Нотатки з «кухні переписування історії»

«Нотатки з «кухні переписування історії» вийдуть восени у видавництві Наш Формат. Книга дуже вирізняється від всього, що я написав і опублікував дотепер. Вона навіть мало схожа на щось, що Ви читали в інших авторів. Це не спогади (хоч буде багато пригадування), а радше роздуми про історію в моєму житті та трохи про мою участь в історії.

 

Я таки зробив це.

Книга дуже вирізняється від всього, що я написав і опублікував дотепер. Вона навіть мало схожа на щось, що Ви читали в інших авторів. Це не спогади (хоч буде багато пригадування), а радше роздуми про історію в моєму житті та трохи про мою участь в історії.

В цій книзі переплетутся історія як history з моєю особистою історією - story.

Це текст про минуле - моє, українців, минуле вцілому.

Про те, як формулися мої погляди на історію, як і чому я намагався допомагати формувати їх іншим. Це водночас і мій особистий досвід, і спроби спонукати українців переосмислити наш колективний. Щоб не повторювати помилок, які вже позаду, і впевненіше прямувати вперед. Це однаково актуально для мене і для нас усіх разом.

У мене часто буває так, що остаточний текст вирізняється від задуманого. Первинна ідея, яка спонукає почати писати, розвивається, міняється. Дещо цілком відкидається. Іноді письмо несе, як стрімка ріка, і заводить туди, куди спочатку не збирався чи навіть не уявляв про таке місце. Міняється не лише зміст, але й форма.

Ця книга теж спочатку задумувалася як збірник статтей про історію, пам'ять, політику, яких написав вже чимало. Потім побачив, що багато цікавих думок висловлював у інтерв'ю. Причому з часом, коли зростала зайнятість, кількість статтей зменшувалася, кількість розмов із журналістами зростала, бо слід було постійно пояснювати свої кроки.

Ще одним засобом донесення ідей, їх публічної апробації стали дописи у Фейсбуці. Соціальна мережа стала майданчиком для ініціювання суспільних дискусій, іноді досить гарячих та масштабних. Деякі з дописів на Фейсбуці згодом вдалося розгорнути у ширші публікації, деякі за браком часу так і зосталися "протостаттями". Часом дописи, навпаки, мали за мету максимально сконденсовано подати розгляд якоїсь доволі великої проблеми. Тому з'являлися тексти типу "коротка історія про...".

Перегляд зібраних публікацій (тепер уже статтей, інтерв'ю, Фейсбук-дописів) показав: багато з них потребують контекстуальних пояснень та коментарів. Особливо інтерв'ю, які завжди більше прив'язані до конкретного моменту запису. Тому виникла ідея супроводити ці тексти узагальнюючим наративом, який краще допоможе побачити обставини їх появи, зрозуміти мотиви створення, відтак їх значення. Цей наратив більше зосереджений саме на особистому (відчуття, бажання, враження). Тому він моя Story. Тоді як другий рівень, мої спроби розуміння минулого (і трохи проєктування майбутнього:) - моя history.

У цій книзі буде багато текстів з Фейсбуку - вони вперше з'являлися в соціальній мережі, частина з них результат спровокованих нею дискусій. Врешті Фейсбук відіграв вирішальну роль у появі цієї книги.

Зібравши матеріал, я все ще вагався. Тому запитав читачів у мережі, чи цікавою була б їм така книга. Після того, як понад півтори тисячі висловили готовність купити ще не існуючу книжку, рішення на користь її появи було ухвалено.

Тож хотіли - маєте, welcome to my (hi)story. Ласкаво просимо на "кухню переписування історії".






Теми

Володимир В'ятрович: Василі

Серед тих, хто долучився до протесту в кінотеатрі у вересні 1965 був молодий, але вже популярний у творчих колах поет, аспірант Інституту літератури, Василь Стус. Вияв непокори коштував йому навчання в аспірантурі і відтак подальшої наукової карʼєри. Шукаючи, де прилаштуватися після звільнення, Стус на початку 1966 потрапив на роботу в історичний архів, де вже пʼятий рік працював Василь Кук.

Мирослав Іванек : Міф про 100 тисяч жертв на Волині та Галичині

За польською історіографією, політичними актами та навіть законодавством — 40 тисяч вбитих поляків на Галинині, які разом із 60 тисячами на Волині, становить сакральну кількість 100 тисяч польських жертв на Волині та Галичині, які загинули в рамках "Волинсько-галицького геноциду, скоєного українськими націоналістами".

Андрій Сибіга: Консульство України в Дамаску існувало ще 100 років тому

Архіви доводять, що навіть у далекій Сирії ми не розбудовуємо свою присутність з нуля. І ми як держава не зʼявилися на політичній мапі світу в 1991 році нізвідки, попри всю російську брехню. Історія України та української дипломатії сягає століть та є тяглою від Княжої доби, Козаччини, УНР та до сучасності.

Євген Бойко: Як Львів відновлює музей Шухевича?

Початок 2024 року став трагічною сторінкою в історії Львова. У ніч на 1 січня російські шахеди влучили в музей Генерал-хорунжого Романа Шухевича, який зазнав значних пошкоджень. До початку повномасштабної війни музей Романа Шухевича налічував 600 оригінальних експонатів.