КГБ УРСР про візит принца Філіпа до Києва

Філіп, герцог Единбурзький, який помер 9 квітня 2021 року, майже півстоліття тому відвідав Київ. Це був перший в історії візит члена британської королівської родини в Україну. 5-9 вересня 1973 року українська столиця приймала чемпіонат Європи з кінного спорту. Філіп не лише був відомим шанувальником цього виду спорту, а й очолював світову федерацію. Взяти участь у змагання прибула і його донька - принцеса Анна

Захід за участю іноземних гостей такого рангу, звичайно ж, не міг лишитися без уваги спецслужб. В архіві Служби безпеки України є два інформаційних повідомлення КГБ УРСР до ЦК Компартії республіки, присвячені змаганням.

"Візит герцога Единбурзького і його дочки принцеси Анни в СРСР, за даними КГБ при РМ СРСР, англійськими офіційними особами розглядається як велика політична подія, яка може призвести до поліпшення радянсько-англійських відносин", - відзначали автори документу. 

 
 

Чекісти опікувалися безпекою високих гостей та "створенням сприятливої атмосфери під час візиту" (що стоїть за цією фразою, в документі не пояснюється). 

А ще (і це було не менш важливим завдання) оперативники мусили спостерігати за всіма іноземцями, які мали прибути на чемпіонат. Очікувалося, що в Києві перебуватимуть близько 46 людей з королівської свити та британського посольства, понад 70 закордонних репортерів, сотні західних туристів. В частині з них КГБ був схильний бачити ворожих розвідників. 

 

Чекісти дізналися про наміри "групи сіоністських екстремістів здійснити провокаційні дії в період проведення чемпіонату". Тобто єврейські активісти, які в той час переважно боролися за право переїзду в Ізраїль, планували акції протесту. Щоб цього не відбулося, оперативники в ці дні не спускали з них ока. Про всяк випадок стежили і за об'єктами справи "Блок" - українськими дисидентами (тими, хто лишався на волі).

 

Серед всіх, хто прибув до Києва, найбільше нарікань у Комітету викликали британські кореспонденти - вони користувалися "просунутою" фото- та відеотехнікою, "ретельно вивчали обстановку" навколо себе, нібито приховано записували розмови радянських громадян.

"Під час екскурсії по місту група журналістів "Бі-Бі-Сі" Роберт Пул, Стефан Моріс, Вільям Сміт, Роберт Елфік, будучи в нетверезому стані, заявили, що розповіді гіда їх не цікавлять. Займалися фотографуванням Бессарабського ринку, черг на таксі, за фруктами і т.п., відмовилися фотографувати пам'ятник Вічної Слави, в присутності перекладача один з них заявив про те, що Україна, нібито, не є суверенною республікою.

 

Ейкас Джон, 1933 р. народження, що представляє міжнародний відділ газети "Сан", нашому джерелу розповів, що він відвідав Бабин Яр, при цьому висловлював думку, що події в Бабиному Яру забуті в нашій країні".

Інші англійські кореспонденти, навпаки, вихваляли Радянський Союз та засуджувати політику власної країни. Серед них був відомий фотограф Монте Фреско, який занадто відверто спілкувався з якимось джерелом КГБ у кафе готелю "Київ". Принцесу Анну Фреско назвав примхливою, зарозумілою, не надто розумною.

 

"Я б дуже хотів, щоб принцеса впала з коня або щоб з нею сталося щось в цьому роді. Тоді місія моя була б виправдана і я б зробив відмінні знімки", - цитує його КГБ.

Бажання фотографа здійснилося - Анна дійсно впала на тому чемпіонаті.

 
Принц Філіп та голова київського міськвиконкому Володимир Гусєв

Про це в інтерв'ю газеті "Факти" згадував колишній голова Києва Володимир Гусєв:

"Принцеса Анна постраждала при взятті складної перешкоди. Лише деякі спортсмени успішно проходили траншею, перед якою височіла перепона з колод. Коли Анна впала з коня, я глянув на принца Філіпа - жоден мускул не здригнувся на його обличчі. Якби таке сталося з моєю дитиною, я б, напевно, весь замучився. Але принц Філіп зовні був абсолютно спокійний. Я сказав: "Ваша дочка впала". І почув незворушний: "Вона не вперше падає".

Тоді я запропонував поїхати на місце падіння. Герцог Единбурзький спочатку заперечив: "Там є лікарі". Але потім все-таки погодився. Почувши від медиків, що у принцеси немає перелому, а просто забій стегна, ми повернулися на пагорб."

 
Принцеса Анна у Києві 

Принцеса оселилася в готелі "Москва" (зараз "Україна"). Про Анну радянська спецслужба доповідала таке: вона веде скромний спосіб життя, зі спортсменами знаходиться в дружніх відносинах, уникає іноземних кореспондентів.

Той самий Гусєв згадував, як організатори були здивовані тим, що принцеса сама миє свого коня.

Про самого Філіпа КГБ у цих документах не повідомляє. До того ж друга, вона ж остання, записка датована 4 вересня - це був переддень початку змагань. Документів про те, як, власне, минув захід, і що про нього казали гості, в архіві чомусь немає.






Радомир Мокрик: Чи можливий справедливий мир?

Тепер багато говорять про "справедливий мир". Хоча очевидно, що кожен вкладає в це поняття якесь власне уявлення. Справедливого миру не буде. Бо неможливо відшкодувати українцям те, що вчинили росіяни. Коли ми говоримо останніми тижнями про "мир", ми зазвичай чомусь говоримо про територіальні поступки України. Ми говоримо про корисні копалини. Але ми не говоримо про українських військовополонених. Ми не говоримо про викрадених дітей. Ігнорування цих питань залишить жахливе відчуття кривди в українців.

Остап Українець: Стійкість віртуального

Одні ключові союзники підтримують ворога, інші друзі досі кволі на рішучі рішення. Напередодні третьої річниці вторгнення ми знову зіткнулися з тривогою, що спиратися залишається лише на власні сили. Найближчим джерелом сили для нас тут має стати наш власний досвід, пам'ять про всі попередні випадки, коли ми не встояли - нагадування про те, наскільки страшні наслідки може мати наша зневіра сьогодні.

Сергій Громенко: Гірше, ніж злочин. Чому Росія почала велику війну з Україною

Повномасштабне вторгнення в Україну — фатальна помилка Кремля. Якби Володимир Путін знав, що не візьме Київ за три дні, він, напевно, не ризикнув би напасти. Однак і самим лише волюнтаризмом диктатора ситуацію не пояснити. Насправді велика війна стала підсумком внутрішніх процесів, які тривали в російській владі упродовж останніх 20 років. І без усвідомлення цього годі й сподіватися, що у Європі укладуть тривалий мир.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.