тоді вже все гаразд і можна четверту ногу відпускати.

Принаймні все було гаразд до сьогодні, коли розігралася справжня кумедія. Він ішов собі сумирно із Отсом, коли це раптом його налякав собака; він задер голову, вирвав повід у Отса з рук і помчав геть.

Про сліпий страх тут не йдеться, адже, щойно він вирвався на волю, то негайно почав систематично звільнятися від вантажу. Спершу він різко крутонувся і тим успішно скинув два тюки сіна; тоді зауважив інші сани і кинувся до них.

Вони заледве встигли ухилитися: надто очевидним був його ярий намір – зітнутися своїм вантажем з якимсь іншим поні та саньми, щоб звільнитися від нього. Двічі чи тричі він із цим задумом кидався на Боверса, а потім на Кіогана, при чому далеко не відходив, а одразу мчав до них з вищиреними зубами та хвицав навсібіч.

На цей час тут уже почав збиратися люд; спершу один, а потім і другий успішно на ходу застрибнули на сани, і врешті-решт на них опинилися Отс, Боверс, Нельсон та Аткінсон.

 

Поні спробував позбутися цього людського тягаря, як позбувся тюків із сіном, і йому таки вдалося силою скинути Аткінсона, але решта уперлася п'ятами у сніг і врешті-решт малий негідник зморився. Навіть тут він ще огризався на всіх, хто наближався до його повода, і минув ще якийсь час, перш ніж Отс зміг його повести.

Така от оповідь про Крістофера. Я неймовірно радий, що таких, як він, у нас більше нема. Ці викрутаси обіцяють немало клопоту в майбутньому, але, думаю, дещиця пухкого снігу на Бар'єрі стане найкращими ліками.

Е.Р. Еванс та Ґран повернуться сьогодні ввечері. Про це нас сповістили телефоном, так само, як і про те, що Мірз вирушив у свою першу ходку до Кутового табору. Еванс каже, що той узяв вісім мішків корму, і що собаки побігли в чудовому темпі.

Незважаючи на негоду, Еванс зумів завершити топографічне обстеження до Гат-Пойнту. Очевидно, працював він із великою обережністю, тому робота його буде дуже корисна.

Неділя, 15 жовтня

Обоє наші інваліди поволі поправляються. Кліссолд уже дві ночі тримається добре без допомоги ліків і знову в гарному настрої, спина в нього більше не болить.

Вже явно теплішає і в останні три дні стояла ясна погода. Термометр стоїть всього на градус-два нижче нуля, а повітря напрочуд лагідне. Всі важливі приготування завершені, а поні міцнішають день у день.

Кліссолда в ролі кухаря замінили Гупер і Лешлі; приємно, що і хліб, і різноманітні страви анітрохи не погіршали. Прекрасно мати людей, які відмовляються схилятися перед труднощами.

 

Вівторок, 17 жовтня

Все йде шкереберть; із поні все гаразд. Тварини швидко набирають форму, навіть Єгу, хоча я давно вже покинув на нього сподіватися. Сьогодні збиралися вивезти мотори на крижину.

Через замети дорога зовсім нерівна, і в перших і найкращих наших саней зіскочив ланцюг; його поставили на місце і машина рушила далі, але, трохи не дотягнувши до крижини, сани наткнулися на торос і круто здійняли передок, від чого ланцюг знову злетів з зірочки.

Цього разу, на жаль, у найвідповідальнішу мить Дей послизнувся і мимоволі натиснув на газ. Двигун завівся, але під задньою віссю з'явилася лиховісна цівка мастила, і обстеження показало, що кожух осі (алюмінієвий) тріснув.

Кожух розібрали і перенесли до хатини; можливо, його й можна полагодити, але час тисне. Все це свідчить про те, що нам треба більше досвіду і робітень.

 

Я потайки переконаний, що від моторів багато толку не буде, хоча донині з ними ще не трапилось нічого такого, чого не можна було б уникнути. Трошки більше обачності та завбачливості – і вони стануть безцінними союзниками. Біда в тому, що ніхто вже в це не повірить, якщо мотори нас підведуть.

О 8 ранку в понеділок Мірз повернувся з Кутового табору, а в обід сповістив нас про це по телефону. Схоже, йшов він у гарному темпі, що стосовно собак дуже обнадійливо. Шістдесят географічних миль за два дні та одну ніч – це дуже добре, кращого годі й бажати.

Довелось сказати Кліссолду, на його превеликий жаль, що він не зможе долучитися до моторового відділу. Втім, він поступово одужує і, думаю, коли ми відправлятимемось із поні, буде вже цілком здоровий. Гупер замінить його з моторами. Я дуже зайнятий писаниною та дрібними приготуваннями.

Два дні дув північний вітер – дуже незвичне явище; вчора він дув з SE, сила 8, темп. -16º [-26,7ºC], аж ось північний вітер, сила 4, темп. -6º [-21,1ºC]. Це тривало кілька годин – дивне метеорологічне поєднання. Схоже, всі цілком певні, що далі надійде південна хуртовина.

Середа, 18 жовтня

Нас накрила південна хуртовина. Сніг стоїть стіною.

Детальне обстеження кожуха осі показало, що його можна полагодити. Схоже, цю штуку можна зробити добротною, міцною. Вчора Тейлор і Дебенем вирушили до мису Ройдза, щоб провести там ніч-другу.

Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.


Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.


Приємного читання!


N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.






Ігор Кулик: (Не)досліджена тема Революції Гідності – нове "прочитання" студентською молоддю!

Всеукраїнський конкурс наукових студентських робіт на тему Революції Гідності на честь Героя України Сергія Кемського започаткував і проводить Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності та громадська організація "Родина Героїв Небесної Сотні".

Володимир Стецик: День, коли все змінилося

Суперечки про скільки днів війні повертають мене до давнього запитання: а що було до 20 лютого 2014? Коли росіяни почали по-справжньому воювати з Україною? Ще в серпні 1991 року? З моменту виникнення московського князівства, чи 20 років тому, коли кремль остаточно відчув, що втрачає Україну?

Юрій Юзич: Сотники Армії УНР із Куп’янська

В Армії УНР воювало щонайменше 6-ро старшин (офіцерів), уродженців Куп'янська.

Ігор Бігун: Пам’яті дослідника та популяризатора УПА Владислава Сапи

4 листопада раптово та передчасно помер мій приятель та однодумець, невтомний дослідник і популяризатор історії Української повстанської армії Владислав Сапа. Йому було лише 32 роки — народився 1 травня 1992-го.