Державна символіка – це про результат суспільного консенсусу

Державна символіка – це про результат суспільного консенсусу. Він важко напрацьовується, іноді на це йдуть століття. В Україні – це сотні років боротьби за свободу під синьо-жовтим прапором та тризубом. Саме тому ті, хто не хотів України як незалежної держави, боролися проти цих символів, дискредитували, намагалися заборонити, карали за використання.

 

Утвердження ідеї незалежності перетворило тризуб і синьо-жовтий прапор на справжні об'єднавчі символи.

За тридцять років вони міцно закріпилися в цій ролі, зокрема завдяки використанню на державних урочистостях, під час масових спортивних подій.

Тризуб на футболках спортсменів чи на бортах військової техніки викликав почуття гордості у кожного українця. І навіть на таблицях урядових будівель, які явно не викликали таких емоцій, сприймався як свій.

Українців розділяють різні політичні погляди та симпатії, ми по-різному бачим майбутнє країни.

Спільним є те, що це буде Україна, одним із символів якої залишиться тризуб. Він – візуальний фундамент нашої єдності.

Будь-які спроби змінити/доповнити досконалий з геральдичного і графічного боку герб, яким є тризуб - це провокувати гарячі суперечки. Їх і так надто багато серед нас сьогодні, в час, що вимагає максимальної єдності для захисту здобутої свободи.

Спроба втілити в життя вигадану комуністами ідею великого герба розколить українське суспільство. На прихильників і противників великого герба, на прихильників і противників архангела на ньому, чи шкарпеток на архангелі… Чим більше елементів пропонуватиметься додати до тризуба, тим більше буде суперечок.

Тому краще залишити на гербі один елемент. Той, який єднає усіх українців.

Тризуб.

Він ідеальний.


Читайте також:

Зеленський вніс до Ради законопроєкт про великий Державний герб України

Ідеальний герб для неідеальної країни

Журі опублікувало остаточну версію Великого герба і запропонувало від нього відмовитися

Володимир В'ятрович: Василі

Серед тих, хто долучився до протесту в кінотеатрі у вересні 1965 був молодий, але вже популярний у творчих колах поет, аспірант Інституту літератури, Василь Стус. Вияв непокори коштував йому навчання в аспірантурі і відтак подальшої наукової карʼєри. Шукаючи, де прилаштуватися після звільнення, Стус на початку 1966 потрапив на роботу в історичний архів, де вже пʼятий рік працював Василь Кук.

Мирослав Іванек : Міф про 100 тисяч жертв на Волині та Галичині

За польською історіографією, політичними актами та навіть законодавством — 40 тисяч вбитих поляків на Галинині, які разом із 60 тисячами на Волині, становить сакральну кількість 100 тисяч польських жертв на Волині та Галичині, які загинули в рамках "Волинсько-галицького геноциду, скоєного українськими націоналістами".

Андрій Сибіга: Консульство України в Дамаску існувало ще 100 років тому

Архіви доводять, що навіть у далекій Сирії ми не розбудовуємо свою присутність з нуля. І ми як держава не зʼявилися на політичній мапі світу в 1991 році нізвідки, попри всю російську брехню. Історія України та української дипломатії сягає століть та є тяглою від Княжої доби, Козаччини, УНР та до сучасності.

Євген Бойко: Як Львів відновлює музей Шухевича?

Початок 2024 року став трагічною сторінкою в історії Львова. У ніч на 1 січня російські шахеди влучили в музей Генерал-хорунжого Романа Шухевича, який зазнав значних пошкоджень. До початку повномасштабної війни музей Романа Шухевича налічував 600 оригінальних експонатів.