Про загиблого воїна Ярослава Карлійчука
Загинув побратим. Ярік Карлійчук, він же "Малий". З 10-ї гірськоштурмової. Під Шумами, куля снайпера. Залишились дружина і крихітний синок.
14 квітня 2021
Простий класний хлопець з Чернівецької області, невисокий на зріст, щирий іноді до кумедності, добрий і безбашенно сміливий. Пам'ятаю його 20-річною майже дитиною, під Мар'їнкою, влітку 2016-го. Відтоді не бачились, але списувались і зідзвонювались час від часу. Він прийняв для себе рішення бути професійним військовим - все життя, до пенсії, служити в армії. Устиг прочитати мою книгу, де він один із героїв. Коли я недавно просила у вас маскувальні сітки - просила для нього.
Сподіваюся, хлопці добре відплатять за нього. Чорт, мені досі незвично казати "відплатять", а не "відплатимо". Знаєте, я досі вважаю, що оте брязкання залізом біля наших кордонів - шантаж і понти, але якщо раптом не понти - тоді знов буде "відплатимо".
Сил Олені. Здоров'я й долі їхньому синочку.
Все, що нижче - про Яріка. Хай його пам'ятають.
"...Позицію "Волга" утримують всього четверо армійців - двоє старшого віку - Женя і Юра, і двоє молодих - РПК-шник Коля, родом з окупованих територій, і неймовірно жвавий західняк Ярослав з позивним Малий – не УДАшний Малий, інший, ЗСУшний. Він тут наймолодший, йому 20 років. Нічого не боїться - ні супротивника, ані начальства, через страшну спеку, незважаючи на регулярні втики, ходить і воює в самих трусах.
...Десь після восьмої вечора - майже безперервна робота стрілкача. Працюємо ми, працює противник, працює батальйон "Донбас" праворуч від нас. Літають трасери. Спалахують і бухають постріли з РПГ. Іноді автоматні і кулеметні черги звучать як сухе цок-цок-цок - це коли влучають у цегляну стінку біля наших бійниць.
- О, трасери по нам! З 12-ї години, навіть ближче, - радіє Малий. – За цим гаражом метрів 100 сидять! Дивись, вспишки видко. ПКМ звідти б'є. Я можу тобі показати, де, Лєн.
...Виїжджає наша беха, стріляє. Тепер дим над посадкою противника. "Прямо у саму зеленку запустили, де вони сидять. Але толку з того, у них окопи добре укріплені", - каже Малий. Працюють наші і ворожі кулемети, автомати, працює все, не залишилося ані шматочка тиші. Від мішків, якими ми сьогодні з ранку зміцнювали бійниці, зовні залишилася вже половина.
"По рации передали, с бэхи у*бали прямо по "Булочке" [позиція противника], - радіє Коля.
"Е*ать, б*дь!", - смикається назад Малий: снайперська куля залетіла в бійницю, ледь не зачепивши його. "Десь близько, курва, сидить".
Під вікнами розривається вог. "Це по ходу типу нам?" - "По ходу типу нє. Ми ж тут ни при чем вообще". "Погрався ти, пограюся і я трошки", - працює одиночними Малий.
...- Слишь, Лєна, - питає Малий, - у тебе є чим виміряти точну відстань до тої зеленки?
- 480 метрів. Став на прицілі п'ятірку.
- Та ні, мені цікаво, чи РПГ дістає. Дістає.
Вольф хоче щось роздивитися, просить дати йому підсвітку. Але вже доволі темно, світити зсередини не можна.
- Нам не потрібен додатковий ризик, - кажу я.
- Немає тут ніякого додаткового ризику, - не погоджується Малий. – Вони і так знають, де ми і скільки нас. Як ми сюди тільки їхали, ще доїхати не встигли, а вже наша колона в ютубі була.
- Як думаєте, - питаю я, - коли стане не так жарко, вдень теж будуть бої, чи лише в сутінках?
У мене все ще немає нічного прицілу, тому це питання сильно мене турбує.
- Не буде вдень боїв, - каже Малий. – За весь час, що ми тута, один раз всього був.
- Значить, це тільки в "обсосах" справа?
- В "обсосах", - каже Вольф. – Мешают.
(Бойові дії вже рік як відбуваються лише у вечірній і нічний час – коли у "обсосів" закінчується робочий день).
...По нас прилітає з СПГ - "Це з конезаводу". Всі пости пожвавлюються, починається жвава отвєтка. "Эх, нужны активные наушники", - зітхає Вольф. "А я вже звик", - каже Малий. Він бере РПГ, кидає в кишеню кілька гільз, щоб вставити їх у вуха, і відправляється на "акцію відплати". Вольф буде дивитися, куди полетить, і підкоригує в разі потреби. Малий стріляє, один постріл не розривається, але два влучають куди треба.
Малий повертається. Деякий час тиша. Потім повз нашу бійницю з досить гучним свистом починають літати кулі.
- О. Інтересно, - каже Малий.
- Да что там интересного? – дивується Вольф.
- Як пулі свистять. Дуже люблю.
- Любиш?
- Да. Особєнно коли ми лиш сюда заїхали, дванадцять пуль над головою летіли. Пару в бійницю залетіло і чуть не чвахнуло мене. Я три рази упав на ср*ку тута. До мене Юра підбіг, каже: "Нічо, все нормально". І відтоді понравилось, як свистить над головою.
- Я бачила великий спалах з дванадцятої, - кажу Малому.
- Ну да, у них же там окопи. Вони ідуть туди і кричать звідти "Укропи г*ндони, п*дараси" і всяку фігню. Казали, що наша розвідка бачила купу шприців у полі, але чи це правда, чи ні, я не знаю. Ну, травку по-любому курять.
- А може, поранений у них був?
- Все може бути. Але я думаю, що тверезі люди, як ти і я, не підуть у зеленку, де їх можуть накрити, і не будуть кричати звідти "Укропи п*дараси", правильно?
- Хіба що з окопу.
- Так вони з окопу і кричать. А в них окопи файно укриті. Туди лиш мінами крити.
Приходить Каталонець і займає місце біля бійниці. "480 метрів", - кажу я. Повз нас яскраво чиркає куля. "Свистить – це добре", - замислено каже Малий. "Якщо чуєш, що свистить, значить, не в тебе", - підтримує Каталонець.
Малий відкручує полум'ягас і дає три одиночні постріли – хоче яскравим спалахом подражнити противника, щоб викрити його вогневі точки. "Тут кущі, за ними ні фіга не видно", - каже Каталонець.
"С кустами знаешь что надо сделать? – пропонує Вольф. - Я тротил взял – нах*й взірвати ці дерева".
"Я це відколи ми тута предлагав, - скаржиться Малий. – Я й гаражі хотів взірвати".
- Не, гаражи взрывать не вариант, - заперечує Каталонець. – И дерева тоже надо думать. Они хоть чуть-чуть прикрывают. И тебе ни х*ра не видно, но и по тебе. РПГшка буде летіть – вона в деревах й*бне. Простіше укріпиться на котельні і оттуда х*ярить.
- Так пацани будуть там укріпляться. Я теж хочу туди, але мене ніхто не пускає, - каже Малий.
- Так там же ще ніхто не сидить. От коли будуть, тоді й буде розмова.
"Па-пам - па-па-пам - па-па-па-па - па-пам!" - в "футбольному" ритмі стріляють з автоматів - то один, то інший. Тут цей ритм у моді, його чути щодня.
Каталонець, нарешті, зауважує, звідки стріляли, і дає кілька коротких. Противник замовкає. "Якби зі мною двоє пішли на прикриття, я б від гаражів зараз з РПГ чвахнув", - мріє Малий. "Простіше з криші. Виліз, фігнув і зразу вниз. А вони по криші почнуть фігачить, можна буде по вспишкам їх визначать", - каже Каталонець.
...завтра з Франківська виїжджають люди Жовтня, які повинні поміняти нас 10-го. Почувши про це, Малий засмучується: "Неінтересно". "Та почекай, там такі ж самі", - заспокоює його Каталоша. "Я до вас уже привик", - каже Малий.
...- Ви вже старий, навіщо вам стріляти? А я молодий, мені треба набиратися досвіду.
- Ну, йди, молодий...
Двадцятирічний хлопчик з Чернівецької області, що служить у ЗСУ біля трьох місяців і вже втратив на війні друга, з насолодою уявляє, що буде робити з полоненим "сєпаром", якщо той трапить йому до рук.
Навчаю: якщо будеш точно знати, що цей ворог катував людей, навмисно вбивав цивільних - роби з ним, як душа просить. Але скоріше за все, це буде звичайний хлопець, такий, як ти, який зараз так само чесно воює за свою Батьківщину. Просто Батьківщина у нас із ним різна: у нас - Україна, у нього - Російська імперія. Для нас він - окупант чи колаборант. І все одно, кажу, такого полоненого вбивати і мордувати не можна.
Підозріло легко погодившись не чіпати майбутніх полонених, за доволі зрозумілою асоціацією: "Ти тут лягаєш спати і не знаєш, чи прокинешся, а ті п*дараси нагорі жирують". І, миттєво перемкнувшись, з такою самою насолодою уявляє, що робив би з представниками влади і найвищого військового керівництва, якби ті потрапили йому до рук. Якби все оте збулося, кожен з них залюбки помінявся б долею з полоненим бойовиком.
А добра ж дитина... будучи наймолодшим, огризаючись для порядку на зауваження старших, зворушливо дбає про всіх, хто поруч.
Не уриваю. Нотацій не читаю.
Просто язик не повертається.
...Якимось чином майже одночасно порожніють стрічки в трьох наших кулеметах. Залишивши на бійницях автоматників, біжимо з Каталонцем і Скрипалем в освітлену каптерку забивати стрічки. Руками, зрозуміло, машинки Ракова тут і на очі не бачили. Нам допомагає Малий. Ми в екіпіровці і броніках, тільки що без касок, він, як завжди, в саменьких трусах. "Це все заряджається для п*дарасів метрів за 400 від нас", - коментує Малий.
Пізніше, коли мене вже не буде на Мар'їнці, він вийде, як завжди, вночі стріляти з РПГ, і тут його недосвідчений товариш, відкривши вогонь трасерами, демаскує обох. Малий буде серйозно поранений, але одужає і повернеться до строю".
