3 вересня - ще один День перемоги в СРСР
Так само як і 9 травня, 3 вересня оголосили неробочим днем, а Рада народних комісарів запропонувала на честь свята підняти на всіх державних будівлях прапор СРСР
У квітні 2020 року були внесені зміни до закону Російської Федерації "Про дні військової слави і пам'ятні дати Росії". Згідно цих змін, була скасована пам'ятна дата "2 вересня – День закінчення Другої світової війни", натомість був уведений новий день військової слави "3 вересня – День закінчення Другої світової війни".
Ці зміни стали по суті відновленням радянської традиції святкування Дня Перемоги над Японією, який припадав на 3 вересня. Історія цього радянського свята є маловідомою для широкого загалу, тому спробуємо розібратись, як його відзначали протягом 1945–1965 рр.
Як відомо, Друга світова війна закінчилась 2 вересня 1945 р., коли на американському лінкорі "Міссурі" японська делегація підписала акт про капітуляцію. У Радянському Союзі наступний день – 3 вересня, був названий "Святом Перемоги над Японією".
Так само як і 9 травня, 3 вересня оголосили неробочим днем, а Рада народних комісарів запропонувала на честь свята підняти на всіх державних будівлях прапор СРСР. Сталін у своїй промові з нагоди перемоги над Японією, яку транслювали по радіо 2 вересня 1945 р., велику увагу приділив історії військового протистояння із цією країною.
Він підкреслив, що "свою агресію проти нашої країни Японія почала ще в 1904 р.", потім продовжила з 1918 по 1922 рр., а наступного разу у 1938–1939 рр. (події біля озера Хасан і на Халхін Голі). За словами Сталіна, поразка від Японії в 1904 р. "залишила у свідомості народу важкі спогади", а люди старшого покоління 40 років чекали перемоги над цією країною.
Сталін вважав і відповідно формував думку громадян Радянського Союзу, що перемога над Японією не просто перемога, не просто закінчення Другої світової війни, але й встановлення історичної справедливості над вічним агресором Вітчизни.
Відповідно Святу Перемоги над Японією надавалось особливе значення у радянському святковому календарі. 3 вересня 1945 року у головній радянській газеті "Правда" була опублікована стаття Павла Тичини, де він по суті повторював основні положення промови Сталіна щодо перемоги над Японією.
А Максим Рильський у газеті "Известия" від 4 вересня 1945 р. не тільки повторив тези з промови Сталіна, але й поділився власними спогадами про гіркоту поразки від Японії в 1905 р., яку він відчув, коли був маленьким хлопчиком.
На День Перемоги над Японією в багатьох містах Радянського Союзу відбулись мітинги, концерти та народні гуляння. У Києві багато мешканців міста цього дня відвідали могили воїнів на Аскольдовій горі, на майданчиках міста грали оркестри, а увечері відбувся феєрверк.
3 вересня 1945 р. в Москві о 21:00 прогриміли 24 артилерійські залпи салюту на честь перемоги над Японією (Фото 4. ). Для ілюстрації образу переможців над Японією був створений відповідний плакат "Победителям – салют!", де був зображений воїн Червоної Армії позаду якого майорять прапори СРСР, США та Великобританії
Через кілька днів виступ Сталіна, який прозвучав на радіо 2 вересня 1945 р. у зв'язку з перемогою над Японією, був виданий окремою брошурою великим накладом для розповсюдження серед населення. 30 вересня 1945 р. також була запроваджена спеціальна нагорода для учасників перемоги над Японією – медаль "За перемогу над Японією", автором проекту якої була художниця М. Лукіна.
На проекті дата перемоги над Японією була вказана 2 вересня, однак, коли медаль почали виготовляти, дата перемоги була змінена на 3 вересня у відповідності до тодішнього радянського законодавства
У 1946 р. День Перемоги над Японією святкували із таким самим розмахом, як і в 1945 р.
Першими цей день відсвяткували мешканці Владивостоку вже о 7 ранку, коли в Москві тільки розпочалося 3 вересня, а о 8 ранку (1 година ночі Московського часу) у Владивостоці прогриміли залпи святкового салюту, після чого масові гуляння проходили цілий день.
Столиця СРСР – Москва була святково прикрашена прапорами, транспарантами і портретами "геніального генералісимуса" Сталіна. Для гостей міста весь день проводили спеціальні екскурсії: прямо із вокзалів везли на Червону площу, де один із ветеранів російсько-японської війни 1905 р. розповідав усім охочим про напад японців на російський Порт-Артур.
Як бачимо, апелювання до минулих протистоянь із Японією вважалося важливим елементом Дня Перемоги над Японією. Увечері у столиці СРСР відбулися концерти, у повітря піднялись освітлені прожекторами аеростати, відбувся святковий салют.
У цей день в Ленінграді була створена велика фотовиставка на Кіровських островах, присвячена історії перемоги над Японією. На відкритті цієї виставки зі своїми спогадами виступили учасники війни з Японією 1945 р.
У столиці Радянської України – Києві, також відзначили День Перемоги над Японією. Місто було святково прикрашено транспарантами, прапорами, портретами керівників партії та армії. О 9 годині вечора, так само як і в Москві, в Києві відбувся святковий салют.
3 вересня 1946 р. у всіх кінотеатрах Радянського Союзу показували документальний фільм "Разгром Японии", а у Харкові його демонстрували і в кінотеатрах, і на відкритому майданчику в саду ім. Шевченка.
Як і раніше, радянська пропаганда віддавала основну заслугу у перемозі над Японією "великому полководцю всіх часів і народів Генералісимусу Радянського Союзу товаришу Сталіну".
У 1947 р. День Перемоги над Японією оголосили робочим днем, хоча його статус, як святкового дня, не відмінявся, про це свідчить Указ Президії Верховної Ради СРСР від 7 травня 1947 р.
У радянських газетах, як і в попередні роки, була опублікована стаття до Дня Перемоги над Японією, а у Москві 3 вересня 1947 р. проводилися спеціальні екскурсії для військовослужбовців столичного гарнізону, яким показували трофейну японську військову техніку.
Треба зауважити, що у 1947 р. День Перемоги над Японією був відсунутий на другий план у порівнянні із підготовкою і святкуванням 800-річчя Москви, яке відбувалося у той самий час.
У 1948 р. про День Перемоги над Японією призабули, хоча статті до третьої річниці перемоги таки друкували на шпальтах газет, однак навіть мінімальні святкові заходи не проводилися, бо в цей час помер один із керівників Радянського Союзу – Андрій Жданов і країна була у траурі.
Цього ж року художник Павло Судаков закінчив роботу над картиною "Капітуляція японської армії", фото якої публіквали у радянських газетах.
У 1949 р. ні про які святкування Дня Перемоги над Японією мова не йшла навіть у столичній Москві, а в газетах стримано констатували, що "четырехлетие победы над империалистической Японией советский народ отмечает дальнейшими успехами в строительстве коммунизма в нашей стране, стоящей на страже мира против поджигателей войны".
У 1949 р. риторика радянської пропаганди щодо пригадування перемоги над Японією змінилася. У кількох газетах Радянського Союзу була надрукована стаття М. Макарова "Четвертая годовщина со дня капитуляции Японии".
Автор статті стверджує, що саме СРСР мав головну роль у перемозі над Японією, а не США, зазначивши, що "американські імперіалісти вигадали і намагались розповсюдити з антирадянською метою легенду про те, що не вступ Радянського Союзу у війну і блискавичні руйнівні удари Радянської Армії змусили японський уряд погодитись на капітуляцію, а дві американські атомні бомби, кинуті на цивільне населення японських міст Хіросіма і Нагасакі".
У цілому стаття була спрямована проти Америки під приводом згадування про перемогу над Японією.
У 1950 р. у Радянському Союзі згадували 5-річчя перемоги над Японією, але в менших масштабах, ніж у перші роки. У кількох радянських газетах вийшла стаття В. Нікольского "П'ять років із дня капітуляції Японії".
Як і попереднього 1949 р., автор знову вважає, що "японська армія капітулювала не в результаті бомбардування мирних японських міст Хіросіма і Нагасакі американськими атомними бомбами, як це намагаються твердити апологети американського імперіалізму, а в результаті нищівних ударів, які вона дістала від радянських військ".
Цього разу антиамериканська риторика навіть посилилася, у зв'язку з участю США у війні в Кореї. Тоді ж в радянських газетах розмістили цікаву карикатуру М. Литвина, присвячену 5-річчю перемоги над Японією, що знову таки мала антиамериканське спрямування.
До Дня Перемоги над Японією в Центральному музеї Червоної Армії підготували відповідну виставку, яку відвідала велика кількість екскурсантів. У цей день в музеї Червоної Армії відбулися зустрічі із учасниками війни із Японією в 1945 р.
3 вересня 1952 р. у деяких газетах Радянського Союзу до Дня Перемоги над Японією вийшла стаття М. Бабічева "Империалисты США возрождают Японский милитаризм", в якій принагідно до Дня перемоги над Японією, нищівно критикувалася політика США на сході.
Автор зазначав: "Отмечая седьмую годовщину исторической победы над империалистической Японией, миролюбивые народы повышают свою бдительность к проискам империалистов, усиливают ряды борцов за мир, демократию и социализм". Зазначимо, що з 1951 по 1953 рр. у радянській пресі активно повідомляли про святкування Дня перемоги над Японією в Китаї.
У 1954 р. до чергової річниці перемоги над Японією у газетах вийшла стаття П. Крайнова "Японський народ – проти американської окупації", де так само, як в попередні роки, під приводом згадування перемоги над Японією жорстко критикувалася політика США.
Здавалося б, 10-річчя перемоги над Японією у 1955 р. могло б бути відсвятковане особливо, але цього не сталося. Як і в попередні роки, вийшли друком газетні статті з критикою на адресу США в японському питанні, а також лунали запевнення про готовність Радянського Союзу поліпшити стосунки із Японією.
Відзначимо цікаву деталь з регіональної преси, саме 3 вересня 1955 р., до 10-річчя перемоги над Японією, регіональна харківська газета "Красное знамя" повідомила про подвиг Василя Колесника з районного центру Борова, який загинув у серпні 1945 р. у боях біля міста Муданцзян, закривши собою кулеметну амбразуру японського ДОТа.
Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На момент виходу статті у 1955 р., на малій батьківщині героя війни з Японією, вже був установлений на його честь пам'ятник у парку його імені, а його комсомольський зберігався в Центральному музеї Радянської Армії в Москві.
На початку вересня 1956 р., з нагоди чергової річниці перемоги над Японією, радянська преса повідомляла про переговори щодо нормалізації стосунків між СРСР та Японією. У радянській пресі вийшли друком статті про перемогу над Японією, хоча вони більшою мірою стосувалися тогочасних взаємовідносин Японії з СРСР.
12 річниця перемоги над Японією, як і в попередні роки, була приводом для радянської пропаганди знову підняти японське питання. Невипадково саме 1 вересня 1957 р. до СРСР прибула делегація японських профспілок для ознайомлення із життям радянських робітників, а засоби масової інформації повідомили про це саме 3 вересня, на День Перемоги над Японією.
Цього дня преса публікувала фотографії із Третьої міжнародної конференції за заборону атомної і водневої зброї в Токіо. 3 вересня 1957 р., саме в День Перемоги над Японією, в м. Осака виступав балет Большого театру СРСР.
З 1958 по 1959 рр. жодних згадок про День перемоги над Японією нам не вдалося знайти ні в центральній, ні в регіональній пресі Радянського Союзу.
Здавалося б, 15-річчя перемоги над Японією у 1960 р. не повинно було мати особливого значення для радянських засобів масової інформації, адже навіть 10-річчя перемоги не викликало помітної уваги. Однак 15-річчя перемоги над Японією виявилося справжнім інформаційним бумом у порівнянні із попередніми роками.
3 вересня 1960 р. на радіо та телебаченні транслювалися спеціальні програми, присвяченні 15-річчю перемоги над Японією, а у пресі вийшли друком кілька статей, присвячених цій пам'ятній даті.
Стаття кандидата історичних наук С. Голікова "Незабываемые уроки истории" розпочиналася зі згадування про те, що 2 вересня 1960 р. уже пройшло 15 років із дня завершення Другої світової війни, яку розв'язали Німеччина, Італія, Японія, США, Англія та Франція!!!
А на відміну від цих країн, як вважав С. Голіков, Радянський Союз до 1941 р. проводив послідовну миролюбну політику! У статті автор констатував, що Червона Армія, разом з американо-англійськими збройними силами, змусили капітулювати Японію, що ознаменувало завершення Другої світової війни.
Тоді ж вийшла стаття К. Романовського та І. Храмова "Про що нагадує 15-річчя капітуляції Японії". Автори статті стверджували, що перед Другою світовою війною "загарбницькі устремління Японії сформувались і розцвіли під покровительством Сполучених Штатів і Англії…
Але Японія змушена була у квітні 1941 р. піти на укладання японо-радянського договору про ненапад. Що ж до покровителів японських агресорів у Лондоні і Вашингтоні, то вони кінець кінцем жорстоко прорахувалися: Японія розв'язала в 1941 р. війну не проти СРСР, а проти США і завдала відчутних ударів Англії".
Порушуючи тему перемоги над Японією в 1945 р., автори стверджували, що вирішальна роль у перемозі над Японією належить саме СРСР: "Радянський Союз зробив те, чого США не могли добитися атомним бомбардуванням японських міст".
Як бачимо, у межах одного радянського інформаційного поля існувало два трохи різних погляди на перемогу над Японією: С. Голіков віддавав належне участі американців у розгромі Японії, а К. Романовський та І. Храмов заперечували це, стверджуючи, що саме СРСР розгромив японську армію.
3 вересня 1960 р. у харківській регіональній пресі знову згадали про подвиг земляка, Героя Радянського Союзу Олександра Колесника, що закрив своїм тілом японську кулеметну амбразуру.
У 1961–1964 рр. жодних згадок про День перемоги над Японією ані в центральній, ані в регіональній пресі Радянського Союзу уже не було жодних згадок.
У 1965 р. про перемогу над Японією знову було згадано, адже це був 20-річний ювілей. Але, основні святкові заходи відбулися не 3 вересня, як це було прийнято у попередні роки, а 2 вересня.
Наприклад, 2 вересня 1965 р. в газеті "Советская культура" була опублікована фотографія серпня 1945 р. та репродукція картини Павла Судакова "Капітуляція японської армії" під загальним заголовком "20 лет назад был подписан акт о безоговорочной капитуляции Японии".
Того дня у кількох радянських газетах була надрукована стаття маршала військ зв'язку Радянського Союзу Олексія Леонова під назвою "Розгром японского милитаризма". У статті, як і в попередні роки, доводилося, що саме Радянському Союзу належить вирішальна роль у розгромі Японії, а не США, як це стверджують "фальсифікатори історії".
Саме 2 вересня 1965 р. у Центральному театрі Радянської Армії були проведені урочисті збори на честь перемоги над Японією. У президії зборів був міністр оборони СРСР, маршал Р. Малиновський
Крім того, до 20-річчя перемоги над Японією в Хабаровську був відкритий музей бойової слави Далекосхідного військового округу, де серед іншого були стенди, присвячені розгрому Японії.
Як бачимо, День Перемоги над Японією активно відзначався лише у 1945–1946 рр. Пізніше, після прийняття Указу про скасування вихідного дня 3 вересня, інтерес до цього свята поступово затихав.
Незважаючи на це, протягом 1947-1965 рр. про День Перемоги над Японією таки нагадували газетні публікації, а в 1960 і 1965 рр. навіть відзначали 15-ти і 20-річчя цієї перемоги.