Надія Никонівна Лук'яненко

Її дівоче прізвище - Бугаєвська. Коли ж стала дружиною Левка Лук'яненка, природньо, що змінила прізвище. З яким і прожила, як і з тавром, все життя - комуністична влада відібрала в неї чоловіка, відібрала сімейне життя, відібрала просту жіночу радість народити і виховати дітей...

Померла Надія Никонівна Лук'яненко.

Останнім часом вона важко хворіла після перелому шийки бедра і для неї, завжди активної та рухливої, було неймовірно важко лишатися прикованою до хати, до ліжка...

Її дівоче прізвище - Бугаєвська. Коли ж стала дружиною Левка Лук'яненка, природньо, що змінила прізвище. З яким і прожила, як і з тавром, все життя - комуністична влада відібрала в неї чоловіка, відібрала сімейне життя, відібрала просту жіночу радість народити і виховати дітей...

Власне, відібрала і право на спокійне, мирне життя - вона все життя була в опозиції до комуністичної влади. Не знаю, звідки така козацька налаштованість у Хрипівці, що звідти вийшли такі непокірні українці - Лук'яненки, Бугаєвська...

Надія Никонівна не скаржилась, але не сприймала гебістів і комуністів на дух. Тому зразу і прийшла в товариство української мови імені Тараса Шевченка, зразу ж підтримала ідею української автокефальної церкви, тим паче, що в її очільниках був єпископ, а згодом патріарх Володимир Романюк, з яким вона листувалася, коли той карався по сибірах.

Листувалася, до речі, і зі Стусом - казала мені, що листи віддала його синові. Щойно, на день св. Параскеви , я писав, як Надія Никонівна виборювала українську церкву. І коли це сталося - була постійною прихожанкою спершу П'ятницької церкви, а згодом - церкви святих Михайла і Федора, в молитовній громаді якої лишалася до останніх днів.

Наставляла священиків, бо добре знала службу - її жартома називали інспектором...

 
Надія Никонівна Лук'яненко
Фото Віри Курико

...У неї не було зла. Скажімо, знаю від неї та брата Левка Лук'яненка про одну чернігівську пані в капелюшку, яка втерлася, було, в довір'я, перейшла на українську мову, часто товклася у Надії Никонівни в хаті, та одного разу не витримала і на порозі злісно засичала: "Пусть он сидит (мова про Левка Лук'яненка - В.Ч.), а тебе чего не хватает от советской власти?!".

Звісно, після того шлях їй до хати був закритий. Але коли почалася перебудова ця пані в капелюшку стала активісткою майже всіх українських справ - до ОУН включно. І таки дійсно щось робила корисного.

І Надія Никонівна ніколи публічно не дорікнула їй, не стала кричати про агентів КГБ, як це люблять робити ті, що насправді самі замазані...

Вона не дожила до 90-а, але прожила довге і трудне життя. Заслужила спочивати з миром!

За повідомленням старости церкви святих Михайла і Федора Василя Федорчука, відспівування покійної заплановано на 13 листопада, в храмі, орієнтовно з 9 чи 9.30 ранку (хто не знає - церква біля шпиталю). Поховання буде здійснено в селі Хрипівці Городнянського району.

Мирослав Іванек : Міф про 100 тисяч жертв на Волині та Галичині

За польською історіографією, політичними актами та навіть законодавством — 40 тисяч вбитих поляків на Галинині, які разом із 60 тисячами на Волині, становить сакральну кількість 100 тисяч польських жертв на Волині та Галичині, які загинули в рамках "Волинсько-галицького геноциду, скоєного українськими націоналістами".

Андрій Сибіга: Консульство України в Дамаску існувало ще 100 років тому

Архіви доводять, що навіть у далекій Сирії ми не розбудовуємо свою присутність з нуля. І ми як держава не зʼявилися на політичній мапі світу в 1991 році нізвідки, попри всю російську брехню. Історія України та української дипломатії сягає століть та є тяглою від Княжої доби, Козаччини, УНР та до сучасності.

Євген Бойко: Як Львів відновлює музей Шухевича?

Початок 2024 року став трагічною сторінкою в історії Львова. У ніч на 1 січня російські шахеди влучили в музей Генерал-хорунжого Романа Шухевича, який зазнав значних пошкоджень. До початку повномасштабної війни музей Романа Шухевича налічував 600 оригінальних експонатів.

Юрій Юзич: Тенор хору Кошиця і ветеран Армії УНР

На фото – тенор хору Кошиця — ветеран Армії УНР Леонід Татарів. Задовго до війни він співав у хорі Свято-Михайлівськрго Золотоверхого чоловічого монастиря в Києві. А коли прийшли окупанти – зі зброєю в руках став на захист України. Один із тих, хто своїм співом зробили "Щедрик" всесвітньо відомим українським твором. І один із небагатьох учасників хору, який опісля в США зміг відчути популярність цієї української колядки.