Як Європа мала б відповісти на російську агресію

Соціальний порядок в РФ залежить від Європи, яку висміює російська пропаганда. А під лицемірством, як водиться, криється уразливість. Загальні обмеження за туристичними візами, кілька тисяч заборон на в'їзд і кількадесят заморожених рахунків справді можуть уплинути.

Посилаючи війська в Україну, Росія порушила міжнародне право, знехтувала безліч угод і підготувала ґрунт для європейської війни.

У Росії немає жодного casus belli, крім ексцентричного бачення внутрішньої політики сусідньої країни. Сюреалістичне розв'язування війни Кремлем - недобре і вочевидь вимагає відповіді Європейського Союзу, якого, крім України, воно стосується першочергово.

Україна межує з чотирма членами Європейського Союзу, і її новий уряд зробив приєднання до ЄС першорядним завданням своєї зовнішньої політики.

Російське вторгнення в Україну направлене проти ЄС, що складає - так вирішила Москва - загрозу своїм інтересам і воістину цивілізаційну проблему.

Глобальний хрестовий похід президента Путіна проти гомосексуалів перетворився протягом цих останніх тижнів на специфічну зовнішню політику, спрямовану проти ЄС.

Кремль дав зрозуміти, що контроль над Україною є кроком до створення Євразійського Союзу, конкуруючої з ЄС освіти, яка відкине європейський "декаданс" на користь захисту християнської гетеросексуальности тощо. Преса, близька до Кремля, місяцями згадувала Європу як "Гейропу".

Як Європа може відповісти на безпосередню проблему військового втручання в Україні і на більш фундаментальну політичну проблему європейських цінностей і досягнень?

Само собою зрозуміло, ЄС не може діяти поодинці. У 1994 році Сполучені Штати, Великобританія і Росія гарантували Україні її територіальну цілісність в обмін на згоду Києва знищити запаси ядерної зброї.

Тепер, оскільки Росія порушила цю угоду і відкинула пропозиції США почати переговори, Лондон і Вашингтон прямо залучені в кризу. Україна також межує з чотирма членами НАТО. Сполучені Штати є доречною військовою силою.

Все ж, у ЄС можуть бути карти дещо кращі, ніж думають росіяни.

Російська пропаганда про зіпсовану Європу замовчує один глибинний зв'язок. Туризм до ЄС - це запобіжний клапан для широкого шару середнього класу в Росії, що йде на поводу у моди і бере собі в приклад багато іншого саме у європейської культури. Багато хто з російської еліти посилає своїх дітей у приватні школи Євросоюзу чи Швейцарії.

Борець із Гейропою Дмітрій Кісєльов у ці хвилини - з родиною в Амстердамі. Фото: твітер mrsBelous

Крім цього, оскільки жоден росіянин із достатньо серйозними коштами не довіряє російській фінансовій системі, заможні росіяни виводять свої кошти в європейські банки.

Іншими словами, російський соціальний порядок залежить від Європи, яку висміює російська пропаганда. А під лицемірством, як водиться, криється уразливість.

М'яка сила здатна поранити. Загальні обмеження за туристичними візами, кілька тисяч заборон на в'їзд і кілька дюжин заморожених рахунків справді можуть уплинути.

Якби мільйони жителів міст Росії зрозуміли, що вторгнення в Україну означало б відсутність літньої відпустки, вони переглянули би свою думку.

Якби російська еліта зрозуміла, що окупація України означала б розборки зі своїми з незрозумілої причини незадоволеними тінейджерами, вона теж могла б передумати.

Якби багаті росіяни усвідомили , що їхні банківські рахунки можуть бути заморожені, як це щойно сталося з українськими олігархами, це також уплинуло б на їхні розрахунки.

Такі санкції можуть здатися незначними в порівнянні зі злочином, але Путін ставить на те, що ЄС не зробить і цього. Подібні заходи загрожкють утратами, звісно. Однак ціна військового конфлікту в центрі Європи буде значно вищою.

Звичайно, таким крокам, які можуть бути зроблені миттєво, передуватиме загальне переосмислення взаємин Євросоюзу і Росії в цілому.

Європейський Союз є, поза всяким сумнівом, найважливішим торговим партнером Росії - в той же час не можна стверджувати зворотне. ЄС залежить від Росії через природній газу і нафту, а в обмін дає готовий товар.

Враховуючи те, що Росія двічі за останні роки намагалася використовувати постачання газом, щоб пригрозити ЄС, і почала військове вторгнення в країну, де пролягають трубопроводи, зараз, можливо, саме час переосмислити енергетичну політику.

Може вплинути проста заява про намір досліджувати норвезькі та американські вуглеводні. А в довгостроковій перспективі, звичайно, у ЄС завжди є стимул для опрацювання інших альтернатив, які позбавили б Європу штучної залежності від войовничої горючої держави.

Російська пропаганда висміює європейців як приречених і безпомічних, ми теж часто схильні з цим погоджуватися. Проте Євросоюз має інструменти впливу .

Його найбільша сила, звичайно ж, - у привабливості для суспільств на кордонах ЄС - зокрема, і в Україні. Однак навіть у тих випадках, коли про членство не йдеться і ЄС стикається з недвозначною ворожістю, він здатен діяти.

Сам факт зневаги Росії до Євросоюзу може змусити європейців вести більш активну зовнішню політику і взяти на себе відповідальність за своїх сусідів.

Джерело: New Republic

Переклад: Валерії Гавриленко, проект Eurolution.doc

Тимоті Девід Снайдер – американський історик, професор Йельського університету. Спеціалізується на історії Центральної та Східної Європи XX сторіччя. Досліджує питання націоналізму, тоталітаризму та Голокосту.

Монографія Снайдера "Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним" перекладена дванадцятьма мовами світу. Її визнали книгою року, зокрема, Financial Times, The Economist і Daily Telegraph. Сучасний англомовний читач дізнається про історію України XX сторіччя в першу чергу з цієї та інших книг історика.

Читайте також інтерв'ю: "У 1930-40-х роках Україна була найсмертельнішим місцем на Землі"

Радомир Мокрик: Чи можливий справедливий мир?

Тепер багато говорять про "справедливий мир". Хоча очевидно, що кожен вкладає в це поняття якесь власне уявлення. Справедливого миру не буде. Бо неможливо відшкодувати українцям те, що вчинили росіяни. Коли ми говоримо останніми тижнями про "мир", ми зазвичай чомусь говоримо про територіальні поступки України. Ми говоримо про корисні копалини. Але ми не говоримо про українських військовополонених. Ми не говоримо про викрадених дітей. Ігнорування цих питань залишить жахливе відчуття кривди в українців.

Остап Українець: Стійкість віртуального

Одні ключові союзники підтримують ворога, інші друзі досі кволі на рішучі рішення. Напередодні третьої річниці вторгнення ми знову зіткнулися з тривогою, що спиратися залишається лише на власні сили. Найближчим джерелом сили для нас тут має стати наш власний досвід, пам'ять про всі попередні випадки, коли ми не встояли - нагадування про те, наскільки страшні наслідки може мати наша зневіра сьогодні.

Сергій Громенко: Гірше, ніж злочин. Чому Росія почала велику війну з Україною

Повномасштабне вторгнення в Україну — фатальна помилка Кремля. Якби Володимир Путін знав, що не візьме Київ за три дні, він, напевно, не ризикнув би напасти. Однак і самим лише волюнтаризмом диктатора ситуацію не пояснити. Насправді велика війна стала підсумком внутрішніх процесів, які тривали в російській владі упродовж останніх 20 років. І без усвідомлення цього годі й сподіватися, що у Європі укладуть тривалий мир.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.