Передвесняне загострення "бандерофобії" в Польщі

У Варшаві стара сверблячка засвербила. Гряде весна. У правлячого табору починається сезонне загострення "бандерофобії". Бо вже давно не вдається пояснювати якимись раціональними причинами те, що зараз відбувається з частиною польського суспільства.

Правлячий табір Польщі перебуває в паралельному до реального світі – щойно мова заходить про Україну.

Залишимо нещодавні висловлювання нового польського прем’єра про мільйони українських біженців, яких нібито шляхетно пригорнула Польща (згідно офіційної польської статистики статус біженців був наданий кільком десяткам мігрантів з України).

Нас цікавить сьогоднішня подія.

Сейм Республіки Польща прийняв зміни до законодавства, що вводить кримінальну відповідальність за "заперечення злочинів" українських націоналістів у період 1925-50 роках.

Абсурд починається вже з незрозумілого датування: а якщо злочин стався у 1924 чи 1951 році – він вже не потрапляє під дію закону?!

Проблема цього закону, що він весь написаний саме в такий спосіб: не ясно, а що законотворець мав на увазі? Тому будь-який історик або журналіст, який якось "не так" висловиться щодо бандерівців має перспективу отримати в кращому випадку – штраф, в гіршому до трьох років ув’язнення.

Те, що польська влада власної історії не знає і буде застосовувати щодо "злих бандерівців" власні міфологізовані уявлення про минуле – можна було вже переконатися багато разів.

17 жовтня минулого, 2017 року польське Міністерство закордонних справ спеціально викликає Посла України у Варшаві Андрія Дещицю, щоб повідомити, що "Польща ніколи не окупувала Україну". Такою була реакція польської сторони на відкриття за участі українських урядовців меморіалу воякам Карпатської України. На пам’ятнику були згадані "польські окупанти".

Проблема в тому, що ця позиція МЗС Польщі як ніколи була далекою від фактів.

Ось – цитата з Інструкції Юзефа Пілсудського – генералу Тадеушу Розвадовському від 28 листопада 1918 року. 99 років тому Пілсудський писав: "…єдиним виходом є впровадження військової окупації на території Східної Галичини зайнятої нашим військом".

У цій інструкції Пілсудській майже в усіх відмінках відмінює слово "окупація" стосовно Західної України.

Можна згадати іще один яскравий приклад польського "правозастосування". Коли в 2015 році групу "Ot Vinta" затримали як "загрозу державному ладу" Польщі. Як можна було зрозуміти з коментарів тодішнього очільника МВС, а тепер – міністра оборони Блащака, причиною затримання українського музичного гурту полягала в тому, що вони фотографувалися на тлі пам’ятника Бандері.

Які гарантії,  що в подібний спосіб не будуть потрактовані історики чи журналісти, які колись мали необережність згадувати у своїх матеріалах Бандеру, чи бандерівців?

Сьогоднішнє рішення ставить в польсько-українському діалозі велику жирну крапку. Жодних спроб діалогу більше не буде. На територію Польщі історикам і журналістам тепер просто небезпечно приїжджати. Як в Білорусь, або в Російську Федерацію.  

Подальші дискусії вийдуть на новий рівень гостроти, але будуть відбуватися заочно, через медіа, публікації тощо. В кращому разі польські і українські історики зможуть обговорювати складні питання десь на нейтральних теренах, скажімо, у Швейцарії.  

Тепер по порядку виступів у Сеймі. Зі слів депутата Томаша Жимковського (фракція руху Кукіз’15) слідує, що незабаром іноземні делегації українська почесна варта буде зустрічати у строях СС "Галичина".    

Далі – дві прямі цитати з стенограми Сейму, з виступу депутату Пйотра Згожельського з PSL:

"Сучасна українська держава безапеляційно проводить політику глорифікації виконавців геноциду на Кресах ІІ Речіпосполитої, а джерела національної ідентичності і геройства знаходить у злочинних формаціях та ідеології інтегрального націоналізму. Ідеологія ця опановує усі сфери суспільного життя і є загрозою для миру в цим регіоні нашої Європи".  

І трохи далі:

"Вбивства десятків тисяч польських дітей, жінок і чоловіків, вчинені злочинцями, гекалітри крові невинних ними пролиті падають нині похмурою тінню на співпрацю наших народів і її ускладнюють. Ці трагічні події, про які не хочуть пам’ятати або про які не мали шансів дізнатися молоді покоління на Україні, сьогодні перебріхують і використовують для будівництва державної тотожності цього краю.

Апологети ОУН, УПА, такі як, наприклад, шеф Українського інституту національної пам’яті, якого також називають українським Геббельсом, розпочали політичну боротьбу за затирання цих злочинів".

Далі вступає депутатка Малгожата Зверцан з кола "Вільні і Солідарні":

"Теперішня українська держава провадить політику глорифікації винуватців геноциду на Кресах ІІ Речіпосполитої на найвищих освітніх рівнях. (…) Вибілювання злочинних дій Організації Українських Націоналістів і Української Повстанської Армії належить до приоритетів української історичної політики".

І далі:

"У випадку яких-небудь спроб створення культу Бандери, Шухевича, ОУН чи УПА мають бути очевидні, суворі і невідворотні санкції".

Проблема всіх цих персонажів полягає в тому, що "Культ Бандери" існує тільки в запаленому уявленні польських політиків.

Як виглядає "Культ Бандери" в українській реальності – я вже писав раніше у тексті "Лікнеп для Качинского: "культ Бандери" у цифрах". В цифрах на цей момент це виглядає так:

"Культ Бандери" протягом 2014-2017 років у цифрах виглядає так:

Українці ставляться до Степана Бандери:

* 12,5% - позитивно;

* 19,8% - негативно.

Укази Президента із згадками Бандери – 0

Промови Президента із згадкою Бандери - 1

Постанови Верховної Ради:

* щодо Бандери персонально – 0

* згадки дат, пов’язаних із ОУН або УПА – 3,5%

Пам’ятні монети Нацбанку України – 0

Марки Укрпошти, присвячені УПА – 1

У діяльності Українського інституту національної пам’яті:

* Згадок на сайті Степана Бандери – 1%

* Згадок ОУН або УПА в новинах сайту – 4,9%

Книжок про Бандеру, ОУН або УПА – 0

Виставок про Бандеру, ОУН або УПА – 1

Місцеве самоврядування:

* Пам’ятників Бандері – 0,02% від кількості демонтованих пам’ятників комуністичного режиму

* Вулиць на честь Бандери – 0,07% від кількості усіх перейменувань

Найбільше пам’ятників Бандері (5) з’явилося у 2012 році, за часів "бандерізатора" Януковича.

Більш того, якщо подивитися в Гуглі тренди пошуків за словами "Бандера" та "УПА" – то зараз відбувається зниження зацікавлення Бандерою і УПА в Україні. Ось як це виглядає на графіку:

Запити "Бандера" (червоним) і "УПА" (синім) з України. Цей графік інтреактивно доступний за посиланням на інструмент "Гугл-тренди" 

Найвищий пік  запитів з України про "Бандеру" (червоний графік) припадає на період 2-8 березня 2014 року. Він був спровокований російською пропагандою. Саме тоді зловживання російських телеканалів словом "бандерівці" спричинило вибух зацікавлення до цього історичного явища і хвилю трафіку на відповідні ресурси.

Саме в березні 2014 року наш сайт "Історична правда" встановила рекорд відвідуваності. Більшість запитів мали ключове слово "Бандера". Тоді ми переклали російською брошуру Петра Полтави "Хто такі бандерівці і за що вони боряться?", і вона відразу стала найбільш запитуваним матеріалом сайту.

Як ми бачимо з графіку – інтерес до запитів "Бандера" і "УПА" в Україні досить швидко впав. Ми бачимо, що кожний рік відбуваються два сплески зацікавлення українців Бандерою та УПА – 14 жовтня на Покрову та 1 січня – день народження Степана Бандери.

Парадокс полягає в тому, що цей самий інструмент Гугл-тренди фіксує значно більшу кількість запитів про Бандеру і УПА в Польщі. Середня кількість запитів польською "Bandera" і "UPA" за ті самі минулі 5 років у рази більша, ніж кількість запитів на ці теми з України. Ось графік:

 

Запити "Bandera" (червоним) і "UPA" (синім) з Польщі. Цей графік інтреактивно доступний за посиланням на інструмент "Гугл-тренди" 

 

Тобто бандерізація відбувається не в Україні, а в Польщі.

Ну, і насамкінець іще одна цитата, що навіває розмаїття думок щодо диагнозу того, що відбувається в польському парламенті. Вона належить  депутатові Янушу Саноцькому, який сказав в цій же ж дискусії: "Ми заангажувалися по стороні конфлкт з Росією навіть більше, ніж сама Україна".

Цікаво, як до таких слів мають поставитися родини тисяч загиблих українських вояків? Ми й не знали, що польське військо десь воює із російською агресією!    

Ми маємо бути готові до того, що Польща розвиватиметься у найближчі роки за російським сценарієм. Польща звар'ювала. І це дуже сумно. А для українців – небезпечно.

Читайте також:

"Лікнеп для Качинского: "культ Бандери" у цифрах"

Чи Ващиковський зробив би Пілсудського персоною non-grata?

Володимир Стецик: День, коли все змінилося

Суперечки про скільки днів війні повертають мене до давнього запитання: а що було до 20 лютого 2014? Коли росіяни почали по-справжньому воювати з Україною? Ще в серпні 1991 року? З моменту виникнення московського князівства, чи 20 років тому, коли кремль остаточно відчув, що втрачає Україну?

Юрій Юзич: Сотники Армії УНР із Куп’янська

В Армії УНР воювало щонайменше 6-ро старшин (офіцерів), уродженців Куп'янська.

Ігор Бігун: Пам’яті дослідника та популяризатора УПА Владислава Сапи

4 листопада раптово та передчасно помер мій приятель та однодумець, невтомний дослідник і популяризатор історії Української повстанської армії Владислав Сапа. Йому було лише 32 роки — народився 1 травня 1992-го.

Віталій Скальський: «Крутянці» Кушніри: верифікація історичними джерелами

У різних виданнях та публікаціях про бій під Крутами серед його учасників постійно згадуються двоюрідні брати Кушніри – Іван та Михайло. Нібито обидвоє родом з Галичини, з с.Купновичі. Іван нібито загинув, а Михайлові "пощастило повернутись живим". Та чи є підстави вважати, що вони брали участь у бою?