1000 гривень із сумом та болем

"Не може у час війни та величезних потрясінь на банкноті бути постать людини, яка не вірила в Україну, як державу". Сьогодні до обігу вводять нові банкноти – 1000 гривень.

 
Нова банкнота у 1000 гривень взірця 2019 року

- Ну не може у час війни та величезних потрясінь на банкноті бути постать людини, яка не вірила в Україну, як державу.

Вернадський – видатний вчений із світовим ім'ям. Але український народ в його уявах – частина російської державності.

Навіть цитата на банкноті не правильно написано "Я вірю у величне майбутнє України", а оригінальна "Я вірю у велике майбуття і України, й Української академії наук...".

 
Ким насправді був Володимир Вернадський у ставленні до України та українського політичного проекту? Читайте у тексті Ігоря Гирича "Володимир Вернадський. Між російським та українськими берегами"

- Чому на банкноті, яка буде між українців обіговою, не створити мотиваційну композицію. Наприклад розмістити карту сучасної України? Або ж карту Української Держави Скоропадського з частинами Курщини, Вороніжчини та Білгородщини. Зрештою з українським Стародубом? Це ж історична карта! Хай тоді розповідають чий Крим, Таганрог та Донбас.

- Чому банкнота присвячена Академії Наук? Зрештою не Вернадський її створив 100 років тому, поготів вважав її філіалом російської академії наук!

Здається Україна відзначає сторіччя Визвольних змагань та відновлення своєї незалежності. Невже ми боїмося сказати, що ми Нація, яка розпочала своє змагання за відновлення незалежності і сто років тримаємо зброю в руках!

- Чому не постать Скоропадського чи Петлюри? Чому Нацбанк відмовився взагалі від політичних постатей на банкнотах. Останній Грушевський, і то з варіаціями.

Якщо вже такі політкоректні – поставте Мономаха! Нехай хоч люди почитають про княжу Добу, хоч на грошах.

- Могли б купюру присвятити не людині, а скажімо події. Наприклад Конотопській битві, чи Крутам.

- А можливо було поставити Куліша, якому 200 років (все ж, навіть, вдвічі більше ніж Академії!)

Питань багато, але для мене висновок один: купюра у тисячу гривень – малоросійство.

Разом із тим, ми маємо зрозуміти – зображені постаті на грошах не просто стають найпопулярнішими, а вони формують образ у пересічних громадян про Державу.

Згадаймо, як Мазепа опинився на 10 гривнях у той час, коли абсолютна більшість населення знало, що він "зрадник" та під "анафемою".

Радомир Мокрик: Чи можливий справедливий мир?

Тепер багато говорять про "справедливий мир". Хоча очевидно, що кожен вкладає в це поняття якесь власне уявлення. Справедливого миру не буде. Бо неможливо відшкодувати українцям те, що вчинили росіяни. Коли ми говоримо останніми тижнями про "мир", ми зазвичай чомусь говоримо про територіальні поступки України. Ми говоримо про корисні копалини. Але ми не говоримо про українських військовополонених. Ми не говоримо про викрадених дітей. Ігнорування цих питань залишить жахливе відчуття кривди в українців.

Остап Українець: Стійкість віртуального

Одні ключові союзники підтримують ворога, інші друзі досі кволі на рішучі рішення. Напередодні третьої річниці вторгнення ми знову зіткнулися з тривогою, що спиратися залишається лише на власні сили. Найближчим джерелом сили для нас тут має стати наш власний досвід, пам'ять про всі попередні випадки, коли ми не встояли - нагадування про те, наскільки страшні наслідки може мати наша зневіра сьогодні.

Сергій Громенко: Гірше, ніж злочин. Чому Росія почала велику війну з Україною

Повномасштабне вторгнення в Україну — фатальна помилка Кремля. Якби Володимир Путін знав, що не візьме Київ за три дні, він, напевно, не ризикнув би напасти. Однак і самим лише волюнтаризмом диктатора ситуацію не пояснити. Насправді велика війна стала підсумком внутрішніх процесів, які тривали в російській владі упродовж останніх 20 років. І без усвідомлення цього годі й сподіватися, що у Європі укладуть тривалий мир.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.