КГБ УРСР про візит принца Філіпа до Києва

Філіп, герцог Единбурзький, який помер 9 квітня 2021 року, майже півстоліття тому відвідав Київ. Це був перший в історії візит члена британської королівської родини в Україну. 5-9 вересня 1973 року українська столиця приймала чемпіонат Європи з кінного спорту. Філіп не лише був відомим шанувальником цього виду спорту, а й очолював світову федерацію. Взяти участь у змагання прибула і його донька - принцеса Анна

Захід за участю іноземних гостей такого рангу, звичайно ж, не міг лишитися без уваги спецслужб. В архіві Служби безпеки України є два інформаційних повідомлення КГБ УРСР до ЦК Компартії республіки, присвячені змаганням.

"Візит герцога Единбурзького і його дочки принцеси Анни в СРСР, за даними КГБ при РМ СРСР, англійськими офіційними особами розглядається як велика політична подія, яка може призвести до поліпшення радянсько-англійських відносин", - відзначали автори документу. 

 
 

Чекісти опікувалися безпекою високих гостей та "створенням сприятливої атмосфери під час візиту" (що стоїть за цією фразою, в документі не пояснюється). 

А ще (і це було не менш важливим завдання) оперативники мусили спостерігати за всіма іноземцями, які мали прибути на чемпіонат. Очікувалося, що в Києві перебуватимуть близько 46 людей з королівської свити та британського посольства, понад 70 закордонних репортерів, сотні західних туристів. В частині з них КГБ був схильний бачити ворожих розвідників. 

 

Чекісти дізналися про наміри "групи сіоністських екстремістів здійснити провокаційні дії в період проведення чемпіонату". Тобто єврейські активісти, які в той час переважно боролися за право переїзду в Ізраїль, планували акції протесту. Щоб цього не відбулося, оперативники в ці дні не спускали з них ока. Про всяк випадок стежили і за об'єктами справи "Блок" - українськими дисидентами (тими, хто лишався на волі).

 

Серед всіх, хто прибув до Києва, найбільше нарікань у Комітету викликали британські кореспонденти - вони користувалися "просунутою" фото- та відеотехнікою, "ретельно вивчали обстановку" навколо себе, нібито приховано записували розмови радянських громадян.

"Під час екскурсії по місту група журналістів "Бі-Бі-Сі" Роберт Пул, Стефан Моріс, Вільям Сміт, Роберт Елфік, будучи в нетверезому стані, заявили, що розповіді гіда їх не цікавлять. Займалися фотографуванням Бессарабського ринку, черг на таксі, за фруктами і т.п., відмовилися фотографувати пам'ятник Вічної Слави, в присутності перекладача один з них заявив про те, що Україна, нібито, не є суверенною республікою.

 

Ейкас Джон, 1933 р. народження, що представляє міжнародний відділ газети "Сан", нашому джерелу розповів, що він відвідав Бабин Яр, при цьому висловлював думку, що події в Бабиному Яру забуті в нашій країні".

Інші англійські кореспонденти, навпаки, вихваляли Радянський Союз та засуджувати політику власної країни. Серед них був відомий фотограф Монте Фреско, який занадто відверто спілкувався з якимось джерелом КГБ у кафе готелю "Київ". Принцесу Анну Фреско назвав примхливою, зарозумілою, не надто розумною.

 

"Я б дуже хотів, щоб принцеса впала з коня або щоб з нею сталося щось в цьому роді. Тоді місія моя була б виправдана і я б зробив відмінні знімки", - цитує його КГБ.

Бажання фотографа здійснилося - Анна дійсно впала на тому чемпіонаті.

 
Принц Філіп та голова київського міськвиконкому Володимир Гусєв

Про це в інтерв'ю газеті "Факти" згадував колишній голова Києва Володимир Гусєв:

"Принцеса Анна постраждала при взятті складної перешкоди. Лише деякі спортсмени успішно проходили траншею, перед якою височіла перепона з колод. Коли Анна впала з коня, я глянув на принца Філіпа - жоден мускул не здригнувся на його обличчі. Якби таке сталося з моєю дитиною, я б, напевно, весь замучився. Але принц Філіп зовні був абсолютно спокійний. Я сказав: "Ваша дочка впала". І почув незворушний: "Вона не вперше падає".

Тоді я запропонував поїхати на місце падіння. Герцог Единбурзький спочатку заперечив: "Там є лікарі". Але потім все-таки погодився. Почувши від медиків, що у принцеси немає перелому, а просто забій стегна, ми повернулися на пагорб."

 
Принцеса Анна у Києві 

Принцеса оселилася в готелі "Москва" (зараз "Україна"). Про Анну радянська спецслужба доповідала таке: вона веде скромний спосіб життя, зі спортсменами знаходиться в дружніх відносинах, уникає іноземних кореспондентів.

Той самий Гусєв згадував, як організатори були здивовані тим, що принцеса сама миє свого коня.

Про самого Філіпа КГБ у цих документах не повідомляє. До того ж друга, вона ж остання, записка датована 4 вересня - це був переддень початку змагань. Документів про те, як, власне, минув захід, і що про нього казали гості, в архіві чомусь немає.






: Як росія краде українські культурні цінності: сучасна історія

За оцінками ЮНЕСКО, завдані російською агресією з 2014 року збитки українській культурній спадщині становлять понад $2,6 мільярда. Вважається, що це розграбування українських музеїв є наймасштабнішим із часів Другої світової війни. Для прикладу – в той час на території України окупаційними військами було знищено і викрадено понад 500 тисяч музейних експонатів, 51 млн книг, 46 млн архівних справ, а з 2015 по 2023 рік лише в Криму рф провела понад 1 385 археологічних розкопок і вивезла приблизно 5 мільйонів артефактів.

Андрій Пишний: Гроші – те, що возвеличує та фіксує нашу історію

Як має змінитися зовнішній вигляд національної валюти, щоб «говорити» не про минуле, а про сучасне та майбутнє? Які сенси має транслювати українська гривня про цінності нашої держави та історичні події, які ми переживаємо?

Юрій Юзич: Юліан Нестайко і Віденська сотня УСС

На світлині – дядько класика української дитячої літератури Всеволода Нестайка. Бойовий командир УСС поручник Юліан Нестайко. Звісно, що Всеволод чудово знав історію рідного брата свого батька – Зенона. Знав, що обидва Нестайки пішли добровольцями до УСС і пройшли всю визвольну війну, включно із боями проти білих та червоних московитів. Що обоє загинули у боротьбі з окупантами.

Радомир Мокрик: Уроки ненасильницького спротиву

Ненасильницький рух спротиву в Україні має виразну традицію – не лише успішних революцій, але й копіткої щоденної роботи, яка протягом «короткого ХХ століття» в Україні під радянською владою увійшла під загальною назвою «дисидентський рух».