Ушаков чи Говард? Про історичну пам'ять Херсона

Ім'я Ушакова - це сталінська модель Російської імперії. Зберігаючи сталінський імперський топонім, ми поза волею зберігаємо сталінські імперські міфи

 

Деякий час тому я підняв питання про доцільність повернення центральному проспекту Херсона імені Джона Говарда.

З 1947 року цей проспект носить ім'я Ушакова.

Навколо Федора Федоровича Ушакова створено безліч радянських міфів. У Херсоні їх особливо багато.

Живуть міфи про те, що Ушаков будував кораблі в нашому місті, рятував херсонців від чуми. Іноді навіть чую, що Ушаков будував Херсон. Все це вигадки радянських пропагандистів. Саме, радянських.

Нагадаю, що місцеве самоврядування Херсона в той час, коли воно було відносно вільним, тобто до комуністичного перевороту, назвало одну з центральних вулиць нашого міста на честь англійського філантропа Джона Говарда.

У нашому місті, не найкращому і не передовому, був створений культ шанування Джона Говарда, дивака-англійця, який приїхав до нашого міста наприкінці XVIII століття і помер, рятуючи херсонців.

Через приблизно років тридцять - сорок після смерті Говарда (!) херсонці зібрали гроші і побудували обеліск в його честь.

Обеліск, на щастя, зберігся.

 

Потім, ще через років сімдесят (!) назвали в його честь вулицю. Ім'я цієї вулиці (Говардівська) старожили називали ще навіть на початку 90-х років ХХ століття замість проспекту Ушакова (що зовсім дивно).

Це справжній народний культ особистості. Його радянські комуністи спробували знищити.

І вулицю Говардівську в 1947 році переназвали на честь адмірала Ушакова. До цього Ушакова мало хто пам'ятав в нашому місті, знав і шанував в Херсоні. Ушаков був радянської вигадкою. Навіть пам'ятник Ушакову ліпили не з вигляду справжнього Ушакова, а з актора, який грав його роль в однойменному радянському фільмі.

Про цю байку люблять розповісти херсонські краєзнавці: автор скульптури Ушакова приніс ескіз тодішньому першому секретарю обкому. І той розкричався, мовляв, що Ви мені принесли! Кожна радянська людина знає, як виглядає справжній Ушаков - як лауреат сталінської премії артист Іван Пєрєвєрзєв. Довелося скульптору переробляти адмірала.

І, тепер, найголовніше: ім'я Ушакова з'явилося в 1947 році на карті Херсона невипадково.

Саме в цей період в СРСР перемогла концепція відродження російської імперської величі.

Цілком зрозуміло, що ім'я Ушакова - це сталінська модель Російської імперії. Зберігаючи сталінський імперський топонім, ми поза волею зберігаємо сталінські імперські міфи.

На жаль, сьогодні ім'я Ушакова стало ще одним з центральних постатей так званого "русского мира".

Мощі Ушакова
Мощі Ушакова

Ушаков канонізований Російською православною церквою. Останки його тіла відкопали і постійно тягають на військово-морські свята в Росії.

Шматки його тіла постійно приймають якісь військові паради в Росії.

Я думаю, що настав час повернути Херсону його справжній історичний топонім - вулицю Говардівську.

Радомир Мокрик: Чи можливий справедливий мир?

Тепер багато говорять про "справедливий мир". Хоча очевидно, що кожен вкладає в це поняття якесь власне уявлення. Справедливого миру не буде. Бо неможливо відшкодувати українцям те, що вчинили росіяни. Коли ми говоримо останніми тижнями про "мир", ми зазвичай чомусь говоримо про територіальні поступки України. Ми говоримо про корисні копалини. Але ми не говоримо про українських військовополонених. Ми не говоримо про викрадених дітей. Ігнорування цих питань залишить жахливе відчуття кривди в українців.

Остап Українець: Стійкість віртуального

Одні ключові союзники підтримують ворога, інші друзі досі кволі на рішучі рішення. Напередодні третьої річниці вторгнення ми знову зіткнулися з тривогою, що спиратися залишається лише на власні сили. Найближчим джерелом сили для нас тут має стати наш власний досвід, пам'ять про всі попередні випадки, коли ми не встояли - нагадування про те, наскільки страшні наслідки може мати наша зневіра сьогодні.

Сергій Громенко: Гірше, ніж злочин. Чому Росія почала велику війну з Україною

Повномасштабне вторгнення в Україну — фатальна помилка Кремля. Якби Володимир Путін знав, що не візьме Київ за три дні, він, напевно, не ризикнув би напасти. Однак і самим лише волюнтаризмом диктатора ситуацію не пояснити. Насправді велика війна стала підсумком внутрішніх процесів, які тривали в російській владі упродовж останніх 20 років. І без усвідомлення цього годі й сподіватися, що у Європі укладуть тривалий мир.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.