Тест на людоїдство

Путінові культ Сталіна потрібен передусім для того, щоб зміцнити основу власного культу, власної "сильної руки". Але є ще один чинник, який не може ігнорувати ні Україна, ні весь світ. Зазомбовані, дегуманізовані суспільства самі стають небезпечними, здатними за наказом режиму чинити велике зло.

Путінові культ Сталіна потрібен передусім для того, щоб зміцнити основу власного культу, власної "сильної руки". Але є ще один чинник, який не може ігнорувати ні Україна, ні весь світ. Зазомбовані, дегуманізовані суспільства самі стають небезпечними, здатними за наказом режиму чинити велике зло.

Опубліковані сьогодні результати соціологічного опитування, яке провів російський "Левада-центр", навіть мене приголомшили, хоча вивести мене з рівноваги не так-то й легко.

Дослідження стосувалося ставлення пересічних росіян до постаті Сталіна.

Отже, у березні 2019 року позитивно (з захопленням, з повагою, з симпатією) до цього патологічного убивці ставився 51% росіян.

Це найвищий показник за всі роки, і він уперше перевалив за 50%. Тобто відтепер особисте ставлення до Сталіна є гарним у більшості росіян. 

 


Іще гірша ситуація з оцінкою його ролі в історії Росії (тобто ідеться про начебто об’єктивну оцінку, а не про особисті симпатії). Тут позитивну оцінку тиранові виставили аж 70% опитуваних.

Нарешті, третє запитання можна назвати тестом на людоїдство.

Звучить воно так: "Як ви гадаєте, чи виправдані людські жертви, яких зазнав радянський народ у сталінську епоху, великими цілями й результатами, які були досягнуті в найкоротший строк?"

Уявіть собі, 46% виправдали убивство мільйонів ні в чому не винних людей, тимчасом як 45% заявили, що ці жертви нічим не можна виправдати.

Таким чином, і тут уперше кількість сталіністів перевищила кількість притомних людей.

Іще 9% опитаних не змогли визначитися, що в даному разі також є ознакою дегуманізації.

Мене й раніше вражали своєю яскравою шизофренічністю фотографії з сучасних чествувань Сталіна в Росії.

Гори червоних гвоздик на могилі тирана, лідери атеїстичної Компартії, які моляться разом із священиками, священики, які славлять погромника церкви й убивцю тисяч священнослужителів, нарешті, зображення Сталіна на іконах, що взагалі є страшним блюзнірством і гріхом.

Усе це виглядає, як якась хвора фантасмагорія, такого абсурду в принципі не може бути! Але він є, і він прогресує.

Нові цифри "Левада-центру" просто страшні. І найстрашніше в них те, що характеризують вони зовсім не Сталіна, а нинішнє російське суспільство.

Здорове суспільство, нормальні люди просто за визначенням не спроможні любити, славити, поважати тирана-параноїка, який безпричинно знищив десятки мільйонів їхніх же співвітчизників, родичів, прямих предків, перетворив увесь народ на рабів, а країну – на один величезний концтабір.

Якщо ж таке трапляється, то це означає, що суспільство глибоко хворе.

Воно перестало розрізняти добро і зло, воно дегуманізувалося, з ним відбулася якась злоякісна цивілізаційна мутація.

Нам, українцям, просто в голові не вкладається, як можна реабілітувати Сталіна й сталінізм, як можна виправдовувати масові репресії, розстріли, чистки, арешти, табори, депортації!

Як можна пробачити Голодомор, який забрав життя мільйонів українців! Хоча про що це я? Якщо росіянам не шкода навіть своїх, то марно сподіватися, що вони співчуватимуть нашому болю.

Найпечальніше те, що сталіністська хвороба російського суспільства це не випадковість. Вона керована, правлячий режим старанно її плекав не один рік і ось, здається, досяг бажаних результатів.

Звіт "Левада-центру" вказує, що до 2014 року в Росії переважало нейтральне, безоціночне ставлення до Сталіна (це, до речі, теж не зовсім по-людськи).

Але з 2014 року (а це рік початку російської агресії проти України, що викликало в РФ хвилю шовіністичної ейфорії) починає зростати частка прихильників кривавого правителя.

За останній же рік цей показник стрибнув угору відразу на 11 відсотків.

І це дало дослідникам підстави зробити такий висновок: "позитивне ставлення до вождя та до його ролі в історії країни установилося на рівні нової соціальної норми".

Іншими словами, наука констатувала, що з 2019 року російське суспільство стало сталіністським.

Це нова реальність, яку нам доведеться враховувати.

Кремлівський режим ще раз довів, що майстерно володіє найпідступнішими методами маніпуляцій масовою свідомістю і на даний час тримає більшість російського суспільства в зазомбованому стані.

Зрозуміло, Путінові культ Сталіна потрібен передусім для того, щоб зміцнити основу власного культу, власної "сильної руки".

Але є ще один чинник, який не може ігнорувати ні Україна, ні весь світ.

Зазомбовані, дегуманізовані суспільства самі стають небезпечними, здатними за наказом режиму чинити велике зло.

Джерело: facebook-сторінка Павла Клімкіна

Читайте також:

Stalin The Best. Росіяни встановили рекорд

Я ненавиджу Сталіна з 13 років

Усі публікації за темою "СТАЛІН"


Радомир Мокрик: Чи можливий справедливий мир?

Тепер багато говорять про "справедливий мир". Хоча очевидно, що кожен вкладає в це поняття якесь власне уявлення. Справедливого миру не буде. Бо неможливо відшкодувати українцям те, що вчинили росіяни. Коли ми говоримо останніми тижнями про "мир", ми зазвичай чомусь говоримо про територіальні поступки України. Ми говоримо про корисні копалини. Але ми не говоримо про українських військовополонених. Ми не говоримо про викрадених дітей. Ігнорування цих питань залишить жахливе відчуття кривди в українців.

Остап Українець: Стійкість віртуального

Одні ключові союзники підтримують ворога, інші друзі досі кволі на рішучі рішення. Напередодні третьої річниці вторгнення ми знову зіткнулися з тривогою, що спиратися залишається лише на власні сили. Найближчим джерелом сили для нас тут має стати наш власний досвід, пам'ять про всі попередні випадки, коли ми не встояли - нагадування про те, наскільки страшні наслідки може мати наша зневіра сьогодні.

Сергій Громенко: Гірше, ніж злочин. Чому Росія почала велику війну з Україною

Повномасштабне вторгнення в Україну — фатальна помилка Кремля. Якби Володимир Путін знав, що не візьме Київ за три дні, він, напевно, не ризикнув би напасти. Однак і самим лише волюнтаризмом диктатора ситуацію не пояснити. Насправді велика війна стала підсумком внутрішніх процесів, які тривали в російській владі упродовж останніх 20 років. І без усвідомлення цього годі й сподіватися, що у Європі укладуть тривалий мир.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.