Жахіття в селі Варенка, або епізод «польської операції» НКВД в одному із сіл України
"Тато посіяв жито в колгоспі руками, то його й агронома забрали в тюрму на кілька років за це. Прокурор в суді вимагав розстріляти їх. Тато потім повернувся, а от агроном-– ні. Тоді майже щодня ці «воронки» їздили".
В Летичівському районі Хмельницької області – є невеличке село Варенка. У 1903 році в селі Варенка, Війтевецької волості Летичівського повіту Подільської губернії нараховувався 51 двір, де мешкало 434 людини.
Не дивлячись на тогочасну високу народжуваність, станом на середину 1930-х рр. кількість жителів села не перевищувала 500 жителів. В часи сталінських репресій – практично кожен десятий мешканець села був заарештований.
Переважна більшість засуджених назад не повернулась, були розстріляні чи загинули в таборах ГУЛАГу. І це не враховуючи жертв Голодоморів, розкуркулення, Другої світової війни.
На прикладі цього невеличкого села, можна осягнути весь масштаб, жорстокість і безглуздість сталінських репресій. Чоловік польського походження віком від 20 до 60 років – практично не мав жодних шансів лишитись поза увагою органів НКВД. За спогадами очевидців, переважна кількість чоловіків з села Варенка були репресовані.
В даний момент в селі проживає трохи більше 100 осіб. Не дивлячись на таку малу кількість жителів, місцеві селяни в 2017 році – поставили пам'ятну дошку своїм репресованим родичам та односельцям (куди щоправда були розміщені не всі імена й прізвища – Д.К.). В селі і досі продовжують існувати своєрідні місця пам'яті, що пов'язані з тими лихими часами.
"Як зараз пам'ятаю, каганець світить, мати плачуть і збирають в торбу лахи та харчі якісь, а тато обіймає мене, братів, маму і каже: "О, то вже я вас, певне більше не побачу". А "воронок", там де зараз пошта, отам він стояв.
Забрали батька пару літ перед війною. У Вінниці він сидів. Мати спочатку якось пробувала вириватись з колгоспних трудоднів на Вінницю і передачі возила, але ні разу з ним не здибалась. І листів не було від нього, хоча ми пару написали йому. Н
е дуже він ходити міг, бо в "імперіалістичну" був мобілізований і коло його "чемодан" розірвало, дало йому в ноги. На милицях потім ходив, видно десь у Вінниці й забили батька" – згадував про події 1938 року Білецький Вікентій Антонович.
Його батько Білецький Антон Якович, 1899 року народження, був заможним селянином з села Варенка. В лютому 1917 році – його мобілізували до війська. Але у бойових діях йому не пощастило і в одному із своїх перших боїв, під час Червневого наступу 1917 року, був поранений у ногу снарядом, що розірвався неподалік.
Восени 1917 року – він був комісований та повернувся у рідне село. В період 1918-1921 рр. – перманентно був мобілізований у підводи усіма військами та загонами, що перебували в селі.
Під час НЕПу пробував господарювати на своїй землі і, хоча давалось взнаки поранення внаслідок якого він ходив з милицею, це в нього непогано виходило. Тоді ж одружився на Басенко Ганні Федорівні, дівчині із сусіднього села Городище.
Проте під час колективізації – був змушений здати усю свою худобу й так сильно плекану землю до колгоспу.
Оскільки внаслідок каліцтва працювати на полі – не міг, то змусили працювати колгоспним сторожем. "Не можеш в полі – будеш у лісі, але будеш працювати" - так тоді казали.
На початку 1938 року в селі згоріла конюшня. В пожежі згоріло 3 коня, теля, корова та бик. На чергуванні в той час був Антон Білецький. З перебитою ногою самотужки він не мав змоги погасити полум'я і тому кликав на допомогу.
Практично через добу після пожежі в село приїхав "чорний воронок" і почав своє власне розслідування цієї пожежі. Тоді ж й було арештовано двох сторожів.
З них було вибито, що в селі діє контрреволюційна організація, до якої ще входить уся пожежна команда села (4 людини), кілька чоловік з колгоспу, що були пов'язані з конюшнею.
Антон Білецький – назад не повернувся. Його слід губиться у Вінницькій тюрмі. Можливо він був одразу ж і розстріляний, можливо під час відступу Червоної армії у 1941 році.
"Тато посіяв жито в колгоспі руками, то його й агронома забрали в тюрму на кілька років за це. Прокурор в суді вимагав розстріляти їх. Тато потім повернувся, а от агроном-– ні. Тоді майже щодня ці "воронки" їздили.
В нас майже усіх чоловіків забрали й вибили. Сусіда от нашого Плуга – мужик не вмів ні читати, ні писати, в полотняній одежі все життя ходив і того забрали" – пригадувала про ті події Глинчук Марія Пилипівна (в дівоцтві – Вальковська).
Пилип Вальковський, 1901 року народження. З 13 років – почав працювати наймитом на конюшні панського маєтку, але видно, добре там панич – його дістав чи ще там шось. але революцію 1917 року – зустрічає з великими надіями.
Весною 1918 року – хотіли "пустити в расход" його жовніри польскі з корпусу Довбор-Мусніцького чи то з австро-угорської армії, не зважаючи на польське походження Пилипа (з дурощі вистрілив у них з гвинтівки, правда не потрапив нікого, але й цього вистачало, аби "до стіни притулили").
Влітку 1918 року – сидить в лісі Дубині з рештою таких як він, потрохи партизанить проти гетьманської влади. В 1919 році – активно бере участь в Летичівській республіці та партизанить проти Директорії УНР, коли восени місцевість захоплюють білогвардійці – то проти них теж.
У 1920 році – воює в загоні ББ (борьба с бандитизмом). До 1922 року – був там, а в 1922 – їде на Донбас та у складі місцевої кінної міліції – воює з місцевими повстанцями, здебільшого колишніми махновцями, хоча траплялись і "петлюрівці" та біляки і т.д.
У 1928 – вертається село. Добровільно вступає до колгоспу, здавши туди 4 коня, 2 корів, бика і купу іншого. Був у колгоспі бригадиром. В 1930 році мала перша МТС у Летичівському районі виорати поле під жито, аби показати селянам міць машин та радянської влади.
Але, щось - дуже довго тих машин – не було. Пилип разом з агрономом – вирішили посіяти вручну, бо час був вже дуже пізній і орати та сіяти було вже давно пора.
От за цю оранку Пилипа та агронома (здавалось би люди, реально, воювали за радвладу, їй служили) посадили на 5 літ, бо зірвали "піар-кампанію совєтів"". Агроном так й не повернувся, а Пилип за 4 роки став сексотом і вийшов в 1934 році.
Одним із головних ворогів "першої країни робітників й селян" - була "буржуазна панська Польща". В час Великого терору було вирішено здесяткувати і поставити на коліна національні меншини СРСР, що виражали малу лояльність до радянської влади й здебільшого жили на кордоні з країнами, які були потенційними ворогами СРСР.
В Україні такою меншиною – була польська. Зокрема, в тогочасній пресі зустрічається чимало статей, де на поляків як "куркулів" - покладено провину за зрив та повільні темпи колективізації.
Керівник НКВД УРСР Всеволод Балицький усіляко просував чутки про діяльність міфічної ПОВ (польська військова організація). Ця бюрократична фантазія була застосована як виправдання щодо національного терору проти поляків в СРСР.
11 серпня 1937 року Нарком внутрішніх справ СРСР Микола Єжов підписав Наказ №00485, згідно якого НКВД мав провести операцію, що призвела б "до повної ліквідації місцевих організацій ПОВ". На відміну від попередніх – цей наказ у якості ворогів розглядав національну групу.
Основний удар припав на УРСР, оскільки тут проживало 70% поляків всього Радянського Союзу.
В українських селах, де проживала більшість поляків – "операція" була куди більш брутальною і кривавою, на відміну від міст. В маленьких селах не проводилось навіть формальних судових слухань.
Методи проведення "польської операції" нагадували нещодавно проведену "куркульську", коли працівники НКВД мали повноваження саджати у в'язницю, розстрілювати, висилати без бодай би мінімального дотримання закону. Сумнозвісні "трійки" НКВД розбирали сотні справ у день й доволі часто просто наугад засуджували людей до розстрілу чи ГУЛАГу.
Переважна більшість заарештованих поляків (особливо в сільській місцевості УРСР) – чоловіки. Це було зумовлено тим, що по аналогії з епізодами "бабських бунтів", що прокотились УРСР в період колективізації – більшовицькі керманичі вважали селянок "найтемнішою частиною і без того темного селянства", а отже не вбачали в них такої загрози, як від чоловіка (що потенційно міг піти до лісу в повстанці, чи приєднатись у випадку війни до армії супротивника, тощо).
Проте, мешканці села Варенка, поляками були лише формально. Мова спілкування – українська, українські звичаї й традиції, римо-католицьке віра та прізвища з іменами – лише це вказувало на їх зв'язок з "Полонією".
П.С. на світлині меморіальної дошки викарбувані не всі імена репресованих жителів с. Варенки у добу "Великого терору". Нижче подаємо список тих, яких додатково вдалося встановити:
Білецький Антон Якович, 1897/8 р.н. – заарештований "за підготовку до антирадянського повстання та шкідництво"(був сторожем в колгоспі і на конюшні сталась пожежа) – сидів у Вінницькій тюрмі, назад не повернувся. вочевидь розстріляний в 1941 році при відступі.
Вальковський Пилип Войцехович, 1901 р.н. – заарештований за "антирадянську агітацію" (посіяв жито руками на колгоспному полі) – сидів у Вінницькій тюрмі, назад повернувся.
Веселовський Сильвестр – заарештований "за підготовку до антирадянського повстання та шкідництво"(був пожежником в колгоспі і на конюшні сталась пожежа), назад не повернувся.
Ставнистий Северин Юхимович, 1899 р.н. – заарештований за "антирадянську агітацію та український буржуазний націоналізм, петлюрівщину", розстріляний.
Потоцький Опанас Бальтазарович, 1900 р.н. – заарештований та розстріляний як "підкуркульник".
Плуг - заарештований як "троцькіст", назад не повернувся, вочевидь розстріляний.
Войцехівський Йосип Іванович, 1897 р.н. - заарештований за "антирадянську пропаганду і агітацію", розстріляний.
Войцеховський Микола Іванович, 1902 р.н. – заарештований по "підозрі у зв'язках з польською розвідкою", розстріляний.
Гайдаєвський Матвій Сергійович, 1898 р.н. – заарештований, назад повернувся.
Добровольський Юліан Войцехович, 1897 р.н. – заарештований за "антирадянську агітацію", розстріляний.
Жуковський Петро Миколайович, 1887 р.н. – заарештований та висланий у Північний край за "антирадянську агітацію", назад не повернувся.
Тарнавський Казимир Костянтинович, 1899 р.н. – заарештований та висланий у Північний край за " антирадянську пропаганду і агітацію", назад не повернувся.
Шупрович Станіслав Петрович, 1916 р.н. – заарештований за "проведення контрреволюційної націоналістичної агітації", розстріляний.
Якушевський Іполит Леонтійович, 1909 р.н. – заарештований по "підозрам у зв'язках із польською розвідкою", розстріляний.
Вертович Олена Леопольдівна, 1898 р.н. – заарештована та вислана "за національною ознакою" (німкеня), назад не повернулась.
Вертович Віталій Андрійович, 1932 р.н. – заарештований та висланий "за національною ознакою" (німець), назад не повернувся.
Вертович Розалія Андріївна, 1935 р.н. – заарештована та вислана "за національною ознакою" (німкеня), назад не повернулась.