Спецпроект

Про Голодомор, громадянську свідомість, Зеленського і Муму

В тримільйонному місті вражаюче мало людей готові виділити якусь годину часу, щоб разом вшанувати загиблих у найбільшій в українській історії трагедії. І це – діагноз.

 

"Історична Правда" републікує цій текст, що розміщений на Facebook-сторінці автора, із його люб'язного дозволу.

Кілька речей учора прикро вразили.

По-перше, біля меморіалу Голодомору було як ніколи мало людей. Буквально кілька сот. З 2006 року, коли було ухвалено Закон про Голодомор, приходжу на жалобні акції у Києві щороку, тож можу стверджувати це напевне.

В тримільйонному місті вражаюче мало людей готові виділити якусь годину часу, щоб разом вшанувати загиблих у найбільшій в українській історії трагедії. І це – діагноз.

Так само як і традиційно мізерна кількості вікон, у яких учора були запалені свічки. Можливо, 1-2 на сотню помешкань або в кращому разі кількадесят тисяч у величезному мегаполісі.

Іншим – по барабану, хоча йдеться не про абстрактні мільйони загиблих. Майже кожен втратив у 1932-33 своїх родичів, а наслідки геноциду зачепили всіх.

По-друге, вразила нездатність політиків розрізняти партійне (часткове) й державне (спільне). Мало того, що представники деяких партій навмисне прийшли до Меморіалу не на початок заходів о 15.00 і навіть не на хвилину мовчання о 16.00, а пізніше і підкреслено окремо.

Так дехто взагалі додумався провести о 16 годині паралельний захід на Михайлівській площі. Не додатковий захід до чи після загальнонаціонального, щоб бути біля Меморіалу разом з усіма.

Ні, вони навмисне зробили власну акцію саме на цей час в іншому місці. Аби лише не бути на одному заході з Зеленським. І це роблять люди, які апелюють до національної єдності.

І, по-третє, власне, промова президента. Безумовно, добре, що президент Зеленський дотримався традиції, яку порушував лише Янукович, і прийшов на Меморіал, особисто оголосивши хвилину мовчання. Якби він цього не зробив, особливо після скандального ігнорування жалобних заходів у Бабиному Яру, це була б зневага і до мертвих, і до живих.

Президент Володимир Зеленський разом з дружиною Оленою вшанували пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні
Президент Володимир Зеленський разом з дружиною Оленою вшанували пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні
Фото: Пресслужба Офісу Президента

Він прийшов, разом з керівниками парламенту й уряду, і виголосив промову, і це чудово.

Але його промова була порожньою, як бубон. Так, він назвав Голодомор геноцидом, але словесні конструкції його промови пасували скоріше діячам епохи Горбачова-Кравчука, а не президенту вільної України 2019 року.

Замість "українського народу", як у Конституції, законі про Голодомор та інших законах – якийсь "народ України", заміть "комуністичного тоталітарного режиму" - "тоталітарний сталінський режим".

І, на жаль, уже традиційно, жодного слова про те, що цей режим був окупаційним, що він став прямим наслідком поразки України у війні за незалежність і її окупації комуністичною Росією.

Жодного слово про Росію, Москву, СРСР, жодного навіть натяку на прямий зв'язок між втратою незалежності і подальшим геноцидом, між боротьбою за незалежність на початку ХХ століття і нинішньою війною проти Москви.

До кого звернене "не пробачимо" Зеленського? Лише особисто до Сталіна і абстрактного тоталітаризму?

До кого і до чого це "за що?", яке доречно звучить від собачки Муму, що звертається до Герасима у відомому анекдоті за мотивами Тургенєва, але зовсім недоречно – у вустах президента України.

Президент не знає, що історики давно визначили, за що і навіщо Москва організувала Голодомор? За те, що Українці посміли стати на боротьбу за свободу, відроджувати власну мову й культуру, за те, що не бажали ставати частиною міфічного "радянського народу" і органічно не сприймали російсько-комуністичне рабство.

Метою Голодомору, який відбувався одночасно з репресіями проти нашої політичної й культурної еліти, знищенням української церкви і русифікацією, було вбити мільйони найкращих людей – вільних господарів, носіїв культурного коду нації, а решту – залякати, зламавши волю до опору.

Президент Володимир Зеленський виступає із промовою під час вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні
Президент Володимир Зеленський виступає із промовою під час вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні
Фото: ВВС

Це секрет для Зеленського і його спічрайтерів? Очевидно, що ні. Просто демонстративна порожнеча його слів – частина загальної лінії на "умиротворення агресора", "мир і дружбу" з Москвою замість об'єднання українського народу у захисті свободи і незалежності.

Це не зупинить боротьбу українців за свободу. Але ця боротьба буде набагато важчою, а жертви – більшими, якщо президент держави і далі буде не на українському боці, а "десь посередині".

: Як росія краде українські культурні цінності: сучасна історія

За оцінками ЮНЕСКО, завдані російською агресією з 2014 року збитки українській культурній спадщині становлять понад $2,6 мільярда. Вважається, що це розграбування українських музеїв є наймасштабнішим із часів Другої світової війни. Для прикладу – в той час на території України окупаційними військами було знищено і викрадено понад 500 тисяч музейних експонатів, 51 млн книг, 46 млн архівних справ, а з 2015 по 2023 рік лише в Криму рф провела понад 1 385 археологічних розкопок і вивезла приблизно 5 мільйонів артефактів.

Андрій Пишний: Гроші – те, що возвеличує та фіксує нашу історію

Як має змінитися зовнішній вигляд національної валюти, щоб «говорити» не про минуле, а про сучасне та майбутнє? Які сенси має транслювати українська гривня про цінності нашої держави та історичні події, які ми переживаємо?

Юрій Юзич: Юліан Нестайко і Віденська сотня УСС

На світлині – дядько класика української дитячої літератури Всеволода Нестайка. Бойовий командир УСС поручник Юліан Нестайко. Звісно, що Всеволод чудово знав історію рідного брата свого батька – Зенона. Знав, що обидва Нестайки пішли добровольцями до УСС і пройшли всю визвольну війну, включно із боями проти білих та червоних московитів. Що обоє загинули у боротьбі з окупантами.

Радомир Мокрик: Уроки ненасильницького спротиву

Ненасильницький рух спротиву в Україні має виразну традицію – не лише успішних революцій, але й копіткої щоденної роботи, яка протягом «короткого ХХ століття» в Україні під радянською владою увійшла під загальною назвою «дисидентський рух».