Щоденник Скотта: вперше в сезоні запустили кулю

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі. 

Із люб'язного дозволу перекладача"Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".

Четвер, 10 серпня.

Останнім часом майже не було чого записувати, а моя ручка була зайнята попередніми записами.

Погода стояла помірно гарна і, як і раніше, цілковито незбагненна. Вітер здіймався і за ясного неба, і за хмарного; був порив у вівторок, але бурею так і не став; він налетів без попередження, а те, що ми вважали за попередження, виявилося безглуздям. Правда в тому, що треба бути завжди готовим до вітру і ніколи його не чекати.

Денне світло успішно просувається. Дей встановив у вікні додаткову стулку і світло вперше пробилося через потрійне скло. З цим приладом всередині вікна збирається дуже мало криги.

Поні всі цілком здорові, але схильні спричиняти клопоти: спокійні звірі ні сіло ні впало починають викидати коники. Китаєць і досі брикається і вищить ночами. Антон припускає, що так він намагається зігрітися, і щось у цьому таки є.

Коли він їсть сніг, то зазвичай хапає забагато і одразу ковтає; за ним кумедно спостерігати, бо, коли сніг починає морозити його зсередини, він шаркає всіма чотирма ногами і приймає страдницький, ображений вигляд; однак, щойно сніг розтане, він знову хапає його повен рот.

Інші поні або беруть сніг меншими шматками або чекають, поки більші розтануть на язиці – це теж супроводжується смішними гримасами. Віктор і Сніппетс – глодуни. Вони глодають весь час, коли дошка яслів на місці, але після годування її одразу прибирають, тож їм лишається тільки марно шукати чогось, у що можна вчепитися зубами.

Бонз став брикатися ночами без видимої причини. Він завзято гупає по задній стінці свого стійла; ми покрили дошки кількома шарами мішковини, тож принаймні шум вилікували, якщо вже не звичку. Найбільше в цих вибриках дратує те, що вони можуть завдати шкоди самим поні.

Радий повідомити, що всі воші зникли; остаточну звитягу здобули за допомогою дуже простого засобу: заражених поні мили водою, у якій замочували тютюн. Отс бачив, що такий відвар успішно застосовували на армійських конях. Результат тим приємніший, що в нас закінчились усі хімікати, призначені для тієї-таки мети.

Я остаточно розподілив поні для південної мандрівки, нові погоничі візьмуться до справи з 1 вересня. Вони постійно вправлятимуться з тваринами, щоб якнайкраще їх пізнати. Такий порядок має багато очевидних переваг. Розподіл наступний:

Боверс – Віктор;

Еванс (п.о.) – Снетчер;

Вілсон – Ноббі;

Крін – Бонз;

Аткінсон – Єгу;

Кіоган – Джиммі Піґґ;

Райт – Китаєць;

Отс – Крістофер;

Черрі-Гаррард – Майкл;

Я і Отс – Сніппетс.

Сімпсон і Боверс вчора вперше в сезоні запустили кулю. Вона піднімалася за південним вітром, але десь на 100 футах чи й нижче вирівнялась і наступні футів 300-400 піднімалася по прямій, а після того знову полетіла у південному напрямку просто понад островом Разорбек.

Усе ніби йшло добре; нитка напнулася, коли її натягнули, а потім обвисла, – все, як і має бути. Вела вона навпростець до Разорбека милі дві з гаком, але за кількасот ярдів до острова уривалась. Намагаючись знайти решту нитки, шукачі обійшли весь острів, але безрезультатно. Майже те саме сталося і після минулого запуску, варто з'ясувати причину.

Дуже цікаво, що неподалік від нас угорі постійно є струмені повітря, що рухаються на південь.

Партія Крозьє ще не зовсім в порядку, в них страшенно болять ноги, є також і інші ознаки надриву. Однак це майже не стосується Боверса: як би він не почувався, а все одно зі звичною бадьорістю відправився на пошуки кулі.

Вчора на обідній прогулянці побачив прекрасне видовище: повний місяць яскраво світив у точці, прямо протилежній напівзгаслим сутінкам, тож айсберги з одного боку заливало жовте місячне сяйво, а з іншого – блідо-біле денне світло.

Перший бік здавався позолоченим, тоді як розсіяне денне світло забарвило другий бік у глибокий холодний зеленувато-синій колір: контраст видався разюче прекрасний.

П'ятниця, 11 серпня.

Вночі надійшла довгоочікувана хуртовина; вона й досі сильно б'є і наносить замети.

Вчора ввечері Отс дав другу лекцію про роботу з кіньми. Говорив стисло і по ділу. "Гарним конярем не народжуються, а стають", – такий його вирок. "Коні взагалі не здатні до раціонального мислення, але мають блискучу пам'ять"; картинки та звуки викликають із пам'яті обставини, за яких вони їх уже бачили та чули раніше.

Нема сенсу кричати на коня: шанси десять до одного, що він вирішить, ніби сталася якась біда, збудиться і сам наробить біди. Сміховинно, коли вершник тпрукає на гарцюючого коня. "Я це точно знаю, – каже Вояка, – бо я й сам так робив". Також слід пам'ятати, що гучна розмова з одним конем може збентежити інших. Важливо залишатись твердим і спокійним.

Пам'ять коня, пояснив Вояка, попереджає його про прийдешні події. У приклад він навів мисливських та скакових коней, які відмовляються від їжі та іншими способами виявляють знервованість перед подіями, до яких їх готують; саме тому треба докладати усіх зусиль, щоб тварини у таборі зберігали спокій. Попони слід вдягати негайно після зупинки і не знімати їх до останньої миті перед виходом.

Лектор дав ще кілька вказівок щодо поводження з кіньми і перейшов до того, що можна покращити у зимовій підготовці стайні. Корисно було б зробити для кожної тварини просторі стійла і застелити їх соломою, щоб поні могли лягти.

Деякі з них лягають, але рідко довше, ніж на 10 хвилин: Вояка вважає, що їм надто холодно на землі. Він каже, що розумно буде підстригти тварин до настання зими [Мається на увазі календарна англійська зима – антарктичне літо]. Сумнівається у доцільності вичісування.

Перейшов до покращень, які готуються для прийдешньої мандрівки: шаньок [Шанька – торбина для годівлі коней в дорозі], кілків та попон. Пропонує перев'язати ноги усім поні. Насамкінець він почав говорити на складну тему снігової сліпоти та м'яких поверхонь: для першої проблеми пропонує пофарбувати чуби, які виросли вже досить довгими.

Отс ніколи не відмовляє собі в задоволенні завершити обговорення веселою побрехенькою. Вчорашня оповідка довела нас до реготу, але, на жаль, друкувати таке ніяк не можна! Все обговорення присвятили виключно останній темі лекції, сніговій сліпоті: пофарбувати чуби явно замало, наразі найкраща пропозиція – додати сонцезахисний чепчик замість шор, а ще краще – зробити козирок над очима, прикріплений до наголо́вача [Наголовач – ремінь на потилиці коня, одразу за вухами; тримає вуздечку на голові].

Думаю, залагодити це буде нескладно, значно серйознішою є проблема снігоступів. Останнім часом ми багато про це думали, а петті-офіцер Еванс робив пробне взуття для Снетчера, ґрунтуючись на смутних спогадах про взуття для покосу газону.

Окрім проблеми з формою взуття, виникає також питання, як його кріпити. З обох пунктів вчора ввечері винесли купу пропозицій, і обговорення помітно прояснило ситуацію.

Думаю, врешті-решт найкращими виявляться злегка вдосконалені нинішні ґратчасті снігоступи, змайстровані за принципом ракетки. Єдиний їхній недолік у тому, що вони призначені для дуже м'якого снігу і занадто великі для Бар'єра; через це на твердих ділянках вони будуть перенапружуватись.

Альтернатива цьому – довести до досконалості взуття для покосу газону, яке являє собою ніщо інше, як жорсткий мішок понад копитом.

Можливо, зробимо і такі, і такі: перші для спокійних тварин, другі для більш бентежних. Переконаний, що це питання першорядної ваги.

Понеділок, 14 серпня.

Після відносно короткого шторму у п'ятницю, коли за температури -30º вітер дув 50 миль на годину, настали два відрадно тихі дні, і все вказує на те, що сьогодні буде й третій. У такі дні впродовж трьох-чотирьох годин в обід маємо вже досить гарне освітлення, яке радує і людей, і звірів.

Поні такі задоволені, що за найменшої нагоди кидають погоничів і чвалають геть, високо задираючи хвіст і копита. Собаки не менш радісні, їм тепер дістається більше вправ, ніж можна було дозволити в темряві. Як я вже відзначав раніше, двох гренландських псів узяв на себе Кліссолд.

Зараз він займається із ними та з вожаком, якого позичає у Мірза, зазвичай це Маленькі Ноги. У суботу сани перевернулися коло припливної тріщини; Кліссолд залишився на снігу, а упряжка зникла вдалині.

Ноги пізніше прогриз збрую і повернувся, а інших зрештою знайшли за дві милі, де вони "врізались" у торос. Вчора Кліссолд узяв ту саму упряжку до мису Ройдза; за дві години вони повернулися із вантажем приблизно 100 фунтів на собаку.

Це був би чудовий показник навіть для найкращих псів, а враховуючи, що Мірз проголосив цих двох нездарами, Кліссолд заслуговує на велику похвалу.

Вчора дуже успішно запустили кулю: вона пролетіла чотири милі, перш ніж від'єднатися, а прилад упав без парашута. Шукачі йшли на північ за ниткою десь 2,5 милі, а тоді вона повернула і ярдів за 30 пішла назад паралельно сама собі. Прилад знайшли неушкодженим і з належними записами.

Останнім часом Нельсон часто буває назовні. Він зробив ряд замірів температур на різних глибинах і, хай його результати і скудні, але вони надзвичайно точні; працює він із великою науковою ретельністю, такою необхідною в цій роботі, і ти розумієш, що він один із тих небагатьох, хто справді на цьому знається. Вчора за допомогою Аткінсона та Черрі-Гаррарда він витягнув свій перший вилов із дна.

У Аткінсона є особистий інтерес у цій роботі. Він і сам видає чудові результати: уже відкрив у тюленів нові види паразитів і намагається співставити їх із подібними відкриттями у риб, сподіваючись визначити їхній повний життєвий цикл у первинних і вторинних хазяях.

Але хазяями можуть бути не тільки риби, але й молюски та інші істоти, якими вони харчуються, тож улови Нельсона відкривають Аткінсону нові ниви. У цих регіонах колообіг життя в його вищих формах відносно простий, що особливо обнадійливо для паразитолога.

Гуляти в обід вже стало приємно; у цьому напівсвітлі все прекрасне, а небо на півночі червоніє в міру того, як тьмяніє денне світло.

Вівторок, 15 серпня.

Прилад, знятий з кулі, показує, що піднявся на 2,5 милі, а температура на тій висоті всього на 5-6ºC менша, ніж на поверхні. Якщо, як можна собі уявити, цей шар простягається і понад Бар'єром, то там температура в ньому буде значно вищою, ніж на поверхні. Сімпсон припускає, що приземний шар повітря на Бар'єрі дуже холодний.

Ацетиленовий пальник раптово вийшов із ладу і в цю мить я вперше пишу під денним світлом.

Вчора в нашу колонію прибуло перше поповнення: Лессі [Лессі – англійське ім'я цієї собаки, російське ім'я – Сука] привела шістьох чи сімох цуценят, тримаємо сімейство у теплі та спокої у стайні.

Приємно відзначити, що наші юні руські налагодили чудові стосунки з усіма іншими; обидвоє вони тяжко працюють, у Антона роботи побільше. Димитрій розумніший і вже незлецьки говорить англійською. Обоє прекрасно уживаються з однокашниками і вчора ввечері забавно було спостерігати, як малюк Антон бешкетно напинає повстяну шапку на голову п.о. Евансу.

Райт вчора дав лекцію про радій.

Найцікавішою темою було, мабуть, перетворення радіоактивних елементів, яке натякає на ймовірність трансмутації металів; однак обговорення переважно точилося навколо того, який вплив відкриття радіоактивності має на фізику та хімію з точки зору походження матерії, на геологію – з точки зору внутрішнього жару Землі і на медицину – з точки зору її цілющих сил. Геологи та лікарі вбачали в ній мало користі, але, звісно, фізики просували свій "товар", чим пожвавлювали суперечку.

Четвер, 17 серпня.

Погода останнім часом неабияк люб'язна до нас, не маємо на неї жодних нарікань. Температура плаває постійно в районі -35º, вітру майже немає, а небо чисте і ясне. За такої погоди на вулиці видно довше трьох годин до і після опівдня, краєвид розкривається у повні, а барви неба завжди тендітні й гарні.

Сьогодні опівдні яскраве сонячне світло заливало Західні гори, вершину Еребуса і пару на ній: останнім часом хмара випарів навколо Еребуса помітно поважчала і набула фантастичної форми.

Куля стала щоденним заняттям. Вчора прилад віднайшли легко, але сьогодні нитка завела шукачів у гущину айсбергів і підняла на їхні гребні; потім шнурок знайшли за цими гребенями, і він повів до Наметового острова, далі до Неприступного, а далі знову до айсбергів.

Ніколи ще нитка не була такою невловимою. Коли запала темрява, шукачі натрапили на гарний слід, що вів до Разорбека: Боверс повернувся із надією.

Клята Лессі вбила весь свій виводок. Це її перше материнство, можливо, це теж відіграло роль. Поки бідолашні малята ще були живі, вона постійно покидала їх, а повертаючись, то топталась по них, то лягала на них, поки не лишилось жодного. Страшенно прикро.

З наближенням денного світла усі зайняті, як ніколи. Приємно бачити, як навколо робиться стільки роботи.

П'ятниця, 18 серпня.

Вчора Аткінсон прочитав лекцію про цингу. Говорив повільно і ясно, а от сама хвороба зовсім не ясна. Він стисло переповів історію хвороби та згадав про ліки, якими віддавна користуються на флоті.

Детально описав симптоми. Душевне пригнічення, слабкість, втрата свідомості, петахія, синюшні плями, кровоточивість ясен, ураження тканин, набряки і навіть гірше. Далі перейшов до деяких усталених теорій та ліків, які використовуються згідно з цими теоріями.

Ральф найближче підійшов до істини, коли виявив зменшення хлору та лужності сечі. Сер Алмрот Райт, на думку Аткінсона, досягнув істини, коли виявив підвищену кислотність крові – кислотну інтоксикацію – методами, що стали доступні тільки зовсім недавно.

Цей стан кислотності пов'язаний із двома солями – гідрокарбонатом натрію та гідрофосфатом натрію; вони спричиняють видимі симптоми та інфільтрацію жиру в органах, що призводить до послаблення серцевої діяльності.

Було описано метод виділення та перевірки сироватки пацієнта (титрування, колориметричний метод вимірювання відсотку вмісту речовин у розчині), а також перевірку нормального або наднормального розчину лакмусовим папірцем. При такому аналізі звичайна здорова людина має показник 30-50, а хворий на цингу – 90.

Лактат натрію підвищує лужність крові, хоча й в дуже незначних межах, і це єдиний запропонований хімічний засіб лікування.

З діагнозом розібрались, але зовсім не наблизились до розуміння його причин, способів профілактики та лікування. Насправді ми в цьому питанні взагалі заледве зрушили з місця, але лектор перейшов далі до обговорення його практичної сторони.

Якщо стисло, первинною причиною він вважає зіпсовану їжу, але вторинні або додаткові причини можуть мати навіть більший вплив на розвиток хвороби. Вогкість, холод, перенапруження, затхле повітря, погане світло – фактично, будь-які умови, що не сприяють нормальному здоровому існуванню.

Ліки – просто змінити ці умови на краще. З точки зору дієти, найкращим цілющим засобом будуть свіжі овочі; лектор має сумніви щодо свіжого м'яса, але визнав, що в полярному кліматі і від нього може бути толк; лаймовий сік корисний, тільки якщо пити його постійно.

Він побіжно згадав відносну цінність різних овочів та висловив сумнів щодо тих, які містять забагато фосфатів, як, наприклад, сочевиця. Знову повернувся до теорії: пов'язав причину кислотності із дією бактерій та говорив про можливість інфекції в епідемічній формі.

Вілсон, очевидно, не поспішає погодитися із теорією "кислотної інтоксикації"; його позиція радше "не доведено". Його зауваги, як завжди, були надзвичайно тверезі і практичні. Він довів важливість свіжого м'яса у полярних регіонах.

Здається, що зараз цинга нам не загрожує, та все ж після досвіду на "Дискавері" ми знаємо напевне: коли йдеться про стримання цієї хвороби, навіть найбільший клопіт виправданий і навіть найменша пересторога вагома. Відповідно, вчорашній вечір ми не змарнували.

Ми точно не підхопимо цей недуг тут, але не можна з такою самою впевненістю передбачати, що ми уникнемо її у прийдешній південній мандрівці. Єдине, що ми можемо зробити, – це вжити всіх можливих пересторог.

Пробігся сьогодні вдень до Наметового острова і задерся на його вершину – не був там від 1903 року. Був вражений величезною кількістю рихлого піску; він, здається, дрібнішає від півдня далі на північ. Файний вид із верхівки острова: особливо примітне провалля, що утворилося на місці відриву язика глетчера.

До вершини острова і назад десь 7-8 статутних миль, а пробіжка в таку погоду – гарна вправа для здоров'я. Насолоджуючись славним видом з острова на гори, острови та глетчери, я подумав про те, наскільки, мабуть, інакший краєвид відкривається норвежцям.

Понура біла рівнина Бар'єра позаду, непривітна смуга морської криги попереду. Без жодних орієнтирів, без жодних вказівників на випадок згасання світла, навряд чи вони наважуються відходити далеко від хатини.

Перспективи такого становища геть не радують.

Погода тримається – вже шостий день без вітру.

Неділя, 20 серпня.

Вчора надійшла довгоочікувана хуртовина дужим прямим ударом; замети розвіялись задовго до вітру. Через це в купі з підйомом температури до 2º всі крижані та снігові поверхні вирівнялись та вилощились.

Кілька днів тому можна було будь-де ходити у м'яких каньгах із підошвами з тюленячої шкіри, а сьогодні треба бути дуже обережним, щоб не впасти. Думаю, абляція [Абляція – процес зменшення маси снігу та криги через вивітрювання, танення, випаровування тощо] тут була чимала.

Небо сьогодні чисте, але вітер і досі сильний, хоча й теплий. Пройшовся вздовж берега північної бухти і задерся на глетчер по одному зі зміщених розломів у крижаній стіні. Він крутий і слизький, але по ньому можна піднятися на Рампу, не торкаючись каміння, щоб не порізати м'яке взуття.

Проблеми криги в наших околицях стають ще більш заманливими і незбагненними, коли оглядаєш її знову після повернення світла; деякі з цих проблем буде розв'язано.

Понеділок, 21 серпня.

Вчора ввечері зважувались і робили заміри. Ми навдивовижу мало змінилися. Спірометр та динамометр показують покращення у силі легенів та хватці, але важимо майже так само. Я за зиму набрав близько 3 фунтів, та й то це сталося в останній місяць, коли робив більше вправ. Безперечно, є всі підстави бути задоволеним загальним станом здоров'я.

З поні суцільна морока. Троє з чотирьох поні, яких сьогодні водили на вправи, втекли геть: Крістофер та Сніппетс вирвались у Отса, а Віктор – у Боверса.

Тварини самі по собі не лихі, то просто грає в них піднесений дух; але боюся, що матимемо клопоти із саньми та снігоступами. Нині Вояка не наважуються видавати овес, бо тоді тварини стануть зовсім некерованими. Висівки закінчуються; Отс шкодує, що ми не взяли їх більше.

Вівторок, 22 серпня.

Поновлюю дослідження льодовика; стіна крижаного бескиду за 300 ярдів на схід від хатини сповнена таємниць. Вчора ввечері Понтінг дав лекцію про свої індійські подорожі. Він відверто зізнається, що знаннями завдячує путівникам, але, тим не менш, оповідь веде гарно, а слайди в нього дивовижні.

В особистих спогадах він виразно драматизує: вчора добряче скаламутив нас яскравим описом світанку у священному місті Варанасі. У першому тьмяному світлі вичікує і молиться безліч купальників – дивовижний ритуал, що триває без перепину; а тоді, в міру наближення сонця, западає тиша: ефект від тисяч замовклих в очікуванні молитвеників – тиша, яку можна відчути навпомацки.

Врешті-решт, коли з'являються перші промені, десятки тисяч голосів збурено ревуть єдине слово: "Амба!" Як митець, лектор від цієї життєрадісної картини перейшов до моторошних жахіть ґгатів. Такий імпресіоністичний стиль дуже привабливий, але при ньому лекція неодмінно має охоплювати дуже багато тем.

Тож ми побачили Джейпор, Удайпур, Дарджилінг і чимало інших місць: безліч храмів, пам'ятників і гробниць, включно з видатними картинами прекрасного Тадж-Махалу; коней, алігаторів, диких кабанів і фламінго; воїнів, факірів і танцівниць – то враження звідси, то враження звідти.

Варто запам'ятати, яким привабливим може бути такий стиль: у лекціях зазвичай забагато уваги приділяємо тому, щоб один епізод плавно перетікав в інший. Лекція не зобов'язана бути зв'язною оповіддю; може, краще якраз навпаки.

Вчора була моя ніч на вахті і я спостерігав, як у неповторних умовах зароджується хуртовина. Між першою та четвертою ночі небо поступово вкрилося хмарами. Десь о 2:30 температура різко зросла з -20º до -3º [від -28,9ºC до -19,4ºC]; барометр падав незвично різко, як на ці регіони.

Невдовзі після 4 години здійнявся поривчастий вітер, але без снігу і заметів. Якийсь час вітер був рвучким, як ніколи раніше в цих місцях. Одним поривом вітер розігнався з 4 до 68 миль на годину, а тоді знову впродовж хвилини уповільнився до 20 миль; інший порив досягнув 80 миль, але він розганявся не з такої низької швидкості.

Цікаво все це відбивалося на хатині: спершу все тихо, а тоді приголомшливий порив опуститься зі стуком та грюком крізь вентилятор і димар – так раптово, так загрозливо, що заспокоює тільки думка про міцність нашого будинку.

Тяга цих поривів така потужна, що від них страшенно здригається навіть дах стайні, щедро засипаний снігом і захищений від вітру головною будівлею; можна тільки уявити собі, що відчували наші мандрівники до мису Крозьє, коли у них зривало стріху.

О 6 почав випадати сніг і послабив пориви вітру, повернувши хуртовині звичний порядок. Сьогодні вона і далі дме сильно, женучи рвані вітряні хмари зверху та снігові маси знизу.

Безумний день для повернення сонця. Якби сьогодні було безхмарно, ми би вперше його побачили; вчора воно сяяло на нижніх передгір'ях на заході, але сьогодні не видно нічого, окрім позолочених пливучих хмар. Та все ж наближення денного світла – це чудові новини.

Середа, 23 серпня.

Вчора ввечері підняли келих шампанського за сонце, а заодно і за Віктора Кемпбелла, бо сьогодні і його день народження. Вшанувати повернення сонця ми толком не могли, бо ж і досі його не бачили, тому і шампанське якось не надто смакувало; млява видалась гулянка.

Тим часом буря триває. Вчора вона розгулялася на повну силу, кілька годин середня швидкість становила 70 миль; температура підіймалася до 10º, рясно падав сніг. Сьогодні о сьомій ранку метений сніг стояв у повітрі густо, як ніколи.

Скидається на те, що сила штормів, які приходять після рідкісних періодів файної погоди, прямо пропорційна тривалості цих періодів.

Четвер, 24 серпня.

Знову всю ніч і весь день лютий вітер і замети, і кінця-краю цьому не видно. Температура підіймалася до 16º. Час від часу снігопад ущухає, а слідом за ним різко слабнуть і замети, але за цими відтинками одразу ж приходять свіжі снігові хмари.

Назовні досить тепло, можна гуляти з непокритою головою; це наводить на припущення, що людина до певної міри здатна загартуватися холодом, бо навряд чи хтось в Англії захоче гуляти з непокритою головою у шторм за такого морозу.

Сьогодні третій день запертя у хатині; це виснажує, але ми тут безпорадні: сніг у повітрі стоїть так густо, що далі кількох ярдів нічого не видно.

П'ятниця, 25 серпня.

Буря протривала всю ніч і зранку теж не вщухає, але небо ясне, заметів більше нема, а кілька китоподібних хмар поряд з Еребусом несуть надію на покращення погоди.

Вчора низько над північним небокраєм розляглася насичено-чорна хмара; якби не попередній досвід цієї зими, можна було б заприсягнутися, що насправді це водяне небо; однак, думаю, це все тінь відхожих снігових хмар. Сьогодні зранку небо на півночі чисте, а отже морська крига у протоці скреснути не могла.

Під час снігових бур просто необхідно вдягати вітровий одяг, коли наважуєшся вийти назовні навіть дуже ненадовго: відкриті вовняні або сукняні матеріали за лічені хвилини обтяжуються розсипчастими кристалами льоду, а після повернення у тепло розмокають, аж їх треба викручувати. Коли немає заметів, то швидше і легше накинути пальто.

Нечасто я відчуваю сентиментальну прив'язаність до предметів одягу, але маю зізнатися у ніжній любові до свого вірного форменого пальта, незмінно корисного. Йому вже щонайменше двадцять три роки, і можу засвідчити, що йому немало довелося пережити.

Його не щадили ні дощ, ні вітер, ні солоні морські бризки, ні тропічна спека, ні арктичний холод; воно пережило багато наборів ґудзиків від їхньої блискучої позолоченої молодості до позеленілої старості, але воно несе свої чотирисмужкові погони так само поважно, як колись у давнину носило одиноку тасьму із кільцем, яка засвідчувала його належність скромному другому лейтенанту [Офіцерські погони Британського флоту мають золоті смужки та кільце на крайній із них. Погони капітана мають чотири смужки, погони другого лейтенанта – одну].

Тим не менш, до долі "однокінної фіри" [Однокінна фіра – легкий віз на двох осіб, увічнений у вірші Олівера Венделла Голмса "Дияконів шедевр або Дивовижна однокінна фіра". За сюжетом, диякон змайстрував фіру з досконалих матеріалів, яким ніколи не знадобиться заміна. Фіра прослужила значно довше, ніж мала б, але зрештою вмить повністю розвалилася.] йому ще дуже далеко .

Вчора ввечері Тейлор дав заключну лекцію з фізіографії. Вона була цілком проілюстрована слайдами з наших власних негативів, альпійських знімків Понтінга та обраних ілюстрацій із окремих наукових книг.

Щоб підготувати слайди, Понтінгу і лектору довелося добряче попрацювати. Лекція стосувалася ерозії криги, а завдяки картинкам легко було порівняти тутешні гірські форми та льодовикові контури із тими, що були ретельно досліджені деінде.

Суттєві відмінності наших глетчерів – відсутність моренних матеріалів на нижніх поверхнях, їхній порівняно незначний рух, круті схили тощо. Без допомоги цих зображень важко було б осягнути суть відмінностей та подібностей між ними.

Достатньо відзначити, що ті питання, на яких лектор загостряв увагу, були досить зрозумілими і загалом лекція видалась надзвичайно повчальною. Походження "карів" або ж "кумів", прекрасні зразки яких ми маємо тут, досі оповите таємницею; треба також відзначити необхідність спостережень, які можуть пролити світло на ерозію попередніх епох.

Коли Тейлор закінчив, Понтінг показав багато прекрасних слайдів з альпійськими краєвидами, і немало з них – справжній тріумф фотографічного мистецтва. Насамкінець Понтінг сфотографував зі спалахом нашу хатину, перетворену на лекційну залу: доведеться знімок трохи підмалювати, але, гадаю, за таких обставин це можна дозволити.

Отс каже, що один із поні, Сніппетс, їсть ворвань! Яка вигідна тварина!

Галька з північного боку хатини, на якій стоїть стайня, поволі стирається, залишаючи зазори під обшивкою. Через ці зазори та підлогу до хатини потрапляє неприємний стійкий душок зі стайні, особливо при сильному вітрі. Намагаємось залатати діри, але поки що без особливого успіху.

Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.

Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.

Приємного читання!

N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.