Щоденник Скотта: всі в хорошому стані, принаймні зараз

За ці дні дуже мало вартого запису, життя триває спокійно і навіть дещо монотонно. Усі ніби в порядку, жодних ознак пригнічення. Судячи з зовнішнього вигляду, поні зараз у найкращому стані за весь час; те саме стосується і собак, окрім одного-двох.

 

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача "Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".


Четвер, 20 липня – субота, 22

Записувати майже нічого: коні тримаються добре, всі в хорошому стані, принаймні зараз. Зранку п'ють чимало води.



Субота, 22 липня, продовження

Нам здається, що це, а також поліпшена вентиляція у стайні, сприяє покращенню; може, є користь також від збільшення пайки солі.

Сьогодні ще одна люта хуртовина – вітер розганяється до 72 миль на годину; партії Крозьє зараз, мабуть, непереливки. З вдячністю пригадую, що світла стає дедалі більше.



Понеділок, 24 липня

Вчора (у неділю) хуртовина не припинялася, а під вечір досягнула рекордної сили у 82 милі на годину. Флюгер анемометра трохи захищений: Сімпсон вважає, що на пагорбі покази мають бути на 20 вищими. Отже, за такої сили поривів вільний вітер, мабуть, досягає майже 100 миль на годину – ураганна сила.

Нельсон сьогодні знайшов свої сани перевернутими. Спокійно, зі звичною службою, провели неділю, щоб розірвати рутину буднів. Вчора під час нічної вахти на моїх очах вітер стрімко вщух і, згаснувши, залишив по собі нерухоме, майже гнітюче тепле повітря у 7º.

Сьогодні температура лишається порівняно високою. Сходив оглянути тріщину, в якій зондували глибину минулого тижня – тоді вона була розкрита на кілька футів, а поверхня між стінками вкрита тонкою кригою, тепер же вона стиснута у гострий торос заввишки 3-4 фути і завтовшки десь 18 дюймів – це, звісно, вплив теплої погоди.

 


Вівторок, 25 липня – середа, 26 липня

За ці дні дуже мало вартого запису, життя триває спокійно і навіть дещо монотонно. Усі ніби в порядку, жодних ознак пригнічення. Судячи з зовнішнього вигляду, поні зараз у найкращому стані за весь час; те саме стосується і собак, окрім одного-двох.

Світло швидко збільшується. Сьогодні (у середу) було дуже гарно опівдні: повітря було дуже ясне, і деталі Західних гір виринали у безмежно тендітній грі світла й тіні.


Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.


Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.


Приємного читання!


N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.

Радомир Мокрик: Чи можливий справедливий мир?

Тепер багато говорять про "справедливий мир". Хоча очевидно, що кожен вкладає в це поняття якесь власне уявлення. Справедливого миру не буде. Бо неможливо відшкодувати українцям те, що вчинили росіяни. Коли ми говоримо останніми тижнями про "мир", ми зазвичай чомусь говоримо про територіальні поступки України. Ми говоримо про корисні копалини. Але ми не говоримо про українських військовополонених. Ми не говоримо про викрадених дітей. Ігнорування цих питань залишить жахливе відчуття кривди в українців.

Остап Українець: Стійкість віртуального

Одні ключові союзники підтримують ворога, інші друзі досі кволі на рішучі рішення. Напередодні третьої річниці вторгнення ми знову зіткнулися з тривогою, що спиратися залишається лише на власні сили. Найближчим джерелом сили для нас тут має стати наш власний досвід, пам'ять про всі попередні випадки, коли ми не встояли - нагадування про те, наскільки страшні наслідки може мати наша зневіра сьогодні.

Сергій Громенко: Гірше, ніж злочин. Чому Росія почала велику війну з Україною

Повномасштабне вторгнення в Україну — фатальна помилка Кремля. Якби Володимир Путін знав, що не візьме Київ за три дні, він, напевно, не ризикнув би напасти. Однак і самим лише волюнтаризмом диктатора ситуацію не пояснити. Насправді велика війна стала підсумком внутрішніх процесів, які тривали в російській владі упродовж останніх 20 років. І без усвідомлення цього годі й сподіватися, що у Європі укладуть тривалий мир.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.