Крути. Диявол в деталях. Істина – теж

Бій під Крутами ВИГРАВ українській владі найдорожче – ЧАС. Час на придушення заколоту росіян-більшовиків на Арсеналі, час на укладання миру в Бересті. Тобто, не трунська туга, а слава і героїка. Не фатальність обставин, а усвідомлення дії і виклик загрозам.

 

ЯК НЕ ТРЕБА: Влада кинула "сонечок" в зиму із гвинтівкою "одна_на_трьох" і піввареника на сухпай. Якісь дяді в Києві не змогли організувати оборону і прикрилися дітьми, що встали зза парт і усі полягли за Україну.

Бідні ми нещасні люди, чий цвіт нації вкриває сніг безвиході і туги. Молебень. Усі ридають. Особливо емоційні обертаються простирадлами і заздалегідь повзуть на кладовище, бо ж життя то непозбувна бентега. Ми теж всі умрьом, опір не має сенсу. Усі співають тужливих пісень.

ЯК ТРЕБА: Бій під Крутами був успішним – українські сили в меншості змогли якісно організувати оборону позицій. Були правильно розставлені кулемети, була правильно задіяна гармата.

Перед переважаючими силами московитів українські сили мали МЕНШЕ втрат, спромоглися протриматися визначений час (виконати поставлену задачу) і організовано відійшли (коли тримати станцію надалі більше не було сенсу). Відхід був із евакуацією поранених та зброї і знищенням залізниці та мостів, щоб ще більше затримати переважаючі сили ворога.

Станцію захищали не діти, а цілком собі молоді чоловіки (до слова, "юнак" слово не про вік, це тогочасне військове звання, що є еквівалентом курсанта, просто тоді відмовилися від імперського "юнкера" і запровадили свій еквівалент), які за віком співставні із курсантами військових вишів, тобто це цілком свідомі викликів і загроз дорослі люди.

Сили українські були строкаті складом – старші віком також були. І точно вони були не самі по собі, а під керівництвом досвідчених командирів. Сам Аверкій Гончаренко згодом писав: "твердження тих авторів, що наша молодь там була без проводу, є неправдивими."

І головне - бій під Крутами ВИГРАВ українській владі найдорожче – ЧАС. Час на придушення заколоту росіян-більшовиків на Арсеналі, час на укладання миру в Бересті. Тобто, не трунська туга, а слава і героїка. Не фатальність обставин, а усвідомлення дії і виклик загрозам.

Головний міф – молоді полягли, а могли б... Треба пам'ятати – раніше дорослішали швидше і рівень дорослості у 16-18 річних (наприклад) 100 років тому і зараз – різний.

Не міряйте зрілість вчинків людей, які в минулому взяли зброю і пішли в бій, мірилами сучасних хіпстерів і домашніх хом'яків-тік-токерів. Воїни дорослішають рано.

Кондотьєр Франческо Сфорца став професійно займатися воєнною справою у 18 років. Едуард, принц Уельський (Чорний Принц) на чолі англійського війська (!) розбив переважаючі сили французів в битві при Пуатьє (1356) – в 26 років.

Аверкій Гончаренко, (той, хто керував обороною під Крутами), в 22 роки ВЖЕ закінчив Чугуївське військове училище і згодом пройшов Першу Світову.

Петро Дяченко в 19 років потрапляє у вир Першої Світової війни, а коли його Чорні Запорожці громили московита під час кримського походу Болбочана, Дяченкові було АЖ… 23 роки.

У нинішніх Третіх Визвольних Змаганнях (російсько-українська війна 2014 - … р.р.) юних, які свідомо взяли до рук зброю, також не бракує і серед живих, і серед загиблих. І вік не робив їх ані безпорадними, ані безвольними.

Тужливий, зневажливий, поблажливо зверхній тон опису подій під Крутами московити почали практикувати одразу із окупацією України. Це технологія нівелювання здобутків – дегероїзація.

Мета – щоб ті, хто лишилися живими розчарувалися в боротьбі, опустили руки і обрали підкорення замість звитяги. Імперія це практикувала і тоді, і тепер. Ті, хто ведуться на такий наратив, свідомо чи ні стають зброєю Московщини проти Української державності.

Думайте.

Радомир Мокрик: Чи можливий справедливий мир?

Тепер багато говорять про "справедливий мир". Хоча очевидно, що кожен вкладає в це поняття якесь власне уявлення. Справедливого миру не буде. Бо неможливо відшкодувати українцям те, що вчинили росіяни. Коли ми говоримо останніми тижнями про "мир", ми зазвичай чомусь говоримо про територіальні поступки України. Ми говоримо про корисні копалини. Але ми не говоримо про українських військовополонених. Ми не говоримо про викрадених дітей. Ігнорування цих питань залишить жахливе відчуття кривди в українців.

Остап Українець: Стійкість віртуального

Одні ключові союзники підтримують ворога, інші друзі досі кволі на рішучі рішення. Напередодні третьої річниці вторгнення ми знову зіткнулися з тривогою, що спиратися залишається лише на власні сили. Найближчим джерелом сили для нас тут має стати наш власний досвід, пам'ять про всі попередні випадки, коли ми не встояли - нагадування про те, наскільки страшні наслідки може мати наша зневіра сьогодні.

Сергій Громенко: Гірше, ніж злочин. Чому Росія почала велику війну з Україною

Повномасштабне вторгнення в Україну — фатальна помилка Кремля. Якби Володимир Путін знав, що не візьме Київ за три дні, він, напевно, не ризикнув би напасти. Однак і самим лише волюнтаризмом диктатора ситуацію не пояснити. Насправді велика війна стала підсумком внутрішніх процесів, які тривали в російській владі упродовж останніх 20 років. І без усвідомлення цього годі й сподіватися, що у Європі укладуть тривалий мир.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.