"Історична правда" скасовує можливість коментувати публікації

Протягом останнього часу в коментарях до публікацій активізувалися анонімні дописувачі, щирість намірів яких викликала сумніви, а зміст дописів – обурення читачів.

Функція коментування, як спосіб вільного обміну думками була перетворена зловмисниками на зловживання мовою ненависті та просування світу пост-правди.

Певні технічні особливості сайту не дозволяють автоматично  відслідковувати появу нових коментарів подібного змісту.

Для цього потрібний модератор, який мав би "вручну" відслідковувати появу подібних коментарів.

З низки технічних і фінансових причин це не видається ефективним розв’язанням проблеми.

Це було дуже складне етичне рішення. Редакція проекту "Історична правда" скасовує можливість коментувати публікації нашого сайту.

"Історична правда" лишається відкритим майданчиком для всіх компетентних точок зору і думок. Але ми також закликаємо дискутувати навколо минулого не через анонімні акаунти, а відкрито, від свого імені, щоб кожний читач міг сформувати думку про репутацію дописувача.

Ми продовжуємо спілкуватися з нашими читачами за допомогою редакційної пошти istpravda@gmail.com  та на сторінках в соціальних мережах "Історична правда" та "Историческая правда на русском языке".

Сподіваємося на розуміння, довіру і підтримку наших читачів. 

Докладніше - в розділі ПРО ПРОЕКТ

Теми

Радомир Мокрик: Чи можливий справедливий мир?

Тепер багато говорять про "справедливий мир". Хоча очевидно, що кожен вкладає в це поняття якесь власне уявлення. Справедливого миру не буде. Бо неможливо відшкодувати українцям те, що вчинили росіяни. Коли ми говоримо останніми тижнями про "мир", ми зазвичай чомусь говоримо про територіальні поступки України. Ми говоримо про корисні копалини. Але ми не говоримо про українських військовополонених. Ми не говоримо про викрадених дітей. Ігнорування цих питань залишить жахливе відчуття кривди в українців.

Остап Українець: Стійкість віртуального

Одні ключові союзники підтримують ворога, інші друзі досі кволі на рішучі рішення. Напередодні третьої річниці вторгнення ми знову зіткнулися з тривогою, що спиратися залишається лише на власні сили. Найближчим джерелом сили для нас тут має стати наш власний досвід, пам'ять про всі попередні випадки, коли ми не встояли - нагадування про те, наскільки страшні наслідки може мати наша зневіра сьогодні.

Сергій Громенко: Гірше, ніж злочин. Чому Росія почала велику війну з Україною

Повномасштабне вторгнення в Україну — фатальна помилка Кремля. Якби Володимир Путін знав, що не візьме Київ за три дні, він, напевно, не ризикнув би напасти. Однак і самим лише волюнтаризмом диктатора ситуацію не пояснити. Насправді велика війна стала підсумком внутрішніх процесів, які тривали в російській владі упродовж останніх 20 років. І без усвідомлення цього годі й сподіватися, що у Європі укладуть тривалий мир.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.