Як Сталін призначав «ворогів народу» на посади катів

15 людей з-поміж 16, призначених Сталіним, виявилися «ворогами народу». Виходить, що наступним треба було розстріляти Політбюро на чолі зі Сталіним. Як можна пояснити, що вони призначали на головні каральні посади людей, 94% яких були ворогами?

Вартий уваги документ. Є над чим подумати.

2 листопада 1937 року Політбюро затверджує список голів «трійок» із 16 осіб [«трійки» — позасудові органи репресій в СРСР під час Великого терору. Складалися з функціонера НКВД, секретаря обкому партії та прокурора—ІП].

На спискові віза «За. Й. Сталін», а також візи Молотова і Кагановича.

Решту членів Політбюро опитали телефоном. Склад ухвалено одноголосно. Як же склалася доля цих відповідальних працівників із величезними повноваженнями вирішувати, кого з радянських громадян варто розстріляти?

З представленого списку, схваленого Сталіним, 11 чоловік розстріляли, 2 померли у в’язниці, 1 помер у таборі, 1 не був засуджений, але скінчив життя самогубством, 1 відсидів 15 років і вийшов на волю живим.

Так, 15 людей з-поміж 16, призначених Сталіним, виявилися «ворогами народу». Виходить, що наступним треба було розстріляти Політбюро на чолі зі Сталіним. Як можна пояснити, що вони призначали на головні каральні посади людей, 94% яких були ворогами?

 

Джерело: Російський державний архів соціально-політичної історії (рос. РГАСПІ), ф. 17, оп. 166, спр. 582, арк. 32.

Насєдкін Олексій Олексійович (1897—26.01.1940) — співробітник органів державної безпеки, майор ДБ (1938) — заарештований 20 грудня 1938 року. Розстріляний. Не реабілітований.

Дейч Яків Абрамович (189827.09.1938) — співробітник органів державної безпеки, комісар ДБ ІІІ рангу (1935). Заарештований 29 березня 1938 року. Помер у в’язниці під час слідства. Не реабілітований.

Журавльов Віктор Павлович (1902—01.12.1946) — співробітник органів державної безпеки, старший майор ДБ (1938). У 1944—1946 роках в Управлінні будівництва Далекої Півночі НКВД СРСР. Покінчив життя самогубством 1 грудня 1936 року.

Гречухін Дмитро Дмитрович (1903—23.02.1939) — співробітник органів державної безпеки, майор ДБ (1938). Заарештований 3 грудня 1938 року. Розстріляний. Не реабілітований.

Хворостян Віктор Васильович (1903—21.06.1939) — співробітник органів державної безпеки, майор ДБ (1937). Заарештований у лютому 1939 року. Помер у Бутирській тюрмі (Москва). Не реабілітований.

Апресян Деренік Захарович (1899—22.02.1939) — співробітник органів державної безпеки, майор ДБ (1936). У листопаді 1938 року заарештований. У лютому 1939 року Військовою колегією Верховного суду СРСР засуджений до найвищої міри покарання (НМП). Розстріляний. Не реабілітований.

Загвоздін Микола Андрійович (1898—21.01.1940) — співробітник органів державної безпеки, старший майор (1935). Заарештований 9 лютого 1939 року. Розстріляний. Не реабілітований.

Міхельсон Артур Іванович (1898—1939) — співробітник органів державної безпеки, майор ДБ (1937). Заарештований у грудні 1938 року. Розстріляний. Не реабілітований.

Михайлов Василь Іванович (1901—02.02.1940) — співробітник органів державної безпеки, капітан ДБ (1937). Заарештований у січні 1939 року. 1 лютого 1930 року засуджений до НМП. Розстріляний. Не реабілітований.

Медведєв Олександр Олександрович (1900—25.06.1940) — співробітник органів державної безпеки, капітан ДБ (1936). Заарештований у січні 1939 року. Засуджений до НМП. Розстріляний. Не реабілітований.

Ткачов Василь Андрійович (1896—18.11.1941) — співробітник органів державної безпеки, полковник (1938). 26 червня 1941 року засуджений до НМП. Розстріляний.

Карнаух Назар Васильович (1900—після 1955) — співробітник органів державної безпеки, капітан ДБ (1937). 14 травня 1939 року засуджений до 20 років позбавлення волі. Звільнений достроково через хворобу 7 липня 1954 року. Не реабілітований.

Міркін Семен Захарович (1901—1940) — співробітник органів державної безпеки, розстріляний у 1940 році. Не реабілітований.

Іванов Микита Іванович (1900—21.01.1940) — співробітник органів державної безпеки, майор ДБ (1937). Заарештований 7 січня 1939 року. Розстріляний. Не реабілітований.

Лоцманов Іван Петрович (1903—26.01.1940) — співробітник органів державної безпеки, полковник (1936). Заарештований у 1939 році. 25 січня 1940 року засуджений до НМП. Розстріляний. Не реабілітований.

Володзько Павло Васильович (1888—1951) — співробітник органів державної безпеки, майор ДБ (1936). Заарештований у 1938 році. Засуджений до 15 років позбавлення волі. Помер у виправно-трудовому таборі.

.

Радомир Мокрик: Чи можливий справедливий мир?

Тепер багато говорять про "справедливий мир". Хоча очевидно, що кожен вкладає в це поняття якесь власне уявлення. Справедливого миру не буде. Бо неможливо відшкодувати українцям те, що вчинили росіяни. Коли ми говоримо останніми тижнями про "мир", ми зазвичай чомусь говоримо про територіальні поступки України. Ми говоримо про корисні копалини. Але ми не говоримо про українських військовополонених. Ми не говоримо про викрадених дітей. Ігнорування цих питань залишить жахливе відчуття кривди в українців.

Остап Українець: Стійкість віртуального

Одні ключові союзники підтримують ворога, інші друзі досі кволі на рішучі рішення. Напередодні третьої річниці вторгнення ми знову зіткнулися з тривогою, що спиратися залишається лише на власні сили. Найближчим джерелом сили для нас тут має стати наш власний досвід, пам'ять про всі попередні випадки, коли ми не встояли - нагадування про те, наскільки страшні наслідки може мати наша зневіра сьогодні.

Сергій Громенко: Гірше, ніж злочин. Чому Росія почала велику війну з Україною

Повномасштабне вторгнення в Україну — фатальна помилка Кремля. Якби Володимир Путін знав, що не візьме Київ за три дні, він, напевно, не ризикнув би напасти. Однак і самим лише волюнтаризмом диктатора ситуацію не пояснити. Насправді велика війна стала підсумком внутрішніх процесів, які тривали в російській владі упродовж останніх 20 років. І без усвідомлення цього годі й сподіватися, що у Європі укладуть тривалий мир.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.