Справа огіївських «пиріжків»

Світлій пам’яті прадіда…

У 20-х роках минулого століття Огіївка (нинішнього Ружинського району) належала до Білилівської волості Бердичівського повіту Київської губернії.

Ті роки для жителів нашого села запам’ятались створенням ТСОЗу ("товариства спільного обробітку землі"), обкладанням населення поборами у вигляді спочатку продрозкладок (рос. продразверсток), а затим і продподатків, боротьбою за владу на селі.

ТСОЗ очолював комітет незаможних селян, до складу якого входили найактивніші та найбідніші безземельні селяни.

Одним із перших кроків комітетчиків на селі було розорення місцевих селянських господарств (розкуркулення). Природно, що така діяльність викликала значний спротив у скривджених, посилювала антирадянські настрої.

В результаті виникали озброєні групи, які активно протидіяли захопленню їхнього майна. Так у нашій місцевості, тобто у Бердичівському, Козятинському та Погребищанському повітах діяв загін Івана Трейка.

Я не ставлю своєю метою у даному матеріалі досліджувати діяльність цього отамана в історичному аспекті - це зроблено і до мене, а хочу розповісти про події, які відбувались в Огіївці в 20-роках минулого століття і свідчення про ті роки місцевих жителів.

У центрі Огіївки стоїть пам’ятник. На ньому вибито прізвища полеглих односільчан у Другій світовій та радянських воїнів, які померли від поранень у сільському госпіталі (був такий в Огіївці під час війни, функціонував з грудня 1943 по червень 1944 року).

А на окремій стелі є надпис: "Односельчани, розстріляні бандитами в 1921 році. Вовк Улян Потапович, Корж Дмитро Філімонович, Корж Пилип Філімонович, Федорчук Петро Іванович, Назарчук Левко Микитович".

Фрагмент памʼятника у селі Огіївка

Зупиняючись поглядом на цьому написі, я не могла навіть допустити, що він якимось чином стосується і моєї родини.

Тривалий час розшукуючи сліди свого прадіда по маминій лінії Антона Тимофійовича Корженівського, 1896 року народження, уродженця Огіївки і роблячи запити в різні архіви країни, з’ясувала, що його справа, як не реабілітованого зберігається в архіві управління СБУ в Житомирській області за номером 19321- оф.

У різні місяці цього ж 1921 року в одній і ті й же справі були арештовані в Огіївці Павло Грама, рідні брати Антон і Григорій Корженівські, Марія Хрущинська, Карпо і Йосип Тартаси, Митрофан Гловацький, Трохим та Іларіон Мазури, Микита Архипчук, Кіндрат Заєць, Аврам Франчук, Дмитро Павлюк, Олександр Грама та інші.

Окрім них у цьому списку – прізвища жителів сусіднього села Голубівки. Вони були арештовані у цій же справі. Загалом – 17 осіб.

Усім їм було висунуто звинувачення за зв’язок з "бандою Трейка", або як ще її називали у нашій місцевості "бандою Пиріжка" або ж "пиріжками". Можливо, за якимись характерними зовнішніми даними цієї людини.

Єдине зображення Антона Корженівського. Малюнок олівцем

Працюючи з документами, жодного разу я не натрапила на інформацію про вбивства повстанцями мирних жителів. "Каральний меч" повстанців лягав виключно на голови чекістів, міліціонерів і комнезамівців. Як це й сталося в Огіївці.

Кого ж називали комнезамівцями на селі або скорочено КНС? Це був орган радянської влади на селі в Україні в 1920-1933 роках, створений більшовиками у формі тимчасових надзвичайних органів, наділених широкими повноваженнями.

Комнезами ("комітети незаможних селян") займались розподілом між бідняками конфіскованих панських та надлишків куркульських земель, худоби, зерна тощо.

У травні 1920 року навіть вийшов відповідний закон про комнезами, що "мали сприяти сільським радам і волосним виконкомам у здійсненні заходів радянської влади". Фактично ж йшлося про контроль над місцевими радами. Адже партія більшовиків через свою малочисельність і відірваність від села не могла здійснювати власними силами.

Документи свідчать, що каральним органам навіть рекомендувалося у своїй діяльності опиратися на комнезами.

Як правило, комнезамівцями на селі ставали активні селяни з бідноти, підтвердженням цьому є спогади Валентини Мельник (Матвійчук):

"Одне із прізвищ на стелі - це мій прадід по маминій лінії Корж Дмитро Філімонович. Зі спогадів рідних знаю, що те, що він займав таку активну позицію, був комнезамівцем, дуже турбувало його дружину Олександру (по-сільському Ліксандру), яка увесь час хвилювалась за його життя, ніби відчуваючи, чим це могло закінчитися.

Кажуть, моя прабабуня постійно повторювала йому: "Дмитре, тебе заб’ють", на що він незмінно відповідав: "Ліксандро, не хвилюйся, совєцька власть тебе не оставить".

Комнезамівець Дмитро Корж

В одну з тих далеких ночей 1921 року до їхньої хати завітали невідомі і під переляканий крик дружини Ліксандри, вдаривши її прикладом по голові, випустили кулю в груди Дмитра Коржа.

Тоді в одну ніч було вбито усіх сільських комнезамівців. Причетних до вбивства не було знайдено. А покарати винних потрібно було. Тому арештували згідно зі складеним списком попередньо розкуркулених жителів Огіївки і Голубівки.

У кожного з арештованих в анкеті, окрім професії – "хлебопашец" у графі на запитання "владел ли недвижимым имуществом", вказана та кількість землі, якою вони володіли на той час:

Антон Корженівський – 4 ½ дес. землі, його рідний брат Григорій Корженівський - 4 ½ дес., Іларіон Мазур – 3 ½ дес., Трохим Мазур (неграмотний, бо підписувався хрестиком) - 4 ½ дес., Карпо Тартас - 1,5 дес. землі тощо.

Усім арештованим - за майновим станом хліборобам (бо з огіївчан лише Олександр Грама деякий час працював у телеграфній майстерні Козятина електротехніком), господарям, більшості з яких було потрібно годувати великі родини, було висунуто обвинувачення у "контрреволюційній" діяльності.

А в справі мого прадіда записано "Обвиняемый Корженевский категорически отказывается от участия в убийстве комнезама, но есть основания его уличить, поскольку ему комнезам служил преградой в материальном отношении".

Те, що комнезамівців убили їх земляки - односельчани, не вірили навіть самі огіївчани, тим більше, що за спогадами рідних тієї ж Валентини Мельник, "похорон комнезамівців, який відбувся наступного дня, в селі розганяли озброєні вершники".

Моя прабабуня Онисія клялася, що її чоловік Антон тієї ночі був дома і потім, коли вже тривав допит, збереглись слова допитуваного прадіда, записані рукою слідчого: "убийство было совершено одного прапорщика, моего друга, а другого – Волка, у которого остались две крестницы".

Тобто один з убитих комнезамівців був товаришем прадіда, а інший – кумом.

У цій же справі за № 19321 - оф зберігається лист, датований 23.12.1921 р. "Чрезвычайной комиссии от общества с.Огиевки Киевской губернии Бердичевского уезда Белиловской волости".

У листі земляки просять відпустити невинно арештованих, "так как в настоящее время все бандиты явились. В числе добровольно явившихся бандитов из нашего села Никита Грамма и Иван Белиловский".

Лист на захист земляків селянами було направлено в Київ, у Лук’янівську тюрму, хоча, як свідчать архівні дані, арештованих було доправлено для допиту в Бердичів.

Лист мешканців Огіївки на захист своїх односельчан

Невдоволення радянською владою на селі зростало і, судячи з усього, серед тих же огіївчан були люди, які вливались у загони повстанців.

Ось взяти хоча б справу репресованого за номером Р-5013/2/8342, що зберігається у Державному архіві Житомирської області, на Федора Красніцького, 1898 року народження. Арештований Федір свідчить, що коли повернувся з полону в 20-х роках, дізнався, що його брата Володимира вбили за зв’язок з бандою "Пиріжка".

А у справі репресованих з того ж архіву № Р-5013/23064 за 1930 рік на жителів сусідніх Княжиків, зокрема, Віктора Любарця, Степана Лікарчука, Олександра Тимченка та багатьох інших, знаходимо запис "В с.Княжики Ружинского р-на Бердичевского округа в продолжении последних несколько лет существовала сильная контрреволюционнная группировка, поставившая себе целью срыв всей работы местных органов Советской власти. Во главе этой группировки стоял Г.Слипчук, прапорщик царской армии, участник банды Трейко".

У справі прикріплені листівки, які розклеювалися у Княжиках і які закінчуються словами "Селяни, схаменіться, поки не пізно, не виконуйте директив Радянської влади. Ідіть всупереч, не бійтеся, все рівно, голому нічого не мати. Селяни, прийміть заклик до повстання. За лучшу долю, готуйтесь. Кармелюківці".

Листівка, знайдена у селі Княжики

Так чи інакше, допити огіївчан, жорстокі вибивання з них зізнань малоосвіченими слідчими у справі вбивства комнезамівців тривали і закінчились для багатьох арештованих трагічно.

Мій 25-річний прадід Антон Тимофійович Корженівський, як записано у справі "пользовался среди крестьян Белиловской волости крупной популярностью, а также служил перед ними авторитетом, что и доказывает последняя его выборная должность, как то церковным уполномоченным, председателем кооператива, в комиссии по переписи населения".

Він "категорически отказывается от участия в убийстве комнезама". Утім, його долю вирішили слова одного із земляків.

Той засвідчив, що він міг давати поради Іванові Трейку, "як військова людина, бо закінчив Київську юнкерську школу". Карателі навіть довідку про навчання у цій юнкерській школі долучили до справи.

Мого прадіда розстріляли. Усі інші односельчани отримали різні терміни ув’язнення.

Дружина мого прадіда, моя прабабуня Онисія Корженівська прожила довгий вік. І все життя чекала на свого чоловіка, бо надіялась, що він відбуває покарання десь у таборах.

Арешт чоловіка наклав відбиток на її життя. Під час трусу відібрали речі, в тому числі і те, що нагадувало про нього. Свої стільці вона потім впізнала в хаті односельчанина.

З яким відчаєм вона кинула в обличчя представнику влади під час трусу після арешту чоловіка його шалик, можна собі лише уявити.

Її виселили з хати, в якій вона жила з маленькою донькою Неонілою, моєю бабунею.

Читаючи матеріали в архіві у справах по селу, я час від часу могла побачити позначки на полях, зроблені секретарем сільської ради: "Корженівська Онисія в селі". За прабабцею вівся контроль. Було її позбавлено і права голосу.

Усіх трьох братів Корженівських (мій прадід Антон був середнім) спіткала сумна доля. Старшого Йосипа розкуркулили і вислали у заслання, звідки він не повернувся. Менший Григорій проходив спочатку в одній справі з моїм прадідом і теж відбував покарання у таборах, а повернувшись звідти живим, згинув на фронтах Другої світової.

Як часто повторювала прабабуся Онисія: "Їх батько Тимофій купив усім трьом синам смерть", маючи на увазі шматок землі, на якій вони хотіли господарювати, ростити власних дітей.

В Огіївці давно вже немає прізвища Корженівських. Ніхто із трьох синів не отримав права бути похованим на сільському кладовищі. Це кладовище колись було доручено "розбити" (тобто, провести роботи з розпланування та впорядкування), як кажуть в Огіївці, моєму прадідові Антону Тимофійовичу.

Ми взагалі не знаємо, де його могила.

Можливо, саме тому син Григорія Корженівського - Микола, родом теж з Огіївки, став пропагандистом при Окружному проводі ОУН. Мав псевдо "Коля".

2 вересня 1952 р. його разом з дружиною - звʼязковою "Оришкою" потрапив у засідку радянських міліціонерів. Це сталось у селі Рунгури Коломийського району. Щоби врятувати кохану від полону, він вчинив самогубство.

Жителів сусідніх Немиринець, виявляється, досі називають "пиріжками". І це не випадково.

В матеріалах про діяльність Бердичівської ЧК з січня 1920 по лютий 1922 рр. знаходимо свідчення, що у 1921 році червоні викрили штаб повстанських військ у Бердичівському повіті, який знаходився саме у Немиринцях.

У пошуках свідчень про ті роки телефоную до огіївчанки Катерини Нікітенко. Вона пригадала, як її прабабуня Настя Мазур розповідала, що коли в них у господарстві в 20-х роках зник кінь, вона шукала його, гукала ж відповідно по кличці.

Кінь озвався на голос господині у Глибокому яру, де стояли озброєні вершники.

"За словами прабабуні, - каже Катерина Нікітенко,- це були люди з банди Пиріжка. Один з них порадив, якщо жінка хоче залишитись живою, щоб поверталась чимшвидше додому і нікому не розповідала про побачене".

Коли телефонувала до Нікітенків, слухавку взяв її чоловік Василь Володимирович, уродженець Немиринців. Дізнавшись про причину мого дзвінка, розповів, що дійсно в 20-і роках у Немиринцях багато хто не погоджувався із діями радянської влади на селі.

"Саме тому, - каже Василь Володимирович, - усіх нас, уродженців Немиринців, називають "пиріжками" і завершив свою розмову словами: "Мене всі в Огіївці знають під таким прізвиськом і навіть онук наш Владислав теж уже "пиріжок".

За вікном - кінець 2018 року…

В останні роки активно досліджується діяльність повстанських загонів, що діяли на теренах нашої області, у тому числі й Івана Трейка. Це прізвище не раз згадується й у справі про вбитих комнезамівців з Огіївки.

Цим матеріалом мені хотілось розкрити одну зі сторінок історії, в результаті якої постраждали односельчани.

Радянська влада, караючи невинних, зганяла на них злість за спротив її становленню на селі. В результаті – осиротілі сім’ї, постійні нестатки.

Родина того ж вбитого комнезамівця Дмитра Коржа бідувала, як і всі інші родини, з тією лиш різницею, що його вдову Ліксандру в селі називали "вдовою героя"…

Висловлюю велику подяку за допомогу в підготовці цього матеріалу, а головне – небайдужість до історії рідного краю Валентині Мельник та її сестрам Людмилі Купко і Любові Андрійчук та родині Нікітенків.