«Сказання з Небезпечного Королівства»: Еаренділ та Об’єднані Нації
Що спільного між Толкіном та Черчиллем? Крім того, звісно, що обидва – англійці, й обидва – кожен по-своєму – прославили свою батьківщину? Адже за життя вони жодного разу не зустрічалися та навіть не розмовляли – принаймні їхні біографи про таке не повідомляють.
Утім, не варто поспішати з висновками. Адже ХХ століття багате на неймовірні історії.
Обох – Толкіна та Черчилля – пов'язувала Південна Африка. Перший народився там у місті Блумфонтейні наприкінці ХІХ століття, за десять років потому, як між Британською імперією та державами місцевих голландських поселенців – бурів – відгриміла Перша англо-бурська війна.
Другий потрапив туди вже у значно старшому віці як журналіст. І навіть встиг повоювати на боці Британії, щоправда, не у Першій, а вже у Другій англо-бурській війні.
Дитячі спогади про "Чорний континент" - як от пригода з небезпечним тарантулом, що мало не коштувала життя малому Рональдові – пізніше надихнули Толкіна на написання однієї з тих чарівних історій, які зробили його ім'я відомим на весь світ.
Пригадуєте – подорож тринадцятьох гномів та одного гобіта через Чорний ліс, де жили велетенські отруйні павуки? А Черчилль залишив про Африку цілих дві книги, щоправда, у світі, на відміну від толкінівського "Гобіта", вони відомі значно менше.
І Толкін, і Черчилль воювали за Британію у Першій світовій війні. Обом судилося також пережити й наступну, набагато страшнішу війну. Щоправда, участь у ній брали вже їхні діти, й, що цікаво, тут також не обійшлося без Африки.
У Лівійській пустелі у складі британського спецпідрозділу воював син Черчилля – Рендольф. Крістофер Толкін навчався, а потім служив військовим льотчиком у британській Південній Африці. А Майкл, ще один син Толкіна, брав участь у Битві за Британію.
Толкін відомий у світі передусім як один з найкращих авторів фентезі. Черчилля, хоч він також лишив по собі чималий письменницький доробок, більше знають як одного з кращих британських прем'єрів, завдяки якому Сполучене Королівство не лише вистояло, але й перемогло у Другій світовій війні. Тож історія, про яку піде мова, певною мірою поєднала у собі й війну, й літературу.
У 1913 році Толкін, тоді студент у Оксфорді, натрапив у збірці давньоанглійських текстів на вірш, у якому були такі рядки:
Eala Earendel engla beorhtast
ofer middangeard monnum sended.
("Привіт тобі, Еаренделю, найсвітліший з ангелів, якого над середзем'ям надіслали людям" – С. Р.).
Як писав біограф Толкіна Гамфрі Карпентер, чомусь саме слово "Еарендел" схвилювало юнака та вразило його до глибини душі.
"Я відчув дивний трепіт, - пригадував згодом Толкін, - немовби щось ворухнулося в мені, пробуджуючись од сну. За цими словами знаходилося щось далеке, дивне та чарівне, й потрібно було лишень вловити це "щось", значно древніше, ніж древні англосакси".
Пропонований словником переклад – "промінь, що сяє" - не задовольняв. Адже слово здавалося геть не схожим на жодне з давньоанглійських, а тому, вочевидь, повинно було мати якесь інше, особливе значення. Пізніше Толкін витлумачив його як алюзію на Івана Хрестителя, але разом з тим вважав, що первісно "Еарендел" було назвою зірки, яка провіщала схід сонця.
Слово це міцно засіло у пам'яті молодого філолога та спонукало його до написання власного вірша про подорож Еарендела. Але то був не кінець, а лише початок історії. Бо коли один з друзів спитав Толкіна, про що його вірш, той відповів: "Не знаю, але спробую з'ясувати".
І з'ясував – створивши цілий власний всесвіт, де "боги" та ельфи вели довгу та майже безнадійну борню проти великого ворога за повернення коштовних сильмарилів, вмістилища первісного світла. А Еаренділові – так Толкін почав писати це ім'я – судилося стати у цьому світі захисником смертних людей, тим, хто "жданий і прибулий зненацька, жаданий і прибулий понад усяку надію". А потому вирушити на своєму кораблі у подорож небесними морями та перетворитися на зірку, яку "ніхто не сподівався побачити", - знак нової надії.
Й навіть самим рядкам про Еарендела, з яких усе почалося, у толкінівському світі знайшлося місце – саме їх, трохи змінені, вигукував Фродо у Лігві Шелоби на підступах до Мордору, у місці, "де згасали усі інші вогні".
Під час Другої світової війни британський прем'єр Вінстон Черчилль навряд чи знав про філолога Толкіна та його лінгвістичні студії. Зате добре знав про іншого класика англійської літератури Джорджа Байрона, чиї рядки з поеми про подорож Чайльда Гарольда певним чином відбилися у "Декларації Об'єднаних Націй".
Сталося це наприкінці 1941 року, коли Черчилль разом з урядовою делегацією прибули до Сполучених Штатів. По прибуттю, як згадував пізніше британський прем'єр, "першим великим проєктом, який представив мені містер Рузвельт, коли я прибув з Англії, було складання врочистої декларації, яку мали підписати всі країни, що воюють із Німеччиною, Італією і Японією. Ми з президентом, повторивши наші методи підготовки Атлантичної хартії, підготували нариси декларації й поєднали їх".
Після численних переговорів та "повені телеграм, яка на тиждень затопила світ, - писав Черчилль, - ми дійшли згоди в усьому Великому союзі".
На початках у тексті угоди йшлося про "Асоційовані держави". Але британський прем'єр "процитував своєму другові (президенту США Франкліну Рузвельту – С. Р.) такі рядки з "Чайльда Гарольда":
Тут, де меч об'єднані всі нації дістали,
Земляки і наші у той день до бою стали!
Подвиг славний і великий у віках не вмре".
Тож президент США запропонував у кінцевому варіанті замінити "Асоційовані держави" на "Об'єднані Нації", і на думку Черчилля, це було "велике вдосконалення".
Вже на ранок наступного дня, першого у новому 1942 році "президента в його кріслі закотили до мене в кімнату. Я, - згадував Черчилль, - прочитавши проєкт, погодився з ним. Декларація сама по собі не здатна вигравати битв, але вона точно визначала, хто ми і за що воюємо. Згодом того ж самого дня Рузвельт, я, Литвинов (заступник наркома закордонних справ СРСР та посол у США – С. Р.) і Сун, представляючи Китай, підписали цей урочистий документ у кабінеті президента. Держдепартамент мав зібрати підписи решти двадцятьох двох країн".
Звісно, це співпадіння, але місцями угода аж надто перегукувалася з образом толкінівського Еаренділа. "Уряди, що підписали цю Декларацію, - йшлося у документі, - переконані, що повна перемога над їхніми ворогами необхідна для захисту життя, свободи, незалежності, свободи релігії і для збереження прав людини та справедливості як в їхніх країнах, так і в інших країнах, що нині вони провадять спільну боротьбу проти диких і брутальних сил, які намагаються поневолити світ".
На посталу за наслідками декларації Організацію Об'єднаних Націй її засновники покладали особливу роль. Адже вона мала дати людству надію, що Друга світова війна стане останньою, й надалі усі суперечності між країнами вирішуватимуться виключно мирним шляхом.
Так само й Зірка Еаренділа, вперше зійшовши на небосхилі, знаменувала собою скоре закінчення багатовікової борні, у якій, нарешті, Ворога буде переможено.
Та не так сталося як гадалося. Створення ООН не покінчило з війнами. Хоча Організація, поза сумнівом, відіграла у деяких міждержавних конфліктах стабілізуючу роль.
У світі Толкіна перемога над Ворогом також не стала ні повною, ні останньою. Тож поки що мрія авторів "Декларації Об'єднаних Націй" про мир на землі так і залишається мрією. Але Зірка Еаренділа – Венера – все ще горить на небосхилі, даруючи надію тим, хто шукає світла у темряві ночі.
Ще одне співпадіння?
