Щоденник Скотта: пам'ятки на наступний рік

День розчарування. Розпогодилось, ніч була ясна, хоч і холодна, температура помітно ниже нуля, різкий вітер. Та невдовзі після старту ми вийшли на дуже погану поверхню. Поні часто загрузали в снігу по коліна, а нанесений хуртовиною м'який сніг лежав купами, спричиняючи сильне тертя полозів

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача "Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці"Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".

 

Четвер, 9 лютого. Табір №8.

Пройшли добрих 11 миль. Гарний нічний перехід. Поверхня досконала, але, за винятком пари поні, ми веземо зовсім легкі поклажі. Бідолашний Фордів Мізері одужує слабко, їсть похапцем, що з ним буде – не ясно. Кіоганів Джиммі Піґґ сьогодні шкутильгає ще менше, ніж учора. Загалом бойовий дух на висоті.

Перехід видався прохолодним, мали зустрічний вітер і температуру 5-6 градусів нижче нуля, але на сонці вчора весь день було тепло, і має бути тепло сьогодні. Якщо така погода збережеться, то за поні можна не перейматися. Дійшли до висновку, що головна причина їхнього дискомфорту – відносно тонке хутро.

Маємо чудові пам'ятні види на Західні гори, хоча вони ще дуже далеко. Тріщин сьогодні не було. Буду дуже здивований, якщо нам їх більше не трапиться.

З'являється розуміння того, як усе відбуватиметься наступного року, якщо поні протримаються. Поні та пси поступово долають снігову сліпоту.

 
 

П'ятниця, 10 лютого. Табір №9

12 миль 200 ярдів. Холодний перехід, дуже морозний вітер, затьмарене небо, важко розібрати поверхню чи напрям руху.

Зауважив, що сани, поні тощо відкидають тіні навколо.

Поверхня дуже гарна, тварини попрацювали на славу.

Натрапили на певні нерівності на початку переходу, але під кінець його поверхня була рівна. Здається, те саме я спостерігав під час нашої попередньої поїздки.

 

Вітер постійно міняє напрям з S на W, а іноді і на N, і надходить поривами. Заструги лежать виразно на SSW. Нема ані тіні сумніву, що панівні вітри дмуть вздовж узбережжя, огинаючи глибоку затоку на південь від Кручі.

Питання ось у чому: якщо йти на південь, там і далі буде така тверда поверхня? Якщо так, то наступного року ми без труднощів досягнемо глетчера Бердмора.

Повиповзали зі спальних мішків о дев'ятій вечора. Десь о пів на дванадцяту кричу до Вояки: "Як справи?" Відповідає, що все готово і незабаром постаті починають метушитися серед саней і поні.

За роботою мерзнуть пальці, та й стопам теж не тепло. Зняли з поні попони і запрягли їх; намети та таборове обладнання поскладали на сани; похідні торби наповнили необхідним для наступного привалу. Одне за одним тварин відв'язують від кілків та уярмлюють до саней.

Отс насторожено поглядає на свого звіра, не хоче ставити це знервоване створіння у постромки. Коли хтось справляється з роботою швидко, то спостерігає за повільнішими товаришами нетерпляче й роздратовано.

Вілсон і Мірз кидаються допомагати то там, то сям. Але ми досі чекаємо: ще треба зібрати кілки, поправити обмотки у кількох поні, дехто досі не зібрав намет. Досадно стояти, тримаючи онімілими руками коня за вуздечку, коли той намагається відвернутися від вітру.

 

Нарешті все готово. Кажеш: "Гаразд, Боверсе, гайда!", і Птаха бадьоро веде свого великого звіра вперед, тримаючи такий темп і надалі. Коні змерзли і раді рушити, поні Вояки і ще два аж рвуться.

У кеньгах важко тримати рівновагу на слизьких застругах, тож перші пару хвилин погоничам важко підтримувати темп. Але рух зігріває і вже за якихось десять хвилин вервечка йде рівним ходом.

Темп бадьорий, але світла мало, тому час від часу хтось несподівано ступає на слизьке і падає ницьма. Та, окрім цього, більше нема жодних прикрощів: просуваємося невпинно, інколи змінюючи формацію.

Слабші поні відстають, але не далеко, тож дуже скоро доганяють сильніших на першому ж привалі. Ми зійшлися на тому, щоб робити по одному привалу на кожні пів переходу. Вчора вночі було надто холодно, щоб зупинятися надовго, тому вже за кілька хвилин ми знову були в дорозі.

 

Досягнувши половини переходу, я даю свисток. Тоді з пронизливим гуркотом Боверс звертає ліворуч, а його сусіди по намету їдуть трохи далі, щоб мати достатньо простору для прив'язки поні. Отс і я зупиняємось за Боверсом і Евансом, інші двоє саней з нашого загону стають позаду двох інших саней з загону Боверса.

У такому порядку ми облаштовуємо і табір. Канат для прив'язі протягуємо впоперек напрямку руху, закріплюючи його з обох боків до саней. За кілька хвилин поні вже на прив'язі та під попонами, намети поставлені, плити розпалені.

Тим часом погоничі собак після довгого холодного очікування у старому таборі спакували останні сани і доганяють нас по наших коліях. Вони намагаються підлаштуватися так, щоб прибути до нового табору невдовзі після нас, і зазвичай їм це вдається.

Привал на половині переходу триває годину-півтори, а після того ми спаковуємось і знову рушаємо вперед. Зазвичай остаточний табір облаштовуємо близько восьмої, і більшість із нас за якихось півтори години вже у спальних мішках.

Такий наш щоденний розклад. На довгій стоянці ми намагаємось якнайкраще подбати про тварин: зводимо навколо снігові стіни, ладнаємо попони тощо.

Субота, 11 лютого. Табір №10.

Пеленги: широта – 78°47; Круча – S, 79W; крайня ліва точка Кручі – 65°, круча А Білого острова біля каналу між островами.

11 миль. Покрили 6 і 5 миль між зупинками. Поверхня стала значно м'якшою. Наступні два переходи покажуть напевне, але скидається на те, що умови на півдні не будуть такими гарними, як були раніше.

 

У поні Еванса, Цвітика, дуже маленькі копита, тому переходи даються йому тяжко. Проблема не у вантажах, а саме у ході; не сумніваюся, що снігоступи йому сильно допомогли б. Питання тільки, якої форми?

Коли ми стали на привал, усі поні були трохи втомлені, але нинішня погода сприятиме гарному відпочинку. Без сумніву, нічні переходи – це наша найкраща вигадка.

Навіть собакам сьогодні йти важче, хоча тягнуть вони, як і раніше, добре. Мірз усунув Османа, бо той чи-то відбився від рук, чи-то оглух, і поставив на його місце Рабчика. Зміна вже дається взнаки. Рабчик слухняно веде упряжку.

Пам'ятка на наступний рік. Завести міцну бамбукову жердину з гострим наконечником, щоб перевіряти глибину тріщин.

 

Неділя, 12 лютого. Табір №11.

10 миль. Заклали один тюк корму. Магнітне схилення – 150E. Істинний південь = N, 30E за компасом. Поверхня стає дедалі гіршою. Час від часу поні грузнуть, і то досить глибоко. До обіду пройшли 6¼, Цвітик сильно відстає. На другому переході він відстав ще сильніше і ми зробили привал на 9 милях. Еванс сказав, що він здатен протриматись ще з милю, тож ми пройшли стільки і там стали табором.

Небо затягнуте хмарами, на півдні темно і сніжно – дуже важко тримати курс. Гора Дискавері на одній лінії з південним краєм Кручі відносно табору, ми біля 79-ї паралелі. Тут треба взяти пеленг дуже точно, бо це буде наш "Табір Кручі", який відіграє важливу роль у майбутньому.

Пеленг: Круча 36° 13'; крайня права точка – Чорний острів. Вирішив відправити Едгара Еванса, Форда і Кіогана назад, бо їхні поні найслабші. Решта п'ять поні щодень сильнішають і йтимуть іще щонайменше кілька днів. Треба дізнатися, як близько можна підійти до 80-ї паралелі.

Вночі робили всі необхідні приготування для цього задуму. Черрі-Гаррард перейде до нашого намету.

Понеділок, 13 лютого. Табір №12.

9 миль 150 ярдів. Вчора, перш ніж ми рушили, здійнявся південний вітер зі снігом – всі ознаки хуртовини. Але о пів на першу ми таки вийшли і здолали 7 миль крізь кучугури. Спершу було шалено холодно.

 

Скоро після старту небо стрімко розвиднілось, як це часто буває у цих регіонах. Ми побачили, що від нашого табору основа Кручі стоїть на одній лінії з горою Дискавері, а Білий острів – далеко на схід від східного схилу гори Еребус. Дуже зручно для навігації.

В обід небо зовсім проясніло і снігопад тимчасово ущух. Я вже був подумав, що матимемо легкий перехід, але варто було нам знятися з місця, як сніг почався знову, ще густіший, ніж раніше, і невдовзі шлях став зовсім непрохідний.

Після двох миль я вирішив отаборитися. І ось ми тут під ударами хуртовини. Я казав Вілсону, що ми розіб'ємо табір, якщо повалить густий сніг, і сподіваюся, що він із Мірзом теж зупинилися там, де їх застала негода. Перш ніж вирушити, вони зустріли Еванса, який повертався з табору №11.

Припускаю, вони таки встигли трохи просунутись. Постійна негода страшенно виснажує, але наші поні цього разу в гарних умовах, це радує. Ми збудували їм величезну снігову стіну, яка дає їм затишний притулок. Нас у наметі п'ятеро, та все ж вмощуємося зручно.

 

Хутро у поні таки справді товстішає, тож не бачу причин не дійти до 80-ї паралелі, якщо тільки погода дасть нам таку нагоду.

Боверс – просто диво. Всю ніч проходив у звичайній зеленій повстяній шапці з зав'язками на підборідді, яка взагалі не прикриває вуха. Лице і вуха в були нього аж багряні. Всі інші радо вдягають товсті балаклави та вітрові шоломи. Ніколи не бачив такої стійкості до холоду.

Сьогодні він залишався назовні цілу годину після того, як інші сховалися в намет. Він просто тинявся по табору, виконуючи всяку дрібну роботу з саньми тощо. Черрі-Гаррард вирізняється очима.

Бачить він тільки в окулярах, а тому змушений долати купу незручностей. Але з вигляду цього не скажеш: якимсь чином він примудряється робити навіть більше, ніж повинен.

Вівторок, 14 лютого. Табір №13.

7 миль 650 ярдів. День розчарування. Розпогодилось, ніч була ясна, хоч і холодна, температура помітно ниже нуля, різкий вітер з SW. Та невдовзі після старту ми вийшли на дуже погану поверхню. Поні часто загрузали в снігу по коліна, а нанесений хуртовиною м'який сніг лежав купами, спричиняючи сильне тертя полозів.

Ми сяк-так ішли, але скоро Ґран зі Змореним Віллі відстали. Я порадився з Отсом щодо віддалей і він звесела запропонував пройти 15 миль за день! Це мене дещо зачепило і я пішов, аж поки санометр не показав 6,5 миль.

На цей час Зморений Віллі відстав уже десь на три чверті милі і його наздоганяли собачі упряжки. Зненацька ми почули віддалений гавкіт собак, а трошки пізніше стало ясно, що щось пішло не так. Отс і я помчали назад.

Я зустрів Мірза і той розповів, що його собаки відбилися від рук і напали на Змореного Віллі, коли побачили, що він впав. Зрештою їх вгамували, а ЗВ повели під вуздечку без саней. На ЗВ багато слідів укусів, але, на щастя, не серйозних: він, схоже, дав собакам знатний бій, покусавши і потрусивши кількох із них своїми зубами.

Ґран відбивав його, як міг, аж поламав лижну палицю; Мірз поламав погоницьку палицю. Собакам явно було непереливки, але, схоже, у такому шалі їм усе байдуже, бо жоден взагалі не постраждав.

Після обіду четверо з нас повернулися і підібрали вантаж. Завдяки цьому ми дізналися про природу поверхні більше, ніж після багатьох годин ходьби при поні!! Випадок цей плачевний, і винуватити за нього можна багато кого. Мені здається, поклажа ЗВ значно важча, ніж у інших поні.

 

Себе звинувачую за те, що не угледів за цим, як годилося, і дозволив ЗВ так сильно відстати.

По обіді рушили знову, але, здолавши не більше двох третин милі, переконалися, що ЗВ далі йти не в змозі. Дали йому гарячої їжі, облаштували снігову стіну і видали додаткове покривало. На нього чекає тихий і теплий день, і можна тільки сподіватися, що цих заходів буде досить, щоб привести його в порядок. Але все це неабияк дратує.

Пам'ятка. Стосовно поні.

1. Гарячі висівки або вівсяне пюре.

2. Кусачки для перерізання дротів на тюках.

3. Кілки для прив'язі.

4. Легші поні, щоб везти 10-фунтові сани?

Поверхня така хрустка і розсипчаста, що знову надзвичайної ваги набувають снігоступи.

 

Усі заструги тягнуться з SW через S до SW, як і всі вітри, під які ми потрапляли в цьому регіоні. Жодних сумнівів бути не може, що вітер замітає узбережжя цілий рік.

Постало питання щодо нашарувань снігу. Девід [1] називає наст сезонним явищем, але, здається, він помиляється. Тверда кірка – ознака хуртовин, але після кожної хуртовини свіжий наст утворюється тільки на кучугурах, нанесених попередньою хуртовиною.

Схоже, хуртовина залишає по собі кучугури, що займають від однієї шостої до третини всього простору; такі кучугури, ймовірно, перетворюють улоговини на пагорби, між якими утворюються нові улоговини, а їх уже заповнюють наступні хуртовини.

Якщо це справді так, то єдиний спосіб дізнатися обсяги річних нашарувань – усереднити нанесені кучугури і помножити це на кількість хуртовин у році.

 

Середа, 15 лютого. Табір №14.

7 миль 775 ярдів.

Поверхня сьогодні була жахлива, а два вчорашні недоліки (тонкий наст, через який коні провалюються, та піскоподібні насипи, які труться об полози) якщо і змінилися, то тільки у гірший бік.

Поні Боверса вперше став час від часу відмовлятися від роботи. Задні лапи його грузнуть глибоко. Змореному Віллі вже значно краще. Вояка все бачить в похмурому світлі, але я вже зрозумів, що така його натура. Попри все, він дбайливо доглядає за найслабшими кіньми.

Часто зупинялися в дорозі, але зуміли здолати 4 милі до обіду і 3,5 після.

 

На обідньому привалі температура була -15º F. Холодно було навіть сидіти в наметі, чекаючи, поки відпочинуть поні. Зараз на термометрі -7º F, але сонце світить яскраво і нема вітру, тож за відчуттям повітря досить приємне; шкарпетки і каньги сохнуть швидко.

Розмір пайки вибрали вдало. Загалом все чудово, окрім стану поні. Чим більше я про них думаю, тим більше переконуюсь, що мусимо врятувати усіх поні і наступного року скористатися ними краще.

Було б сміховинно загнати кількох до смерті цього року, як того хотів Вояка. Та навіть зараз мені здається, що з першими трьома ми трохи переборщили.

Одне знаю напевне. На цьому покритті гарні снігоступи на вагу золота. Якщо матимемо їх, то наступного року неодмінно значно збільшимо тривалість переходів.

 

Пам'ятки.

Зберігати галети наступного року, прив'язуючи ящики на санях.

Дивитися на санометр.

Кілки для прив'язі.

Баки для їжі мають бути необхідного розміру.

Полагодити двоє саней, замінивши полози на сталеві.

Зберігання харчів для поні. Мати вдосталь мішків для підвісних торбин.

 

Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.

Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.

Приємного читання!


N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.

Юрій Юзич: Дні київського терору. Документальний фільм 1919 року

Німеччина передала міністру закордоних справ 9 історичних фільмів про Україну. Серед художніх - один документальний. Про звірства більшовиків у 1919 році в Києві та Харкові.

Володимир Бірчак: Не можна здавати своїх. Не кошерно

Роздуми з приводу "Другого польсько-українського Комюніке".

Борис Ґудзяк: Владика Борис Ґудзяк про те, як професор Рудницький врятував його студентську репутацію

Професор Леонід Рудницький відійшов у вічність 8 грудня на 89 році життя.

Юрій Юзич: Перший єврей, який загинув за Україну

Давно мене зацікавила світлина із одного видання про УГА з підписом: «Українські Січові Стрільці ховають свого побратима по зброї, жида, Ю. Литвака». Хто цей стрілець-доброволець, а також коли і де його похоронили досі було загадкою. Припускав, що це сталось десь у 1919 році, коли 1-ша бригада УСС воювала в складі УГА.