Петлюра в кіно

Іконографія Петлюри слабко вивчена (і ще менше представлена публічно). Насамперед тому, що українські державні архіви в радянські часи сформовано як інституції цензури, а не збереження пам'яті. За рідкісним виключенням колекції держархівів відображають не історичний процес в усій його тяглості, а радше історію цензурних втручань в нього.

 
Позаду у характерному білому морському кашкеті – Святослав Шрамченко. За публікою – мури навколо Софійського собору 
Кадр із фільму "Рolonia Restituta"

Кінохроніки, що зафіксувала би історію української революції 1917-1920 років з української оптики, на жаль, не існує. Україна втратила тоді незалежність, а отже – право формувати власний історичний наратив. Тому за нас це зробили інші.



Переможці

В одному випадку – більшовики, які представили Українську революцію бандитським і антисемітським заколотом. Цей наратив доручили втілити в кіно талановитому режисеру Леоніду Могилевському в хронікальній монтажній стрічці "Документи епохи" (1928).

Завдяки його іронічному погляду навіть крізь полум'яні гасла титрів прозирала українська державотворча енергія, на тлі котрої більшовицькі герої тьмяніли. Ми показували "Документи епохи" минулого року з нагоди 100-річчя УНР.

В іншому випадку свій кінонаратив Української революції представили поляки. Юзеф Блешинський того ж 1928 року створив стрічку "Polonia Restituta" на багатющому хронікальному матеріалі, чи не третина якого зафільмована в Україні.

На відміну від більшовицького, польський наратив створено з повагою до української державності, можливо навіть з більшою, ніж вона в 1920 році заслуговувала: Армія УНР в цей час уже мало скидалась на регулярну армію, а державні інститути майже не працювали.

В обох фільмах чимало кадрів з Петлюрою.

 
Українські та польські старшини і урядовці на спільному молебні. Станіславів, початок липня 1920 року 
Кадр із фільму "Рolonia Restituta"

І якщо в "Документах епохи" в сцені проголошення 4 Універсалу на Софійській площі в Києві Петлюра енергійний і рвучкий, хоч і тьмяніє поруч з імпозантним павичем Винниченком, з яким змагається за владу в Директорії, то в "Полонії" ми бачимо вже доволі втомлену, змарнілу людину, далеко не ровню польським генералам у французьких обладунках.

Петлюра був людиною фізіогномічно радше неприємною, з асиметричним нервовим лицем. Але для мене досі лишається загадкою де він брав сили боротися за українську державність навіть тоді, коли всі навколо вже кидали цю справу як безнадійну (і один із перших – Винниченко).

Непоказний, неспівмірний викликам часу чоловік (на чолі ще менш свідомого викликів народу), який з подиву гідним завзяттям ішов до мети, яку ми тільки зараз усвідомлюємо не як його персональну, а нашу спільну.

"Рolonia Restituta" ми покажемо сьогодні о 20.00. Це буде українська прем'єра стрічки в живому музичному супроводі.


Дивіться також: 1920. Армія УНР у польському фільмі "Polonia Restituta"

Радомир Мокрик: Чи можливий справедливий мир?

Тепер багато говорять про "справедливий мир". Хоча очевидно, що кожен вкладає в це поняття якесь власне уявлення. Справедливого миру не буде. Бо неможливо відшкодувати українцям те, що вчинили росіяни. Коли ми говоримо останніми тижнями про "мир", ми зазвичай чомусь говоримо про територіальні поступки України. Ми говоримо про корисні копалини. Але ми не говоримо про українських військовополонених. Ми не говоримо про викрадених дітей. Ігнорування цих питань залишить жахливе відчуття кривди в українців.

Остап Українець: Стійкість віртуального

Одні ключові союзники підтримують ворога, інші друзі досі кволі на рішучі рішення. Напередодні третьої річниці вторгнення ми знову зіткнулися з тривогою, що спиратися залишається лише на власні сили. Найближчим джерелом сили для нас тут має стати наш власний досвід, пам'ять про всі попередні випадки, коли ми не встояли - нагадування про те, наскільки страшні наслідки може мати наша зневіра сьогодні.

Сергій Громенко: Гірше, ніж злочин. Чому Росія почала велику війну з Україною

Повномасштабне вторгнення в Україну — фатальна помилка Кремля. Якби Володимир Путін знав, що не візьме Київ за три дні, він, напевно, не ризикнув би напасти. Однак і самим лише волюнтаризмом диктатора ситуацію не пояснити. Насправді велика війна стала підсумком внутрішніх процесів, які тривали в російській владі упродовж останніх 20 років. І без усвідомлення цього годі й сподіватися, що у Європі укладуть тривалий мир.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.